Те з яким смаком і принадністю його господарі облаштували свою обитель важко піддавалося розумінню. Поєднання антики, нотки пізнього середньовіччя та сучасності, були сплетені воєдино і витончено представлені кожному, кому випала удача там побувати.
Усередині самої будівлі було безліч витворів мистецтва, в справжності яких злочинно було б сумніватися. Дивовижна чорно-біла, мармурова плитка, колони, люстри, вази, картини і чудовий фонтан, що розташовувався прямо посеред будинку, що милував око кожного разу, коли на нього падав чийсь погляд.
До верхніх поверхів будинку вели гвинтові сходи, виготовлені, мабуть, з червоного дерева, рівним рахунком, як і розкішний обідній стіл, за яким збиралося не дуже значне за кількістю, але все ж міцне сімейство тутешніх вельмож, якими їх собі уявляв, у своєму порочному розумі та фантазіях, здивований суддя.
Однією з головних гордостей хазяїна будинку була розкішна бібліотека. Вона не являла собою різнобічну кількість різноманітних літературних зібрань, аж ніяк, цій бібліотеці міг позаздрити будь-який музей, що себе поважає, а колекція витворів мистецтва сімейства, якій був виділений окремий зал, була не гірше, ніж у королів.
Вийшовши з машини і опинившись прямо перед самими дверима, суддя нарешті зрозумів, що за людина шукає із ним зустрічі і, не втрачаючи жодної хвилини, почав міркувати про те, яку саме послугу цій найповажнішій і шанованій суспільством особі міг би надати сам суддя, якщо така знадобилася, бо інакше, він просто уявити не міг того, навіщо він сюди прибув.
Цією, трохи загадковою людиною, виявився Вергілій Лінда. Про нього чули одночасно всі й ніхто, бо приватність для цієї людини мала особливе якщо не сакральне значення. Але в той же час він був широко відомий у вузьких колах, як один із найшанованіших бізнесменів країни, руки впливу якого тяглися настільки далеко, що не було видно того, де вони можуть закінчитися.
То був неймовірний чоловік. Мало хто міг розраховувати на те, що йому випаде можливість не просто вести з ним бесіду, а й взагалі, побачити, хоча б одним вічком, через що його репутація почала, у самому прямому значенні цього слова, бігти попереду, ходили навіть чутки, зрозуміло, ті котрі не мали жодного зв'язку з реальністю, про те, що цього загадкового чоловіка зовсім не існує. Однак обізнані люди чудово розуміли, особливо в наші дні неймовірного цифрового розвитку, що будь-яка, тим паче вигадана таємниця живе менше дня, від чого вона, безперечно, може навіть позаздрити довголіттю деяких метеликів. Його колеги та партнери чудово знали, що його вважали не особливо публічною людиною не тому, що він вів затворницький спосіб свого життя, що було просто сміховинним звинуваченням у бік людини таких високих соціокультурних цінностей, а тому що не один журналіст, яких він категорично не виносив, просто не міг добитися в нього інтерв'ю, а намагаючись поритися в брудній білизні Вергілія, що в журналістів, що в інших недоброзичливців замість компромату чи будь-якої іншої цінної інформації, в руках опинялася лише порожнеча.
Вергілій, був не просто поважною людиною, за деякими чутками, до нього, без жодних збентежень і переживань за свою репутацію і гідність, зрозуміло, кожен свого часу, приїжджали ряд дуже впливових політиків, бізнесменів, причому не завжди меншої ланки ніж він сам, а також ціла низка тих, кого можна було назвати "дуючими в дудку".
Всі ці люди висловлювали неймовірну повагу Вергілію, оскільки знали, що ця людина ніколи не стане, принаймні без особливих причин, плямувати своє ім'я та ім'я своєї сім'ї, яка відігравала величезну роль у його житті.
Чоловік дуже цінував і любив свою сім'ю і ні до чого на всьому білому світі не ставився з таким трепетом та турботою, як до своїх рідних. Свого успіху він добився сам. Він не був вихідцем з бідної сім'ї, але й не міг похвалитися невимовним достатком. Про своє дитинство Вергілій розголошувати не особливо то й любив не тому, що він вважав його не щасливим, а тому, що вважав все минуле, минулим, завжди намагаючись стати кращим за те, чим він був зараз, щоб у майбутньому не займатися виправленням своїх власних вчинених у минулому помилок, дозволивши душі та розуму зосереджуватися на тому, що справді становить невимовну цінність.
Добробут цієї людини полягав у неймовірному успіху у бізнесі, у зв'язку з чим він вважав себе: "Ветераном підприємницького фронту". Він зайнявся ним ще в далекій молодості, утвердивши для себе низку найважливіших принципів, за якими не тільки вів свої численні справи, а й просто керувався на життєвому шляху, увічнивши кожну з цих особистісних законів в окремій рамці у власному кабінеті.
1 – Сім'я завжди на першому місці!
2 – Не обов'язково бути кращим у своїй справі, щоб досягти успіху, вистачить простого розуміння того, чого саме потребують маси, щоб обдарувати їх тим, чого вони бажають!
3 — Ніколи не керуйся жагою грошей, вона звела в могилу не одного подібного до тебе!
4 – Якщо не знаєш, що ти маєш робити, роби те, що ти любиш і тоді бажаний результат сам знайде тебе!
5 – У світі немає людини, з якої не можна було б отримати користь, тому вибирай собі супутників таким чином, щоб ти ставав кращим від одного перебування поряд з ними. Якщо ж Ви не виправдаєте надій один одного, пам'ятай, наодинці втіхи немає, але й у легковажній компанії теж!
6 – Завжди прислухайся до своєї першої думки більше, ніж до другої!
7 – Ти нічим не кращий за інших, так само, як і інші нічим не кращі за тебе!
8 – Влада – це не просто образ, у якому намагаються переконати тебе, а й те, у чому ти намагаєшся переконати себе сам. Завжди живи з почуттям свободи, але й не намагайся обмежити її іншим!
9 — Ніколи не дозволяй тим чи іншим тонкощам взяти себе в заручники, бо інакше твоє сприйняття справедливості перетвориться ні на що інше, як на шантаж!
10 – Гордість за власну безвідповідальність – найгірша із людських вад!
Вергілій, безумовно, жив керуючись цими принципами, проте він аж ніяк не вважав, що саме вони були запорукою чи причиною всього того, що він мав. Він благоволив своїй сім'ї і тільки їй, бо ніщо в житті не мало більшого значення!
Його сімейна ідилія допомогла відбудувати йому та його сім'ї цілу імперію, про успіх якої чули не лише у межі його власної країни, а й, відповідно, на міжнародному рівні.
Одним із головних елементів їхньої корпорації становили напівфабрикати. Не просто виготовлення нікому не потрібної замороженої продукції, яка лежить роками в морозильних камерах, залишаючись нікому не потрібною. Зовсім ні, пан Вергілій аж ніяк дурнем бути не міг і мав дуже тонке почуття того, що являв собою споживчий ринок.
Його система полягала у безпосередньому продажу його продукції з точок на вагу, а не з супермаркетів, безпосередньо продаючи виключно продукт, який виготовляла його компанія у власних точках збуту, що були розкидані тисячами не тільки по всій країні, але ще й по чотирьох інших континентах, завдяки чому його ім'я та ім'я його сім'ї славилося по всьому світу. Він ніколи не шукав слави або ж популярності, як уже було помічено раніше, для такої людини як Вергілій була важлива приватність, проте він був зовсім не проти знати факт того, що його поважають у всьому світі як абсолютно чесного бізнесмена.
Зрозуміло, від продажів одних напівфабрикатів, нехай і будеш ситий, але чи ти будеш задоволений належним прибутком? Хтось відповів би – так. Однак Вергілій, не був з тих, хто міг просто задовольнятися єдиним успіхом, у зв'язку з чим він завжди знаходився в пошуках того, що безперечно можна назвати шляхом "корпоративної еволюції".
Він давав людям те, що було їм потрібно, те, що було перевірено часом, роблячи це краще, швидше або брав маси їх слабкостями, вигідно користуючись цим у своїх цілях. Він ніколи не був ошуканцем, він завжди показував якість своїх діянь, з чим дуже важко було сперечатися.
Корпорація Лінда охоплювала неймовірну кількість сфер, окрім напівфабрикатної продукції. Від виробництва національних одягів, які являлися головним модним брендом країни, до величезної мережі ресторанного бізнесу, що об'єднував в собі насамперед дух нації, що вбирав в себе й дрібні нотки світової культури.
Крім самого Вергілія, у справах брала участь і його дружина, під керівництвом якої було найкраще та найвідоміше модельне агентство у східній Європі. Вергілій дуже любив і цінував свою дружину, не тільки як матір його дітей та хранительку вогнища, але в той же час і як свого ділового партнера, що завжди міг його підтримати у будь-якій ситуації. Крім того, у сімейства Лінда був заснований дуже великий благодійний фонд, яким, в основному займалася головна жінка сімейства, за сумісництвом зі старшими членами сім'ї.
Крім дружини, у сімейному бізнесі були зайняті сини Вергілія, яких у нього було двоє. Молодший Димитрій був досить успішним юнаком. З двох синів він був більше схожий саме на нього, ніж на будь-кого з сім'ї. Батьки дарували йому, як і своєму старшому синові, чудову освіту в міжнародній школі бізнесу та економіки. У молодої людини був широкий вибір можливих сфер і місць роботи за кордоном, проте він вважав за краще повернутися додому і бути не просто гідним сином своїх батьків, а й їхньою опорою.
За кілька років роботи в сімейній корпорації, юнак зміг освоїти на практиці велику частину знань, які йому вдалося придбати за свій час плідного навчання, принісши неймовірну користь сім'ї, що дуже гріло дух його батькам, бо вони усвідомлювали, що виростили своїх синів гідними членами суспільства, адже вони несли благо не лише своїй сім'ї, а й своїм ближнім.
Незважаючи на те, що завдяки участі Димитрія, компанія так чи інакше отримувала невимовну користь, Батько все одно наполягав на тому, щоб його хлопчик зайнявся власною справою. Вергілій не хотів відпускати його від себе і отримував невимовне задоволення від того, що його син приносить користь сімейним починанням, однак у чоловіка був на це свій погляд.
— Ти маєш відокремитися та створити свою власну компанію.