Він спинився, здивований незвичанним виглядом цього знайомого йому місця. До дверей ресторанчика товпилась довга черга знайомих йому робітників заводу. Тут було тісно й рухливо. На другому боці вулиці іноді проходив поліцай, боючись зупинитись, щоб не привернути до себе увагу робітників.
Андріяш Вале незабаром спинив одного юнака, що швидко йшов, майже біг, від ресторанчика йому назустріч.
— Стій Петре! У тебе на костюмі пух!
Юнак спинився, здивований з зауваження, але впізнавши старого Вале, привітно посміхнувся.
— Здрастуйте, діду Вале! Але хіба зараз мені до пуху!
І юнак подивився собі на ліве плече, на яке показу— вав Андріяш, і на якому ніякого пуху не було. Проте він мимоволі провів рукою, щоб скинути пушинку.
— У тебе, Петре, на костюмі пух од моїх голубів, шибенику! Це як тавро, що відзначає злочинця!
Юнак нетерпляче рушив уперед, але Андріяш загородив йому дорогу.
— Мені зараз ніколи, діду Вале! Ми мусимо організувати пікети коло заводу. Ї то не пух, а лише сива волосинка!
І юнак, обійшовши ДАндріяша, побіг далі, посміхаючись, що так ловко вислизнув з рук старугана.
— Сива волосинка! —забурчав Вале. —Я тобі покажу волосинку!..
І він сердито пішов у напрямку до ресторанчика, незадоволено оглядаючись на юнака, поки той не зник йому з очей.
Страйковий комітет, що працював під керівництвом революційної опозиції та компартії, обрав собі на штабквартиру маленький ресторанчик "Веселе джерело" в робітничому кварталі. У "Веселому джерелі" звичайно засідав комосередок заводу. Нова обстанова трохи змінила попередній вигляд приміщення. В кімнаті й коридорі розставили столи для реєстрації. Вазони з квітами опинились під стінами і ресторанчик набрав ділового вигляду.
Страйкарів, що бажали реєструватись в страйкомі, набралось стільки, що хвіст черги витягся, з ресторану на вулицю.
За столиком сидів Леон Мустак і реєстрував страйкарів.
Андріяш Вале ближче підійшов до черги й чогось завагався.
— Ставай, ставай, Андріяше, для тебе ми вже тут приготували місцинку!
Загомоніли в черзі, побачивши всім добре знаному постать старого робітника.
— Достоїтесь поки вас не повикидають з роботи! — пробурчав Андріяш і пішов уперед, щоб протиснутись всередину.
— Куди поспішаєш, Вале. Ставай у чергу!
— Пустіть його! Йому ніколи! Він гадає, що страйк закінчиться завтра і він не встигне поганяти сводіх голубів!..
— Я не страйкую, — мені завтра на роботу! — пробубонів Вале, протискуючись уперед.
— Ого! Ти що Вале? Тут штрейкбрехерів не реєструють!..
Та Вале проліз уже всередину й підійшов до столика Леона Мустака. Тай, не одриваючись від паперу, запитав:
— Прізвище?
Але не почувши відповіді від Рале, який тим часом набирав грізного вигляду, підвів голову.
— А, це ти, Вале?!
І став записувати його.
— Що ти там пишеш? — нарешті заговорив Андріяш. — Я прийшов, щоб провчити ваших хлопців! Хіба це діло, щоб уночі забиратися до голубника? Пух, пух моїх голубів на ваших костюмах!..
Леон Мустак хотів заперечити, але Вале не дав йому говорити.
— Вони думали, що я сплю. Та я впізнав Петра і цього шибеника Симона! Хай спробують вони тепер викрутитись! — І він показав на юнака, що сидів, схилившись над писанням за другим столиком.
— А слона ти не примітив! — сказав Леон Мустак.
Я був разом з ними, але нас твої голуби не цікавили... Ти тільки послухай, Вале!..
Минулої ночі, коли вже поснули у своїх дівчат поліцаї, і лише фашистські патрулі охороняли свої розліплені плакати, Леон Мустак з Петром і Симоном та ще з кількома комсомольцями вийшли, щоб розклеїти страйкові відозви.
Щоб не дати фашистам знишити ці відозви, вони винайшли дошкульний спосіб. На кожний фашистський плакат вони наліпили свою відозву. Коли б фашисти захотіли зірвати цю відозву, вони мусіли б зірвати всі свої плакати, які були більші й коштували значно дорожче.
Темними провулками посувався Леон Мустак з комсомольцями, виставивши сторожу по одному чоловікові спереду й позаду основної групи, що розклеювала відозви.
Робота була небезпечна, бо щохвилини могли наскочити патрулі фашистів з палицями, револьверами і побити робітників, які були озброєні лише пачками відозв.
Робота йшла успішно і група вже закінчувала клеїти останні відозви, як з під їзду одного з будинків вискочило кілька фашистів і напали на групу Леона Мустака. Фашистів було небагато, й робітники прийняли бій.
Одразу ж пішли в хід кулаки. Порожньою напівтемною вулицею залунали крики й прокляття. Класова зненависть кинула один на одного робітників і фашистів. Тіла людей захитались у завзятому змаганні й покотились клубками по бруку. Удари посипались з обох боків. Двоє фашистів одразу звалились на брук, а потім, підвівшись, почали тікати. Фашисти не розрахували своїх сил. Вони виходили переможцями лише тоді, коли втричі перевищували кількістю робітникіз.
Уже бійка стихала, й побиті фашисти почали відступати швидким темпом, як із завулку з'явився на допомогу фашистський патруль разом з поліцаями. Кілька пострілів спалахнули в повітрі, збудивши мешканців будинків. Почали відкриватися вікна, і сонні обличчя обивателів вистромились на вулицю.
Леонові Мустаку разом з товаришами довелось тікати псрелазами й прохідними дворами, за ними слідом, як гончі пси, гнались фашисти, наповнюючи подвір'я галасом і пострілами револьверів.
Тікаючи від переслідувачів, Леон Мустак та комсомольці Петро й Симон, зовсім не знаючи того, потрапили в подвір'я Андріяша Вале.
Тут було зовсім темно й вони з розгону наткнулись на Андріяшів голубник і потурбували його голубів. Ачлріяш Вале, який мав звичку виходити вночі на подвір'я й перевіряти чи не забралась кішка до голубника, побачив Симона й Петра і погнався за ними з палицею, гадаючи, що це злодії.
— Ось і вся історія! — сказав Мустак. Нам, Вале, твої голуби непотрібні і ти марно присікався до хлопців! Подивися, яку гулю набив собі Симон об твій голубник!..
Вале подивився на Симона, що підвів своє обличчя від писання. Велика гуля коло ока на лобі зробила обличчя Симона дуже комічним, і коли він посміхнувся до Вале, його обличчя скривилось в таку смішну гримасу, що робітники, які були в кімнаті, мимоволі розреготались.
Андріяш Вале був обеззброєний. Він топтався па місці й ніяково щось бурмотів собі під ніс.
— Тепер, Вале, я запишу тебе в пікет! Завтра будеш охороняти завод від штрейкбрехерів! — сказав Леон.
Та Андріяш Вале зйову набрав сердитого вигляду
— Я вже старий, щоб займатись подібними справами! І з баламутами, що без спілки починають страйк, я не страйкую. Ходімте Лемке, Чопок, Форстер! Цей страйк до добра не доведе!..
І Андріяш Вале вийшов, забираючи з собою кількох робітників, бо був популярний серед робітництва і його знали, як чесну передову людину. Завербувати його це означало завербувати разом з ним великі маси робітництва й над цим треба ще було попрацювати.
— Нічого! Він ще буде наш! — сказав Леон Мустак і став реєструвати чергового страйкаря.
VI
Ранок лишє починав народжуватись у золотих і рум'яних муках, як пікетчики, і між ними Леон, Петро й Симон, підійшли до заводу. Штрейкбрехери — дуже ранні й лякливі птахи, тому вони завжди стараються пройти на завод ще поночі, щоб їх ніхто не бачив, і не зважили страйкарі.
Цілу ніч коло заводу вартують поліцаї. Ранок освітлює їхні мовчазні постаті церберів, що охороняють усі входи. Завод охороняють, ніби це місто насолоди для вибраних, ніби це рай, куди заборонено входити грішникам. Та це лише видимість: туди пустили б усіх, хто побажав би пролити свій власний піт, туди навіть загнали б батогами, коли б ще були раби, яких би не боялась буржуазія. Та справді охорона стоїгь, щоб допомагати штрейкбрехерам, щоб захистити їх від справедливого обурення людей, які підійняли цю своєрідну революцію проти визискування.
Пікетчики розгортають свої плакати і міцними групами стають коло всіх воріт проти поліщаїв, що охороняють входи.
Гасла й заклики на плакатах дратуїоть поліцаїв, як пікадори дратують биків шматками червоної матерії. Поліцаї насторожено стоять на своїх місцях і нахиляють голови, для розгону, але спокійна впеотість пікетчиків стримує їхні пристрасті.
Леон Мустак обходить пікети й нарешті сам стає коло головних воріт. Ворота вже відкриті широко, ніби зараз крізь них має пройти цілий похід, але крім поліцаїв і пікетчиків, що ніби приготувалися для врочистої зустрічі, ще нікого не видно.
Коли ось на протилежному боці вулиці з являються двоє робітників у чорних кашкетах і блузах з клунками бутербродів у руках та з флягами кофе через плече. Це йдуть на роботу.
Лави пікетчиків і поліцаїв одразу насторожуються.
—Додому! Гайда додому! — раптом вириваються застережливі крики з лав пікетчиків.
Робітники, що йшли на роботу, зупиняються. З лав поліцаїв вискакує старшина і півнем метушиться перед Леоном.
— Я вас прошу не затримувати тих, хто хоче пра-
цювати!
— Гайда додому, Лебе, Гайда, Круль, краще буде! — летять попередження пікетчиків, що впізнали своїх товаришів.
Робітники ще мнуться кілька секунд, потім одразу повертають і йдуть назад. Старшина поліцаїв незадоволено теж одходить від Леона. Знову тиша й порядок з обох боків, ніби дві армії готуються до гарячої бійки.
Незабаром з'являються двоє старуганів.
— Куди? — перетинають дорогу пікетчики.
Старугани дістають з кишень посвідчення, що спілка дозволила робітникам, які мають 65 років, не страйкувати.
— Іви користуєтесь із цього? Хіба ви не розумієте, що це щтрейкбрехерство? З вами і з хлопчаками-учнями завод виконає термінові замовлення, а це пошкодить страйкарям! — переконують їх пікетчики.
Та старугани мовчки ховають свої посвідчення і один по одному проходять у ворота. Обличчя поліцаїв прояснюються — це їхня перемога.
Але ось цілий гурт робітників і молодих хлопців-учнів наближається до заводу. Старий Андріяш Вале йде разом із Францем Каркашем. Настрій у лавах пікетчиків коло заводу напружується.
Група робітників іде, не зупиняючись, прямо до воріт. Це все нові люди, що їх уже встигла навербувати адміністрація. Обличчя пікетчикам незнайомі.
— Назад! Назад! — лунають вигуки зго лав. — Ви зраджуєте своїх братів. Ви зриваєте страйк!
— Сором, Вале! — кричить Леон.