Була вже ніч. За містом ходила якась людина. Нарцис помітив у неї портфеля і, недовго роздумуючи, прожогом упав у середину, сховавшися в паперах.
Геркулан лишився поміж своїм племенем. Він не то що не захотів з Нарцисом одвідати Землю і впевнитися, що там дійсно сталося щось велике, – просто, виникли обставини! – так дурив себе Геркулан.
Коли ж агенти Дія, що він їх надіслав на Землю слідкувати за Нарцисом, повернулися ні з чим і категорично заявили, що його й сліду немає, а в просторах між Землею й Небом плаває озброєна варта – Геркулан занепокоївся. Але це було один тільки день. На другий ранок він одержав пневматичну пошту, де на бланках Молочарспілки було рукою Нарцисовою написано:
"Дорогий друже. Ув’язнений. Але чую, що жити можна. Прибудь на землю. Твій Нарцис".
Через тиждень іще новий лист.
"Твій Нарцис. Рятуй. Здається повік сидітиму в цьому проклятому портфелі. Чекаю".
Не одкладаючи справи надалі, Геркулан зараз же рішив добутися Землі. Вичекавши, коли зостався сам і зайшло сонце, він склав руки над головою й просто упав у холодну, колючу синь.
Нарциса одшукати було легко.
Тепер, після ріжних неприємностей вони обоє разом ішли вулицею великого міста і голосно, не звертаючи найменшої уваги на вартових, розмовляли як давні друзі, котрі зустрічаються після довгої розлуки.
Розділ IV
…де фарба міняє фарбу, а людина зміняється другою
Повість набирає жвавішого і досить таки заплутаного характеру
Василь Іванович до ранку блукав вулицями, навіть не думаючи піти додому, щоб заснути. Вранці пішов до каррозшуку. Там сказали досить-таки впевнено:
– Зараз ремонт. У вас портфеля викрадено? – заінтересовано запитав рудий міліціонер. – Ви злочинця могли б упізнати?
Коли ж Василь Іванович сказав, що злочинець високий на зріст, у пальті й черевиках, а на голові стриміла панама, міліціонер провів його до одиночної камери і, пошепки заявивши, що зловлено цю ніч, показав йому на двері.
Василь Іванович глянув крізь щілину всередину камери, помітив там у кутку на соломі молодого мужчину в пальті й черевиках, а панама зім’ятою валялася серед підлоги. Ув’язнений непорушно дивився у стелю – з карих великих очей його текли сльози на бліде, розумне обличчя.
– Це поет, каже сам! – шепнув вартовий. – Кажуть, п’яний був.
– Пробачте, друже! – крикнув у щілину дверей Василь Іванович.
– Дайте цигарку! – тихо просив поет. Василь Іванович подав йому свого портсигара.
– Не він, та взагалі нащо це все? – докірливо глянув Василь Іванович міліціонерові в очи. – Нехай пропадає портфель мій! – І вже легко, наче зробив якесь велике й добре діло, пішов на посаду.
Тут його ждала велика неприємність, коли можна так м’яко висловитись.
– Ви довго так будете?
– Як саме? – здивувався Василь Іванович, глянувши в неспокійні очи бухгалтера.
– Маєте шість ластівок!
– Ну й що?
– Вас скоротили, прогули на прогулах і прогулами поганяють! – жодним нервом на лиці не моргнувши, пожартував бухгалтер. – Вас викинули з посади.
– З посади? Викинули? І тепер я без хліба… на вулицю? – скрикнув Василь Іванович, наче зі сну.
Тоді зблід на лиці, похитнувся і, дико зареготавшися, упав на підлогу.
"Швидка допомога" констатувала смерть. Удар.
І помер Василь Іванович, як та муха. Помер так чудно, як тільки може померти ніжна, м’яка людина. Жахнувся дійсності, не міг уявити себе без посади і забув, бідний, що його чистих пів тисячі строго охороняє ощадна книжка.
Словом – помер секретар молочарської спілки, і тільки машиністка Ніна Карпівна одвела очи до вікна і, чи з огиди, чи то з жаху, промовила, затрусившись, наче в пропасниці:
– Брр…
Не встигли ще теплого трупа винести з канцелярії, як увійшло двоє людей, підійшли вони до реєстратора і, запитавши:
– Тут працює Василь Іванович? – запалили цигарки.
– Василя Івановича тут немає! Був, а тепер немає!
– Як немає, він же був учора?
– Учора був, а тепер не буде. Он він! – показав рукою реєстратор на сусідні прочинені двері, де над трупом метушилися санітари.
– Що я бачу, Геркулане?
– Це він, Нарцисе?
Вони схилилися над непорушним Василем Івановичем, щось пошепки сказали один одному, тоді повернулися назад і, гостро глянувши бухгалтерові в очи, мовчки вийшли.
Бухгалтер, сам не свій, виліз з-за столу; витяг авіалотерейного квитка і, порвавши його на дрібні шматочки, кинув через вікно на вулицю. Тоді заклопотано сказав:
– Ніна Карпівно, ви ще довго будете передруковувати мені відомості? Ах, ці машиністки!
У розчинене вікно влетіла оса, заплуталась у павутині над головою реєстратора і жалібно занила.
Реєстратор довго приглядався до полоненої комахи, поволі узяв лінійку і за мить на стіні був роздавлений павук і гостра оса. Тоді посміхнувся.
Машиністка вибила замість "О" літеру "А".
Бухгалтер замість "Кредиту" поставив у "Дебет" зайвих півсотні.
У сінцях тяжко позіхнув сторож.
На вулиці кричали газетярі: – "Повстання в Сирії!"
Нарцис з Геркуланом вивчали місто. Вони знали вже, де міститься виконавчий комітет, зупинилися перед високим будинком Біржі Праці і здивовано, не розуміючи просто, знизали плечима, глянувши на золоту вивіску міліції й розшуку.
Ввечері зайшли до ресторану, випили вина і спокійно стали розмовляти, зовсім не почуваючи, що над ними збиралася чорна хмара.
– Так, що Нарцисе…
– Я також думаю, Геркулане! – сказав Нарцис. – І уяви, нічого не вигадав такого, знаєш…
– Я розумію тебе, тільки лякаюсь, щоб не одвідало тебе розчарування або неспокій. Кинути свою батьківщину, плюнути на все, хоч воно й гидке надто, – це дуже серйозний і відповідальний вчинок. Здається, уловив мою думку.
– Правда. Перед нами одно з двох – чи лишатися на землі, чи повернутися назад і вічно бути ображеним, запльованим, попихачем. Страшно.
Геркулан довго щось думав, очима обвів усі столики, за якими уже п’яно розмовляли люди, тоді рішуче, з якимось одчаєм сказав:
– Повік між людьми. Невже я примушу себе знову глянути у п’яні очи царя свого? Ми тільки день на землі, ми нічого ще не бачили і повір – я почуваю великий сум. Безумовно, я певний у собі! – І пильно глянув Нарцисові в лице.
Той ніяково спустив очи.
– Я також… – тихо промовив він.
Геркулан нічого не сказав. Налив шклянку вина, випив його і став на ноги.
– Десь спати будемо!
І обидва не помітили, що за ними на вулицю вийшло двоє людей у сірому й широких брилях, щось тихо перемовились, тоді сторожко пішли за ними.
Розділ V
…дрібничка може людину спантеличити і довести її до загибелі
Нарцис мовчав, коли Геркулан сказав, що спати краще буде десь на березі річки.
– Ще обриднуть нам німі стіни. Ти тільки глянь! – рукою показав на темну річку, де проплив великий пароплав.
Вони полягали в кущах, голови поклали на сірий камінь, лицем повернувшись до неба.
Там спокійно гралися огнями синіми зорі.
Нарцис глибоко зідхнув. Геркулан посміхнувся з нього.
Десь за горбом грала музика.
Мазурка.
Геркулан стулив очи і враз же заснув. Нарцис ще довго ворочався, тоді сховав лице собі в долоні і собі поринув у глибокий, спокійний сон.
За горбом музика.
Мазурка.
Раптом Геркулан схопився на ноги, сіпнув за руку Нарциса і швидко побіг кущами до міста. Але Нарцис не біг за ним, його насіли якісь дужі люди, схопили за коміра й почали душити. Другий гурт помчався за Геркуланом.
Він чув за собою гонитьбу, перескакував велике каміння і, почуваючи, що серце йому зараз вирветься з грудей, ще дужче біг до сусідньої вулиці. На нього кинули камінь. Геркулан оглянувся, знову зігнувся і великими стрибками далеко за собою зоставив банду.
Банда не відставала. З диким ревом гналася вона за Геркуланом, кидала каміння, у темряві блискаючи білими ножами.
Геркулан ускочив у робітничий квартал, підбіг до низеньких дверей малого будиночку, де жовто горіли вікна, і сильно постукав. Не встигли бандити схопити його за коміра, як він уже стояв у сінцях перед високим мужчиною, який, зрозумівши, в чому справа, швидко замкнув двері.
– Вдячний… бандити! – шепотів Геркулан.
– Ідіть спочиньте! – увів його до кімнати господар, сам сів на стільця і пильними очима оглянув всю збентежену Геркуланову постать.
– Говоріть, як було діло…
Геркулан випив води, скрутив цигарку і зараз же рвонувся до дверей.
– Там товариш, Нарцис!
– Сидіть спокійно! Заб’ють вас!
– Але Нарцис! – зміг вимовити Геркулан, і безсило посунувся на лаву.
Нарцис, приголомшений сильним ударом, зігнувся, тоді, зібравши всю свою силу, одразу вирвався і, не розбираючи, куди саме, помчався берегом. Він не почував, що йому під руку встромили ножа, і кров густо полилася і змочила сорочку.
Перестрибнувши десь канаву, Нарцис несподівано улетів просто в обійми якоїсь невідомої жінки.
– Гетьте! – крикнула вона на бандитів, що вже ладні були кінчити Нарциса. – Це мій!
– А, Маруська! – хтось глузливо сказав, і темний гурт щез у густих кущах.
– У тебе кров? – скрикнула жінка. – Це вони? На, перев’яжи! – зірвала з себе білу хустку і подала Нарцисові.
Рана, виявилося, була легкою. Кров загусла й перестала сочитись.
– Підемо до мене! Як жаль тебе!
Ішли десь поза вулицями, обминали людей і, коли увійшли під вогкий проїзд сумного будинку, з вікнами на подвір’я, вона сказала:
– Нехай тебе не дивує, так живуть усі люди!
Він не розумів.
Увійшли в якусь маленьку кімнатку, де горіла лямпа і пахло пивом й одеколоном.
Стомлений, блідий, Нарцис упав на ліжко і стулив очи. Жінка сіла біля нього, перебираючи його м’яке волосся.
Коли б Нарцис глянув на неї, він би помітив у неї на очах великі блискучі сльози.
Над міським садом – музика.
Мазурка…
Розділ VI
…Повість уперто не сходить з мертвої точки
Більше Нарцис і Геркулан не бачились ніколи. Після такої страшної ночі Нарцис намагався одшукати свого приятеля, але даремні були його спроби. Геркулан, наче у воду впав. Увечері Нарцис дістав газету, де ясно говорилось, що вночі над річкою був знайдений труп невідомого високого мужчини, забитого камінням.
"Так і є, це він, Геркулан!" – подумав Нарцис, і ще дужче заболіла йому рана під рукою.
Він нікуди не виходив, сідав тільки у дворі на сонці і грівся, чекаючи на Марусю. Вона приносила йому гроші й завжди якусь новину.
Але його не обходили уже справи людей. Він думав тільки про себе й Геркулана. Був мовчазний, зблід на лиці, а на чистому його лобі з’явилася вперта й рішуча зморшка.
Одного разу, вечором, Маруся його не знайшла дома.