за народну свободу!
Хто на бій виступає
проти панського гніту,
буде славен той всюди
по широкому світу!
Гей,-, опришки завзяті,
підпаліть — нехай згине
оцей замок проклятий,
це гніздо яструбине!"
Рідних взявши й Марічку,
в бричку Довбуш сідає —
на дорогу широку
з замку він виїжджає...
їдуть понад бурхливим
Черемошем-рікою,—
а над ними й за ними
лине пісня луною.
"Гей, на зеленій полонині
там Довбуш гуляє,—
на високу Чорногору
опришків збирає...
Гей, хто не хоче коритися
панському; свавіллю,
то збирайтесь у Карпати
до мене в неділю!
Гей, сто опришків непокірних
зібралось до нього,—
та й напали у неділю
на пана лихого.
Гей, увірвались до покою —-
тупнули ногою:
— Годі, пане, втішатися
кривдою людською!.."
їдуть славні опришки,—
пісня гори стрясає...
Панський замок за ними,
ніби свічка, палає...
* * *
Дід замовк... Всі дивились
на далекі руїни,—
вони хмуро стояли
на горбі, край долини.
Грізні стіни.камінні,
чорні вікна-бійнипі,—
в них, здавалося, мріють
і гармати, й рушниці...
Але тихо у замку,
панські стяги не мають,—
лиш хмарки у блакиті
понад ким пролітають...
Хай стоїть собі вічно,
у годину й негоду,
і нагадує людям
про борців за свободу!
Що за скривджених, бідних
піднімали свій голос,
проти визиску й гніту
з ворогами боролись!
Що життя віддавали,
йшли на бій до загину,
щоб пани не вернулись
в нашу вільну країну!..