— битимуть. А Панас такий був, що не доведи боже, якби його вибили — підпалив би двір, сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тікать на Басарабію , а ми сиротами були. Пригнали ми валахів додому, — ввечері їх не лічать. Повечеряли, вкрали хліба та й подались. Де та Бесарабія — ні він, ні я не знаємо! Йшли навпростець, куди Панас вів. Він був цікавий і чув, що Басарабія в той бік, де сонце стоїть в обідню пору. То так і йшли на сонце. Не стало у нас хліба, я зовсім підбився, почав плакать і лаяться. Опанас довів мене до якогось села і сказав: іди, каже, в село і признайся, звідкіля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобі, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пішов. Так Опанас пропадав літ двадцять, а може, й більше. Як же настала воля, він і прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послі попав до якогось німця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.
3-й чоловік. От чоловік — світа побачив!
Петро. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити, — грошенята були. Тоді ще якраз уставні грамоти робили, от ми його й вибрали старшиною.
3-й чоловік. Так він і старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, і він їм розказував. Через що ж він знову подався бурлакувать? Тоді ж воля вже була.
Підходять люди: 1-й і 2-й чоловіки і ще дехто.
Петро. А був у нас посередник, чоловік нічого собі, тілько все гроші позичав, через те і промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той позичив йому з громадських грошей тисячу рублів. Опанас не дав. Ну, і завелися. Посередник його змінив і настановив Михайла Михайловича, що й досі хазяйнує, а Михайло зараз і позичив грошей посередникові, значить. Ото тут і пішло. Опанас почав правди дошукуваться і таки добився, що губернатор посередника змінив, але ж і сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всі гроші, які привіз з Криму. Тоді і каже: я свого добився, гроші громадські вернув і посередника вигнав, а тепер знову піду зароблять собі гроші. — та й пішов до прежнього хазяїна в Крим. І оце вже, мабуть, літ більше десятка, як його не було в селі, тілько іноді гроші присилав сестрі Горпині.
1-й чоловік. Так він, мабуть, знову грошей приніс. І я його добре пам'ятаю, він же наш сусіда і з покійним батьком був приятель, то я часто слухав, як він, бувало, в неділю почне розказувать про божественне і про всякі землі. Батько казали, що він усю Библію прочитав.
2-й чоловік. Як же то він ще й досі з ума не зійшов, бо, кажуть, як Библію всю прочитаєш,, то безпременно з ума зійдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлаків дід був запорожець і накладав, каже, з чортами. Може, й він через те такий тямущий вийшов.
1-й чоловік. Отак ушквар! Хіба чорти стали б його вчить святому письму?
Всі сміються.
Ну й вигадав!
2-й чоловік. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
1-й чоловік. Сидів' три дні—та й висидів злидні!
Сміються.
ЯВАV
Приходить Семен.
Семен. Здрастуйте вам! А хто то висидів злидні?
1-й чоловік. Та тут комедія: він каже, що чорїи вивчили Панаса Бурлаку святому письму. (Регоче.)
2-й чоловік. Брешеш! (Сердито передразнює.) Ге-ге-ге! Якого бісового батька смієшся?
1-й чоловік. Не кажи нічого, не подумавши, то й сміяться не будуть.
2-й чоловік. Тьфу! (Виходить.)
1-й чоловік. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге місце.
Петро. Та годі вже вам! Всі. Ба й справді, завелися, наче малі діти! 3-й чоловік. Он Бурлака іде, і люде з ним.
Петро. Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайлові Михайловичу. І що тілько вони виробляють, то й сказать не можна.
ЯВА VI
Приходять Опанас, Микола, дід, Павло і ще люди.
Бурлака. Таке-то, люде добрі, робиться у вас: взяв парубка і ні за віщо посадив у холодну та й держить. Тепера він один син у матері, а старшина ставить його без вільготи
по списках! Захотілось йому, бач, молоду Олексину собі
висватать, а та йому гарбуза піднесла, і то він так мститься. Він вас усіх заставе робить на нього, як ви будете
мовчать!
Дід. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидір Кавун
та писар орудують всім. Котрі багатшенькі, тягнуть за ними. От хоч би й з наділами: хто не мав сили—поприбирали у наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо. Поки діти були малі, то й я свої наділи віддав, — аби виплачували; а тепер діти підросли, став требувать назад, — кажуть, ніби я продав, ще й документи якісь показують.
Бурлака. То це, виходить, підлоги.
Дід. А підлоги.
Бурлака. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усі наділи тим, кому вони належать.
Дід. А так, так!
Бурлака. От сьогодні виберемо щотчиків, пощитаємо його. Як я розібрав діло, то він багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там і до наділів доберемось.
Дід. Та це правда.
Петро. Ні, братці, не так нам Михайло допік, щоб і тепер йому мовчать! Аби був чоловік, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звісно, ми люде темні, а він з писарем і робе, що схоче.
Микола. А що ти йому зробиш? Базікаєш тілько!
Дід. Він скрізь руку має, а ми що?
Петро. Одсохне йому та рука, як Опанас візьметься.
Микола. Там уже побачимо.
Петро. Та й побачимо! Треба, братці, тілько за Панасом тягти, а як підемо урозтіч, — нічого не вийде.
Павло. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.
Микола. Бо й прикусе!
Петро. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола. Та то ти сміливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспіваєш.
Петро. У холодну! Дзуски! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?
Микола. Як звелять, то й я поведу.
Петро. Знаєш, що я тобі скажу?
Микола. А що?
Петро. Та то...
Микола. Кажи ж, що?
Бурлака. Постойте, братці. За віщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змінить можете. Тілько ж як ви будете свариться, то нічого не вдієте. Це йому буде ковінька на руку.
Павло. Хто ж тобі казав, що всі хочуть старшину скинуть.
Сидір. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?
Павло. І ти будеш такий самий.
Бурлака. От бач, уже й знайшлися ті, що з однії миски сьорбають! Нехай і тебе виберуть, нехай і цей самий буде, але ж подумайте: де він того добра набрав? Хіба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадські гроші купує хліб через жида? Силою хоче від парубка дівчину взять, згнущається над усіма, — це гірше султана!
3-й чоловік. Та не гомоніть-бо так голосно, он старшина стоїть у вікні, ще почує.
Петро. Нехай слуха, коли вуха має! Вони замотали більше двох тисяч оброчних, а з нас шкуру деруть!
3-й чоловік. Та цитьте, бо почує.
ЯВА VII
Громада стає купками, купками іде і розмова. На однім місці сцени.
Дід (балака до тих людей, з котрими виходить). Та вже ти мені що хочеш кажи, а наділи треба повертати тим, що в уставну грамоту записані!
З гурту. Так це так: сьогодня я не можу оплачувать і віддам вам наділ, а через яке врем'я знову вертай.
Павло (підходить). Дід через те так кажуть, що їх син покинув наділ та й пішов з села; мені той наділ накинули, як ще земля була дешева, і я за нього платив літ сім, а тепер син вернувся, земля подорожчала — вертай йому наділ!
Дід. Не тілько мій син, багато є таких! Що ж їм, без землі зоставаться, по-твойому, чи що?
Павло. Про мене, нехай їм дають землю, а я наділа не віддам.
Дід. Як присудять, то віддаси!
На другім місці сцени.
2-й чоловік (до 3-го, котрий одійшов від Петра і підійшов до 2-го чоловіка). Воно, я тобі скажу, як придивиться гарненько, то виходить Петрова правда. Аби б тілько Опанас взявся.
3-й чоловік. Та й я так кажу, тілько на бісового батька так репетувать, почує ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобі й справа.
4-й чоловік. Як вовка бояться, то й в ліс не ходить! З гурту. Та ти сміливий щось!
Ті, що слухають, регочуть. На переді кону.
Петро (до 3-го чоловіка). Чого ти боїшся? Ну, почує, так що? Адже ми по закону!
Чоловік розводить руками і йде до чоловіків 1-го, 2-го і 4-го.
Микола (до Петра). Терпіть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч би від себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.
Петро. Брешеш! Я стілько ж випив, як і ти! А по-твойому як? Лучче мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають — еге?
Микола. А чим же ти докажеш?
Петро. Чим? Як чим? Та тим...
Микола. От бач, що й сам не тямиш, що балакаєш.
Петро. Опанас докаже!
Микола. Що ти мені Опанасом тикаєш! Опанас позавчора тілько прийшов і вже він розумніший за всіх став.
На ганку показуються старшина з писарем і слухають.
Петро. Бо й розумніший, де ж тобі до нього! От почуєш, то тоді і язика прикусиш.
Микола. Почуєм!
Петро. Забрали громадські гроші, поклали у кишені, а ми мовчи?! Ти, мабуть, поділився з ними, що мої речі не до душі тобі?
Микола. Я знаю, що ти в холодній сьогодня посидиш, і Опанас тобі не поможе.
Петро. Не діждуть! Вони мошенники, а я нічого не замотав, та ще й у холодну!
ЯВА VIII
Старшина (з писарем виступаючи вперед). Здрастуйте, з празником будьте здорові!
Всі затихли і повертаються до волосного будинку. Дехто одказує: "Спасибі! Будьте й ви здорові!"
Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато п'яних. От зараз первого Петра візьміть і посадіть у холодну, йому дуже жарко!
Бурлака (виступаючи вперед). А за віщо ж то його і в холодну брать?
Старшина. А тобі яке діло? Ти чого сюда прийшов?
Бурлака. На сход.
Старшина. Яке ти право маєш мішаться не в своє діло? Знай свою отару!
Бурлака. Я свою отару знаю, і доглядаю, і обороняю, а ви свою ні за що маєте!
Старшина. Не смій зо мною так балакать!
Бурлака. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: і ви не смієте зо мною так балакать! Хіба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за що чоловіка в холодну садовить?
Старшина. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не маєш права на сході бути, який ти хазяїн, ти чабан!
Бурлака. Ви не кричіть, бо й я вмію кричать. Ви не лякайте мене — я ляканий! Я знаю, що вам не хотілось би мене отут бачить!
Старшина. Нам не треба пройдисвітів. Ходив цілий вік біля овець, то й ходи, а на сході зась!
Бурлака. Михайло Михайлович, глядіть, щоб я вам чого-небудь не сказав!
Старшина. Іди, кажу, звідсіль!
Бурлака. Наше одно село волость составля, то на сході всякий хазяїн має право голосу.
Старшина. О! Ти дуже розумний! Грамотій. Жалуйся на мене, що я тебе вигнав з сходу, а тим часом геть звідціля!
Бурлака. Знаєт