У лівій руці капітан все ще стискав таємничу люльку. В їдальні їх зустрів блідний і схвильований Карсен. Вершомет спокійно латав совик.
РОЗДІЛ II
— Боцмане, — звернувся Кар до Вершомета, — покликати сюди всіх людей. Швидко!
Мисливець любив, коли його йменували новим для нього званням.
— Єсть! — відповів він, негайно підводячись з-за стола. Відкрив двері до кубрика, гукнув: — Підводься! Всі до їдальні! Швидко!
Прощаючись з першим сном, заметушилися моряки. Вершомет стукав у каюту Запари й Торби.
— Карсен, ви знаєте англійську мову? — звернувся Кар до другого норвежця.
— Ні, не знає, — відповів за нього Ельгар.
Блідий Карсен підійшов до Кара і щось із запалом заговорив.
— Він віддає себе у ваше розпорядження, — переклав Ельгар.
Кар потиснув норвезькому матросові руку В їдальні вже зібралася вся команда, за винятком Ковягіна і Павлюка.
Штурман Кар говорив коротко. Він сказав:
— Товариші, мене повідомив норвезький моряг Ерік Олаунсен, він же Ельгар, що шкіпер Ларсен з групою своїх людей готує на нас напад, щоб захопити "Лахтак". Напад має відбутись сьогодні після заходу місяця. Ми мусимо оборонити наш пароплав. Отже, оголошую на пароплаві воєнний стан. Командир — я! Боцманові Вершомету негайно озброїти всіх людей сокирами та лопатами і виставити вартових. Старшому машиністові приготувати насоси, щоб в разі атаки поливати ворогів.
Відповідальним за носову частину пароплава призначаю Запару, за корму — Шелемеху, за лівий борт — Вершомета, за правий — Соломіна.
Решта людей — у резерві, перебувають на нижньому капітанському містку. Начальник резерву — старший помічник. Товариші, ми фактично без вогнепальної зброї. Проте у нас є всі можливості оборонити пароплав, відтиснути ворога й вирвати тих наших товаришів, що, очевидно, потрапили в полон до шкіпера Ларсена. Пам'ятайте, що, за словами Еріка Олаунсена норвезькі моряки спровоковані на цей напад шкіпером Ларсеном і лоцманом Ландруппом. Всі на свої місця!
Швидко, один за одним, моряки виходили на палубу. Там Вершомет роздавав сокири й лопати. Самому ж мисливцеві Торба з словами пробачення передав дрібнокаліберку.
В їдальні залишилися Кар і обидва норвежці. Штурман лише тепер помітив, що він досі стискає в лівій руці люльку. Розтиснув кулак, глянув на неї і кинув на стіл. Ельгар нахилився над столом і підняв люльку. Уважно її розглянувши, наче чомусь здивувався.
— Капітане, звідки у вас ця люлька? — спитав гарпунник.
— А ви її знаєте? — Так. Це моя люлька.
— Ваша? — здивувався Кар.
— Безперечно! Її загубив шкіпер Ларсен, полюючи в полярну ніч. Це трапилось за кілька днів до того, як я попав на "Лахтак".
— Цікаво! Її знайдено у нас на палубі... теж за кілька день перед вашим прибуттям. Проте ми ще поговоримо на цю тему, а зараз ходімо на палубу.
— Капітане Кар, — заговорив Ельгар, ідучи трапом слідом за штурманом, — я думаю вступити в переговори з матросами "Ісбьорна". Із слів Карсена мені відомо, що Ларсен запевняв свою команду, ніби я у вас під арештом.
— Вітаю вашу пропозицію, але ми мусимо бути обережними. Ви знаєте, що ми фактично беззбройні. У шкіпера Ларсена багато зброї?
— Рушниць у нього більше, ніж людей. Патронів теж досить.
Коли вийшли на палубу, місяць уже торкнувся нижнім краєм обрію. Наближався час темряви, коли з неба світитимуть лише зорі. Вогник на острові згас. Очевидно, напасники зійшли на кригу і наближалися до пароплава.
Метрів за сто від пароплава темніли постаті Вершомета і Котовая. Зорін, приладновуючи пожежний насос, пояснив Карові, чого там ходять мисливець і матрос.
— Вони натягають канат. На кінці каната тліє гніт, а під ним клоччя, змочене в бензині; коли хто за канат потягне, вогонь попаде на клоччя — і бензин спалахне.
Кар з норвежцями пройшов на капітанський місток, де мусив бути Торба з резервом. Він застав механіка самого.
— Де ваш резерв?
— Котовай допомагає Вершометові, а Ковягіна я послав за Павлюком. Я тут, от і всі. Місяць сховався, і густо-синя темрява зоряної ночі обступила їх.
До Торби підбіг Ковягін.
— Павлюк не хоче виходити з каюти, — доповів кочегар.
— Як то не хоче?
— Дверей не відчиняє. Каже: "Приходь за годину, тоді поговоримо".
— Ти йому про воєнний стан сказав? — розгнівався механік.
— Так! Сказав, що його розстріляють за непослух.
— То ж то! Він і вирішив, що ти жартуєш. Що він відповів?
— Нічого. Мовчить.
— Андрію Васильовичу, — звернувся тоном наказу Кар до Торби. — Підіть самі до Павлюка і викличте його. Коли він не схоче відкрити каюту, ламайте двері. Візьміть з собою Ковягіна, а там на допомогу покличте Шелемеху. Я буду тут. Поспішайте.
"Треба кінчати з таємницями", — подумав Кар.
Торба побіг, скільки йому дозволяли комплекція й ревматичні ноги. За ним слідом поспішав Ковягін.
Двері рубки вони знайшли зачиненими. На стук механіка ніхто не відповідав.
— Павлюк! — крикнув Торба. — Синок! Мовчання.
Механік припав вухом до дверей. Йому почулося якесь шарудіння.
— Відчиняй двері, — сердито крикнув Торба, — а то зараз ламатимемо!
Знову мовчання.
— Ковягін, клич Шелемеху! — сказав механік, вирішивши виконати наказ капітана.
Кочегар побіг по товариша, що на цей час кудись одійшов. Торба сперся плечем на двері і знов прислухався. Раптом він почув металічні звуки, схожі на дзижчання якогось інструмента. Це дзижчання почули Кар, Соломін і Запара. Вони пізнали ті дивні звуки, що стільки часу тривожили їх. Механік відступив від дверей і випростався. — Це ж радіо! — сказав він. — У нас радист? Підняв руку, щоб ще раз стукнути в двері радіорубки Але несподівано відсвіт полум'я спалахнув з другого боку пароплава.
Через дві секунди розітнувся постріл. "Нападають!" — промайнула думка у механіка, і він побіг до капітана.
Дзижчання у радіорубці не припинялося.
РОЗДІЛ III
Клоччя, змочене бензином, спалахнуло несподівано швидко.
Норвежців, очевидно, вразило це полум'я і постаті людей на борту. При світлі вогню вони помітили Вершомета, Котовая, Зоріна і, мабуть, ще когось. Не гаючи часу на розмови, хтось із них одразу вистрілив. Цей постріл був ніби сигналом. Затріскотіли рушниці Але ж після першого пострілу радянські моряки попадали на палубу і тим врятували себе від влучних куль норвезьких звіробоїв.
— Здавайтесь! — почувся вигук англійською мовою. Кар і Ельгар пізнали голос шкіпера Ларсена. Полум'я, що враз спалахнуло, так само раптово й згасло. Бензин згорів. На снігу ледве помітно жевріло клоччя. Норвежці продовжували обстрілювати пароплав. Кулі свистіли, вдарялись об залізний борт і дерев'яні надбудови.
Вершомет прицілився з своєї дрібнокаліберки в невиразну постать біля погаслого вогнища і вистрілив. Залунав вигук болю й лайки. "Влучив", — усміхнувся мисливець і знов зарядив рушницю маленькою кулькою.
Торба вибіг на капітанський місток, де з наганом у руці стояв Кар, вдивляючись у темряву За механіком з'явився Ковягін, і зараз же за ним приповз Котовай.
— Радіо працює, — сказав механік, — до каюти не добулись. Поспішили сюди.
Хоч штурмана і вразила ця новина, але зараз було не до того. Тим більше, що невдовзі по тому, як почалася стрілянина, робота радіопередатчика припинилась.
— Пошліть Ковягіна на корму, — наказав Кар, — нехай тримає зв'язок між Соломіним, Шелемехою і Вершометом.
Кар вичікував, коли визначиться, де саме центр нападу, щоб самому кинутись туди. Він раз у раз позирав на ніс, де самотньо вартував гідролог. Чорною плямою лежав Запара на палубі, притиснувшись до поручнів фальшборту. Очевидно, він виглядав ворогів. Кар хотів послати йому на допомогу Павлюка, але кочегар не приходив.
Норвежці підступали все ближче. Про це свідчили вогники пострілів та темні постаті, що раптом з'являлись пробігши кілька кроків, зникали, падаючи на кригу. Зорін націлився трубкою від шланга на одну таку постать, що близько підійшла до пароплава, і пустив струмінь води. Він, мабуть, влучив, бо норвежець кинувся навтіч, пославши в пароплав кілька пострілів.
Вершомет, спостерігаючи цс голосно засміявся.
— Тепер він наплачеться! За дві хвилини льодом укриється.
Справді, мороз стояв не менше як двадцять градусів, обмокнути в таку погоду річ мало приємна.
Увагу Кара притягла інша подія. На носу, де лежав Запара, з'явилося над фальшбортом щось темне. Безперечно, що ліз хтось із норвежців. Кар згадав, що саме там із крижин і снігу Лейте зробив приступку, щоб вилазити на ніс без трапа. Штурман напружено чекав, що зробить гідролог. Йому здалося, ніби той трохи підвівся. Постать зникла. Лише якийсь брязкіт слабо долинув звідти. Що саме зробив гідролог, залишилось для штурмана незрозумілим.
По трапу щось важко загупало. На місток збігла велетенська постать. Вона несла на руках людину.
— Капітане, — почувся голос Павлюка, — пробачте мені, я не зразу зрозумів, у чім справа. Ось я приволік одного норвежця.
— Звідки?
— Ліз на борт. Ми з Шелемехою його й помітили. У цей час з новою силою затріскотіли постріли. Норвежці починали атаку. Це було значно серйозніше.
Ельгар і Карсен, що похмуро стояли біля Кара, захвилювалися.
— Капітане Кар, — сказав гарпунник, — дозвольте крикнути кілька слів товаришам.
— Давайте, давайте! Тільки щоб вас не підстрелили. Ельгар перехилився з капітанського містка і щось
закричав по-норвезькому. Біля нього стукнула куля, але він, не звертаючи на те уваги, продовжував кричати. Очевидно, його почули, бо стрілянина стихла. Лише хтось уперто раз у раз стріляв, і кулі лягали біля Ельгара. Гарпунник, наче відповідаючи на ті постріли, крикнув по-англійському, — мабуть, він хотів, щоб його зрозумів Кар: Ландрупп, не псуй патрони! Всі знають, що ти за Два кроки від свого носа не влучиш в моржа.
Певне, хтось примусив Ландруппа припинити стрілянину. На пароплаві і навколо пароплава запанувала мовчанка. Всі слухали Ельгара, хоч і розуміли його лише Норвежці. Та от з боку норвежців залунали обурені вигуки. Карові здалося, ніби в тих вигуках було не тільки обурення, але й недовір'я.
Закінчивши, Ельгар звернувся до Кара:
— Я і Карсен зійдемо на кригу і доведемо товаришам, що ми не заарештовані і що радянські моряки кращі наші друзі.
Обидва норвежці зійшли з містка і плигнули з палуби на кригу. Почулися привітання й здивовані вигуки. Ельгар голосно щось розповідав.