Ти ж тим часом перечитай ті мої листи, які були адресовані тобі протягом року, — якщо ти цього хочеш і якщо що-небудь сказане там хоч трохи здатне сприяти корисним знанням і доброчесності, пам’ятаючи при цьому, що Зевс не завжди посилає дощ.
Треба бути мужнім, любий Батте, можливо, завтра стане краще.
Бажаю тобі здоров’я, найдорожчий!
Твоєї душі співбесідник Григорій Сав[ич].
67
[Харків, місцевий; кінець січня — поч. лютого 1764 р.] / 1011 /
Χαι̃ρε, φιλτάτων φίλταήε
τιμιώτατε μου̃ Μιχαήλ!
Mitto tibi strenam, tu arripe pileum; assero te manu prehensa... Quorsum, inquis, strena, cum non sit novus annus? Et an sine pileo erat Michaël? Venit, heus! audi me! Venit post multas una serena dies.
Novus tibi mihique annus est, cum novum atque Saturnium est tempus, cum Κρόνου τόν βίον vivimus hodie: nonne igitur dignum est mittere strenam? Et an non pileum habes? Revoco te ad pileum, inquam, id est ’ελευθερίαν. Sed tu non modo pileum, verum etiam zonam astringe lumbis tuis. Et arripe τήν ‛ράβδον sive scipionem sive sceptrum, ut fecit Israël exiens de Aegypto, ac ede non agnum, sed caseum hunc, linquens execrabilem terram Barbajanam et liberatus in novam. Gaude, caris— 336sime! et nobis quam ocissime rescribe. Haveo literulas tuas plusquam mellitissimas, quibus hactenus privatus fui. Tu cum Zacharia salve τήν σιωπήν.
Tui desideratissimus Greg[orius] Sab[bin]. / 1012 /
Diplomate Alexandri Magni involvi strenam, diplomate dato de libertate slavonicae olim genti, si credere fas est, quod optimum est omen.
Vale! Salve!
Здрастуй, найдорожчий для мене з найдорожчих, найдорогоцінніший Михайле!
Посилаю тобі новорічний подарунок, хапай шапку; оголошую тебе вільним, взявши за руку. Що за новорічний подарунок скажеш ти, коли Нового року немає? І хіба без шапки був досі Михайло? Так, Новий рік пройшов, вислухай мене. "Після ряду днів настав один ясний день".
Для мене і для тебе — Новий рік, бо новим є і Сатурнів час, бо сьогодні ми живемо життям Кроноса, то хіба не личить послати подарунок? І хіба немає в тебе шапки? Закликаю тебе до шапки, тобто до свободи. Але ти не тільки одягни шапку, пов’яжи поясом чресла свої. І візьми палку, або жезл, або скіпетр, як це зробив Ізраїль, виходячи з Єгипта, і споживай не агнця, а цей сир [який я тобі посилаю], залишивши прокляту Барбаянську землю, і будь вільним у новій землі. Радій, найдорожчий, і мені якнайшвидше відпиши. Прагну листів твоїх більше, ніж тих найсолодших листів, яких я досі був позбавлений. Ти разом з Захарією поруш мовчанку.
Дуже прагну до тебе. Григ[орій] Савич.
Подарунок я загорнув у грамоту Александра Великого, яку, наскільки цьому можна вірити, було дано, щоб забезпечити свободу слов’янському народові, що я вважаю доброю ознакою. Прощай! Бувай здоров!
68
[Харків, місцевий; лютий — травень 1764 р.] / 461 /
Salve, θησαυρέ μου, Michaël pretiosissime!
Narrabo tibi quaedam, si non utilia, certe non turpia. Facessat enim turpitudo a nobis omnis! Post sanctam λειτουργίαν heri invitatus forte praeteriens a quodam sum monacho, homine non ex eorum quidem numero, qui laicos lascivia superant, sed tetrico, ac solitudinis unice amante et sobrietatis, καί φιλοβίβλω. Is laetus me ’εκδεξάμενος coepit queri de morbo, quem nec ipse, utpote et internum et nuperum, nosset. Dum quaeritur 337 genus morbi, narrat ille se olim habuisse uxorculam et liberos, deinde summo dolore amisisse omnia. Sese ex illo tempore semper petere solitudinem, turbam sibi esse odiosam. Nam post mortem eorum se quidquam laetitiae sensisse nunquam meminisse. Ne plura persequar, cognovi illum, a daemonio τη̃ς λύπης summe excruciari, quem vulgo melancholicum vocitant. Hoc, inquit, tristior fio, quod et mihi simile fatum fore conjicio. Hic ego. quomodo quaeso? Daemonium, ait, ter imo quater allisam terrae, me et socru mea spectante exanimavit uxorculam. Et causam postea repetiit, unde daemonium esset ingressus. Uterque nostrum, ait, summopere sumus perterriti ex domus incendio. Hinc daemon in illam introiit metus vulgo переполох. / 462 /
Dum consulo homini, probe ipse perii. Coepi consolari, ad me invitavi, offero vinum, recusat. Dum quaerimus causam colloquii, de molestiis murium coepi ipse queri, perrodi ab ipsis supernum solum, penetrare in cubiculum. О pessimum, inquit, προγνωστικόν. Breviter: ex colloquio plurimum mihi de suo daemonio participavit. Ut enim τό πνευ̃μα τη̃ς πορνείας ’έχων facile impuris salacibusque dialogis transfundit in familiarem, sic mihi iste suum spiritum; adeo refert, quocum consuetudinem quotidianam habeas, quem audias. In verbis unius cujusque spiritus sive bonus sive malus latet. Quae duni haurimus, spiritum imbibimus. Τό ου̃ν δαιμόνιον τη̃ς λύπης mire coepit me cruciare, nunc mortis metu, nunc malorum in posterum eventuum; coepi enim protinus hariolari sic: hoc fecerant mihi mures Perejasloviae, et ejectus sum cum maximo dolore e seminario, ergo etc. Sic in domo ejus (μυριάδα exemplorum suppeditavit) factum erat, et mortuus est. Atque hoc modo, mellitissime Michaël, toto me die sophista 1 daemon ille execuit et huc allusi dicens tibi heri: "НЂчто мнЂ печално было". Rogasti: "Как?" "Было, — inquam, — нЂчто". Digressis vobis heri, ubi obdormivi, in insomnio me persequitur daemoniacus; effugio, te aggreditur; tibi dum succurro, rursum in illum incido impetum ejus in me derivans ac / 471 / vix salvatus sum. Exoritur alius somnium, sed tutius et sanius nimirum, ut opinor, jam mente ad pristinum statum redeunte. Visus sum confidenter ire cum pretiosissima et artificiosissima lancea argentea ad aulam quandam magnificam, satellitibus in statione stantibus passim adeo, ut tamen nemo me auderet impedire. Ubi ad pulchram portam aulae est ventum, rogant me quidam, ut certos aliquot poetae (non memini cujus) interpreter et commenter versus, ad propellendum taedium facientes. Occepi, et maximam vim lacrumarum effudi, clamans: "Кто мнЂ даст море слез?". Quae, inquam, insania hos a poetis petere praeterito deo? Si ubique deus est, si in hoc vitro (testam 2 vitrum de terra tollens) est deus, si nusquam non est, "аще в нем живем и..." etc, quid petis aliunde solatium et non ex te ipso, qui omnium 338 creaturarum es optima? Et similia. Hic somno solutus protinus incinui: "Водна звЂра во утробЂ" etc. Deinde laetus valde sum factus. Et an non tibi videor fuisse in visceribus marinae belluae si ’Αποκαλυπτικός звЂр est diabolus? Certe diabolum existimo inter alias affectiones τήν λύπην; cum quibus spiritibus pulchrum et dulcissimum puto mihi dimicare.
Vale, carrissime! ac mihi commilito esto.
Tuus Gregor[ius] S[abbin]. / 472 /
Rescribe tria verba, quando enim vidi tuos? 3
Здрастуй, мій скарбе, найдорогоцінніший Михайле!
Розповім тобі про дещо, якщо і не про корисне, то і не про ганебне. Хай залишить нас все ганебне. Вчора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець не з тих, які в розпусті перевершують мирян, а людина похмура, любитель самотності і тверезості, книголюб. Він з радістю мене прийняв і став скаржитися на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня і з’явилася недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповідає, що в нього колись була дружина і діти, потім, на превелике своє горе, все втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їх смерті він не пам’ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротше кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, який звичайно називають бісом меланхолії. "Я тим смутнішим стаю, — каже він, — чим більше думаю, що і мене чекає га ж доля". "Яким чином?" — питаю я. "Біс у присутності моїй і моєї тещі повалив на землю мою жінку і позбавив її життя". І далі вказав причину, чому напав біс. "Обоє ми, — сказав він, — дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному [переполох]".
Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. Я почав його заспокоювати, запросив до себе, дав йому вина, але він відмовився. Шукаючи теми для розмови, я став скаржитись, що миші не дають мені спокою, вони прогризли підлогу і залізли до моєї кімнати. "О, це дуже погана прикмета!", — сказав він. Одним словом, своєю розмовою він передав мені більшу частину свого демона. Бо як той, хто має дух блудливості, своїми нечистими і хтивими розмовами легко передає цей дух своєму ближньому, так і він мені передав цей дух. Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо. Таким чином, демон печалі став надзвичайно мене мучити — то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо став міркувати таким чином: переяславські миші були причиною того, що мене викинули з великими неприєм-339ностями із семінарії, значить... і т. ін. Так було в домі такого і такого (він навів безліч прикладів), — і незабаром той і той помер. Таким чином, найдорожчий Михайле, весь день цей софіст-демон мучив мене, і я на це натякав тобі вчора, сказавши: ["НЂчто мнЂ печално было"].