Парад планет

Здавалося б, роз­кошуй волею, впади в такі лінощі, щоб тебе називали ледащом з цілого світу, щоб був день свят, а діла сплять, щоб казав "нехай, нехай" — та й зовсім занехаяв, але ж не такий Хома, другого такого в світі нема!

Після того дня, коли на автобусній зупинці з причини великого перепою грибку маслючку не вдалось увійти в санс-контакт із вродливою молодичкою, він так-сяк перекапарів нічку. Діждавшись ранку, Хома почувався наче попеченим, на якому не заживе ні до весілля, ні після весілля. Знаючи, що від раптових немочей є ліки, які ще не пропали навіки, грибок маслючок із хати своєї скочив і Яблунівку перескочив. А як Яблунівку переско­чив, то опинився вдосвіта не десь, а якраз біля колгосп­ного корівника. Радіючи, що зараз дорветься до вил-згрель, Хома став на лиці такий гарний, що був би ще кращий, та вже нікуди.

Та передчасно Хома відлучений у передчутті праці так повродливішав на лиці! Бо тільки грибок маслючок пере­ступив поріг корівника, тільки жилавими руками вхопився за держак вил-згрель, як рипнули немащені двері куточка відпочинку. Еге ж, рипнули двері, а з їхнього війстя ступило четверо, зашарудівши підстеленою жовтою соло­мою. У Хоми й вила-згрелі випали з рук, коли вгледів зоотехніка Невечерю (ниньки була в нього рожа, та не така кожа), листоношу Горбатюка (луб — лице, очі — тріски), діда Бенерю (пика як гречаник порепаний) і довгожителя Гапличка (худенький, як різницький стовпчик).

— На роботу прибіг, Хомо Хомовичу? Згадала баба дівера, що добрий був? — поспитав зоотехнік Невечеря, і в голосі забринів хміль, наче вдосвіта чоловік брався за вино, чи не скисло воно. — А ми думали, що ти й дня без роботи не витримаєш, ще вчора тебе чекали, забарився.

— Знаємо, що ти майстер язиком і так, і сяк, а ділом ти майстер ото-го-го як! — пробубонів листоноша Федір Горбатюк так, як бубонять оті, що звикли самі в хаті бубоніти, бо ні з ким.

— Знаємо, що ти губами говориш, а руками робиш, — озвався дідок Бенеря, що на старість став схожий на оту бабину дівку, якій усе недогода.

— Знаємо, що в тебе багато слів, а ще більше діла, — озвався й довгожитель Гапличок, що на старість став так курити, аж жінчина рідня чманіла.

— Хлопці! — сполотнів на лиці грибок маслючок. — Хлопці, та я ж не звик, щоб словами і туди й сюди, а руками нікуди, не вмію думками за горами, а ділом у запічку!

— Авжеж, кортить до роботи, мов голому женитися! — зловтішно насміхався зоотехнік Невечеря. — Але ж спе­ціально по тобі є рішення правління колгоспу "Барвінок", і це рішення ще не скасовано.

— Хлопці, та я ж бо вмираю без роботи, я хочу не словом сіяти, а ділом діяти!

— Хомо, Хомовичу, тут по твою душу зібрались пред­ставники народного контролю Яблуніки, а народного кон­тролю ще ніхто не переступив! — пихато мовив листоноша Горбатюк, немов учений шпак, що говорить усяк.

— А все через отого академіка Йону Ісаковича Корог­ли! — кричав у розпачі грибок маслючок.

— Було б не водитися з академіками, — дорікнув дідок Бенеря, — то не мав би лиха з розуму.

— Вік буду каятися за свій розум! Хлопці, хочте, я перед вами на коліна стану, тільки не виганяйте з ферми!

— Ні, Хомо, рівно місяць тобі тут появлятися заборо­нено, — стояв на своєму зоотехнік Невечеря.

— Та ви ж такі лихі, аж іскри вам із очей скачуть!

— Закон є закон, — муркнув листоноша Горбатюк, схо­жий на оте погане дерево, яке в сучки росте.

— А ви, дідуню? — благально мовив до довгожителя Гапличка. — Хіба забулось, що я вас од вірної смерті врятував? Із мертвих воскресив так надійно, що ви й по нинішній день скрипите й рипите.

А довгожитель Гапличок:

— Еге ж, Хомо, знаємо, що робота для тебе — наче ота баба, що ладна без єдваба. Але ми не хто-небудь, а народний контроль, отож маєш слухатись.

— Ваші слова, дідуню, лисі, мов макогони!

— Може, наші слова й хороші, мов рідке сито, — наприндився дідок Бенеря, — але в колгоспі в усьому має бути лад. Раз тебе, Хомо, відлучено, то гайда з корівника.

— Та нема такої сили, яка б мене від ферми відлу­чила! — заревів грибок маслючок, мов поранений звір. — Та я з діда-прадіда старший куди пошлють, І ніхто з мене цього звання не зніме!

— Так, Хомо, звання в тебе й справді високе, а по званню й честь, — мовив зоотехнік Невечеря. — Тільки не забувай, що зараз ти не старший куди пошлють, а Хома відлучений. Потерпи якийсь місяць — і знову тобі повернуть високе звання.

— Господи, й нащо було ниньки вмиватись, коли немає з ким цілуватись! — стогнав грибок маслючок, якого, ви­являється, було не тільки відлучено, а й позбавлено ви­сокого звання старшого куди пошлють.

— Чи так, чи не так, а не буде з риби рак! — муркнув довгожитель Гапличок.

— Хоч ви й народний контроль, тільки нема такої сили, щоб до роботи не підпустила!

— Дивись, Хомо, лучатимеш корову, а попадеш у ворону, — застеріг дідок Бенеря.

Група контролерів стояла на корівнику перед Хомою, наче стіна, й здавалось, що вже ніколи нашому теляті та Й вовка не піймати.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ,

у якому відтворено подиву гідні пригоди грибка маслючка на корівнику, коли, рвучись до ударної праці, Хома проходить крізь стіну куточка відпочинку, визволяється з-під замків і з гамівної сорочки

Власне, з появою на корівнику групи контролю й по­чинаються найфантастичніші пригоди з Хомою відлуче­ним. Оскільки ми свідками тих пригод не були, роз­повідаємо з чужих слів, то не можемо поручитися за їхню достовірність, як не могла поручитись баба за оте куповане порося, яке їй завдало стільки клопоту.

Начебто грибок маслючок, упевнений, що всякий двір хазяйським оком держиться, того ранку намислив удатись не до вмовлянь, а до своєї сили, і, прорвавши глуху стіну контролю, таки допався до вил-згрель. Проте гурт конт­ролерів, пильнуючи, як ока, постанови правління колгос­пу, вхопив у восьмеро рук Хому відлученого й запроторив до куточка відпочинку, начепивши на двері важкий замок. Мовляв, посидь під замком, почуваючись таким господа­рем, як із лика батіг. І зоотехнік Невечеря вдоволено потирав долоні, коли глядь — а грибок маслючок із вилами-згрелями вже товчеться на корівнику коло гною, наче його, відлученого, й не замикали в куточку відпо­чинку. Зоотехнік Невечеря, звісно, оторопів, бо замок на дверях висить як і висів, підкопу ніякого на волю нема, шибки у вікнах цілі, а в Хоми від колгоспних клопотів голова ну тріщить!

Не інакше, як крізь стіну пройшов чоловік, бо від нього всього сподівайся! До чого додумався клятий Невечеря? Згребли грибка маслючка у вісім рук і понесли вже не в куточок відпочинку, а до кімнатки зоотехніка. Там зв'язали Хому налигачами, так що не міг ворухнути руками й ногами, тільки лежав на вівсяній підстилці й кректав.

— Хомо, ти крадеш собі роботу, — дорікнув довгожитель Гапличок, — а краденим добром не забагатієш.

— Еге ж, Хомо, — підтакнув і дідок Бенеря, — коли хочеш пропасти, то почни роботу красти.

— А крадена на фермі робота однаково випадком ви­паде, — погрозливо прорік листоноша Горбатюк.

Погомоніли між собою про всяку всячину, вже й по ділах намірились розходитись, аж глядь — ману їм на очі наслано чи не ману: грибок маслючок допався до вил-згрель і в превелику охоту бабрається в гною на корівнику! Хіба ж не диво, коли замок на кімнатці зоо­техніка висить, як і висів, коли ніякого підкопу не видно?

Але де ж це видано, щоб пильний контроль та й не проконтролював рішення правління колгоспу "Барвінок" про примусове відлучення Хоми від роботи строком на місяць! Отож, почуваючись невдахою, якому не первина з порожнім мішком до млина, втомлений контроль тяжко зітхнув. Зітхнувши хором, у восьмеро чоловічих рук ухо­пили грибка маслючка й наділи на нього гамівну сорочку. Спитаєте, де на фермі взялась гамівна сорочка? Принесли яблунівці, серед яких хутко поширилась чутка про те, що ніяк не можуть приборкати Хому відлученого. Сорочка вдалась на славу, хоч, може, шилась у "Барвінку" вперше і востаннє задля такої нагоди, і грибок маслючок у гамівній сорочці не міг, звичайно, й руками ворухнути, бо довгі рукава міцно зав'язано. Крім того, одягненого в гамівну сорочку грибка маслючка запхали до ящика з піском, що стояв на корівнику на випадок пожежі, а ящик замкнули на замок. Ну, здавалось, хоч би й як свербіло Хомі відлученому дорватись до ударної праці, без якої життя здавалось прісним животінням, проте не дорвешся, амба!

Витираючи мокрі лоби, змучений контроль почувався таким ухорканим і зголоднілим, що їв би не тільки на молоці, а й на сироватці. Вже й хотів по хатах пороз­ходитись, аж глядь — Хома з вилами-згрелями бабрається в гною, наче й не зодягали його в гамівну сорочку із зав'язаними рукавами, наче й не кидали до ящика з піском, а ящик не замикали на замок, що звідти, зда­валось, і дух не годен вислизнути, не те що колгоспник!

— Тьху! — спересердя сплюнув зоотехнік Невечеря, на­че грибок маслючок улучив його в лоб, бо зоотехнік не знав, куди соб.

— Ура! — вигукнув листоноша Федір Горбатюк, і його очі спалахнули, мов у тієї кішки, яка почула, де сало лежить. — Знаю, що слід зробити: Хому треба зашити в мішок!

— Викрутиться, як в'юн, — крутнув головою зоотехнік Невечеря.

— А перед тим закувати в наручники, — тішився своїм розумом листоноша, — а мішок із Хомою почепити на карнизі висо-о-чезно-о-ого хмарочоса!

— Здорово! — тільки й мовив зоотехнік Невечеря.

— Ось тільки я не подумав над тим, — досадливо сказав листоноша Федір Горбатюк, — що в нашій Яблунівці поки що нема хмарочосів...

Та до чого додумався хитрий контроль? Силоміць роз­дягнули грибка маслючка, хоч він і брикався, як отой карась, якому згадалась щука в морі, зоставили в тому, в чому мати народила, під замком у куточку відпочинку, а одяг заперли в кімнатці зоотехніка. Не визволишся, чоловіче, навіть якщо третій півень прокукуріче.

Та не встигли ще й відхекатись, як Хома, не маючи ключів ні від одного замка, ні від другого, якимсь побитом визволився, у свій-таки одяг нарядився І за вила-згрелі схопився!

— Хома наварив, Хома і пожив, — сам себе грибок маслючок похвалив. І поглузував із невдах-контролерів: — Бачу, ви, хлопці, дуже вчені, що й кобили не запряжете.

— Скажи, Хомо, чесно, чи є на тебе яка управа? — у безсилій злості поспитав зоотехнік Невечеря.