Як глянув я на робота – а він задки, задки від мене.
– Який робот? – нічого не розумів Граматик.
– Таж мене був схопив циліндроголовий робот, коли я повертався назад. "Ну, думаю, тепер мені кінець. Пропав я". Але я "не розгубився й до нього: "Пусти!" – і отак дивлюся йому в очі.. Але, тьху, хіба в нього очі? Баньки якісь… І він не витримав мого погляду, затремтів увесь, пустив мою руку і задки, задки від мене…
– Це правда? – не повірив Граматик.
– Правда, – запевнив Незнайко.
– А як він тебе схопив?
– Підкрався ззаду й хап за руку. Тут же нічого не чути. Попробував би він на Землі до мене так підкрастися!
– А потім, коли ти обернувся до нього, він відпустив руку? – допитувався Граматик.
– Так, відпустив.
Граматик встав і спочатку ззаду обдивився Незнайка, а потім зайшов спереду. Нічого не сказав, тільки запитав його:
– На спину ти падав до того, як тебе схопив робот, чи після?
– До того. Або що? – здивувався Незнайко з його запитання. Але Граматик поки що сам запитував.
– Тебе ловив той самий робот, що й перший раз, чи інший?
– Інший. У цього на грудях жовта одиниця і якесь слово… мабуть, по‑англійському… щось ніби "ворок".
– Може, отаке? – Граматик написав викруткою на місячному пилу слово "work". – Воно означає "праця", "працювати"… Тебе затримав, очевидно, старший робот, який наглядає за робочими роботами. Плакат у тебе на спині порвався й вимазався…
– Це коли я впав…
– Через те робот і накинувся на тебе, а як побачив на грудях у тебе напис, то відпустив. Значить, роботи виконують письмові команди. Це дуже важливо для нас. А що роблять роботи?
– То це не моє біополе… – розчаровано промовив Незнайко, все ще думаючи про свою пригоду. Аж потім до нього дійшло Граматикове запитання. – Що роблять роботи? А що… ладнають той казан. Видно, марно загинув наш Друг.
– Ні, не марно, – заперечив Граматик. – Він знищив нелюда Гарріса, очевидно, разом із твоїм знайомим роботом‑людоловом. І корабель вивів з ладу. Я натискував кнопку – ліфт не працює. Ілюмінатори вибиті. А роботи працюють, бо ніхто в них не міняв програми. Яку в них закладеш програму, вони те й робитимуть. Ти почекаєш мене тут, відпочинеш, а я зараз піду ближче до нашого корабля, покличу Капітана. Утрьох ми швидко зупинимо їх~ До речі, багато роботів?
– Багато. Зараз полічимо.
– То ти їх не полічив? – мало не вигукнув Граматик.
– Ні, полічив, тільки камінцями.
Незнайко долонею розрівняв пил перед собою й почав викладати з кишень камінці. Одним з перших дістав того найбільшого, як куряче яйце, каменя, якого затискував у кулаці, коли його схопив робот. І нараз той камінь зблиснув на сонці, заграв барвами, наче ранкова роса на лузі.
Незнайко й Граматик зачудовано втупилися в нього. Що за диво?
– Та це ж, – здогадався Граматик, ‑…
Як(би) ж не ніч, якби(то) вже весна, тим(часом) як усі поснули, тільки(но) сів за стіл, що(б) хто не казав, то(ж) таки диво, що(б) ти великий ріс, та(ж) це мій брат, якби(то) й нам, коли(б) то дати всьому лад, тим(то) й ба, мов (би) навмисно, тому(то) й котиться віз, сміх (та)й тільки, начеб(то) можна без мрії.
Ключ. Випиши підряд у три групи словосполучення, у яких частина, що в дужках з попередньою частиною пишеться: 1) разом; 2) окремо; 3) через дефіс. З останніх букв словосполучень прочитаєш три слова.
XXXI. Битва з роботами
Капітан ще раз перевірив, чи все поклав до кишень: кусачки, викрутка, розвідний ключ, складаний ніж, Незнайків капроновий мотузок… Хай буде, – може, пригодиться. Два плакати з написом "Ьеі аіопе!" лежать на Незнайковій постелі. Чи хоч трохи допомогли вони хлопцям?
Уже хвилин двадцять Капітан вдивлявся крізь ілюмінатор туди, куди пішли Граматик з Незнайком, а їх усе не було. Нелегко там їм, але що поробиш, коли треба…
Нарешті з‑за місячного обрію показалася Граматикова голова й застигла на місці. Мабуть, він став на камінь. Його примружені очі променилися радістю, на обличчі грала весела усмішка. Отже, все гаразд, розвідка вдалася. Капітанові мов камінь скотився з душі.
Він увімкнув світло – знак, що зв'язок між ними встановлено. І Граматик відразу підніс праву руку. Ага, починає передавати азбукою Морзе. Права рука вгору – крапка, ліва – тире. Так домовилися. Капітан узяв олівець і став записувати: п'ять крапок підряд. Значить, усе на п'ять, "дуже добре". Це чудово!
Далі пішли крапки й тире:. ‑.. ‑.. ‑.. ‑‑. ‑, тобто "візьми". Граматик, щоб менше передавати, підняв над головою плакат. Значить, плакат захищає від роботів. Отже, людина таки кмітливіша за робота, бо вона міркує, а робот лише виконує те, що йому накажуть.
Граматик знову став підіймати руки:.. ‑.. ‑. ‑. Коли він закінчив, Капітан погасив світло: мовляв, зрозумів і йду. Збиратися йому було недовго: залишилося тільки почепити на себе плакати ("Дотепно придумав Граматик"), опустити забороло й одягти рукавиці. Щоправда, довелося затриматися в шлюзовій камері, доки відкачувалося повітря і доки він перевіряв герметичність скафандра.
Капітан поспішав. Адже там його чекали потомлені хлопці. Повітря ще їм годин на чотири повинно вистачити, але ж, мабуть, вони вже пити хочуть (сонце тут страшенно пече, хоч і поруч у затінку стоградусний мороз). І променеву гармату треба якнайшвидше знешкодити, поки вона ще не почала посилати на Землю смертоносні промені.
Коли капітан дістався до них, хлопці куняли під каменем, час від часу повертаючись то одним, то другим боком до сонця.
– Ми тут загоряємо, як на піску на Дніпрі, – пожартував Граматик. – А Незнайкові здається, що він на Чорному морі.
– Мені в очах уже чорно, – поскаржився Незнайко.
Проте ці кілька жартівливих слів навіть у нього розвіяли похмурий настрій. Та й навіщо скиглити, коли іншого виходу нема? Терпи, козаче…
– То що ви розвідали? – запитав Капітан. – Друг дістався до Гарріса?
Граматик розповів про вибитий ілюмінатор у піратському кораблі, про робота‑вартового – як він ховався від нього за плакатом, як помітив у нього на спині вимикач і як потім таки вимкнув його.
– Мабуть, усіх роботів ми зможемо так вимкнути, – додав накінець Граматик. – Бо я бачив ще двох, щоправда здалеку, у них теж на спині є вимикачі. Очевидно, вони всі зроблені за одним зразком.
– Що вони роблять зараз?
– Роблять те, що й робили, – відповів Незнайко. – Уже майже розібрали риштовання навколо установки, тягнуть кудись кабелі, ще щось роблять. Повно їх там метушиться.
– А скільки їх?
– Я порахував, тринадцять..
– Ого, як багато! – Чи то з захопленням, чи з тривогою вигукнув Капітан.
– Я б їх усіх потрощив на гамуз, щоб тільки цурки летіли з них! – розійшовся Незнайко. – На Місяці людей хапають, на Землі хочуть усіх повбивати.
– Це не роботи винні, вони просто техніка. Винні люди, які цю чудову техніку використовують для злочинної мети. Ні, – рішуче промовив Капітан, – роботів нищити ми не будемо. Навпаки, їх треба зберегти цілими, щоб потім використати для будівництва на Місяці космодрому, обсерваторії, лабораторій, оранжерей. Зрозуміло, у них доведеться замінити програму, але псувати їх ні в якому разі не слід.
– Гарріс казав, що в нього є ще три компаньйони, – пригадав Незнайко. – Якщо вони прилетять сюди?
– Променеву гармату, звичайно, треба буде попсувати так, щоб ніхто її не міг швидко відновити. А коли повернемося на Землюг то розповімо, що тут затівалося проти людей. Вчені придумаютьг що зробити з цією гарматою.
– Тільки ходімо всі разом, – боязко запропонував Незнайко.
– Підемо разом, – погодився з ним Капітан. – Так легше буде нам впоратися з роботами.
Вирішили йти поза горою Граматиковими слідами повз піратський корабель. Заразом перевірять, чи стоїть на місці вимкнутий Граматиком робот‑вартовий.
А потім підуть далі, вимикаючи по одному роботів, які траплятимуться їм на шляху.
Коли зайшли за піратський корабель, то побачили, що робот‑вартовий стоїть непорушно на тому самому місці, де його вимкнув Граматик. Це додало хлопцям відваги й упевненості. Отже, неважко буде справитися й з іншими роботами.
Хлопці, не вагаючись, бадьоро подалися до купи залізяччя, де колись лежав зв'язаний Незнайко. Але коли став підходити до них перший робот із рейками, Незнайко позадкував поза спини товаришів, Граматик затулився плакатом. Тільки Капітан залишився на місці. Робот, проте, не звернув на них анінайменшої уваги. Він акуратно поклав рейки на купу й повернувся, щоб іти за новим вантажем.
На спині в робота виразно виступав вимикач. І до нього майже водночас простягнули руки Граматик і Капітан. Граматик усе‑таки на секунду випередив Капітана, крутнув вимикачем, і робот зупинився.
Як усе просто! І анітрохи не страшно! Незнайко вихопився наперед, щоб бігти назустріч іншим роботам і зупиняти їх. Але Капітан стримав його, схопивши за руку:
– Незнайку, допоможи‑но відсунути вбік цього робота, щоб не заважав іншим.
Але робот виявився важким, не те що зрушити його з місця, а й повалити ніяк не можна було. А тут уже йшов новий робот з двома металевими балками. Хлопці відступилися від вимкнутого робота. Робот з балками обійшов його, поклав балки на купу, а потім, обернувшись, схопив в оберемок вимкнутого робота й поніс його вбік. Хлопці тільки переглянулися між собою. Першим отямився Капітан. Він кинувся вслід за роботом, повернув вимикач на його спині, і обидва роботи так і завмерли на місці.
Більше роботи сюди поки що не йшли. Вони метушилися біля установки.
– Ви, хлопці, вимикайте їх, тільки без поспіху, а я тим часом займуся установкою, – розпорядився Капітан.
Він дістав з кишені кусачки і скрізь, куди міг досягти, перетинав проводи. А потім здогадався і став виривати мікросхеми з блоків. То тут, то там розвідним ключем відкручував деталі від механізмів і викидав їх геть.