Марія: *
— Бо він боровся за волю свого хутора, <і все>
< а я бороти [мусь за всіх] >
<і не міг зрозуміти,
чого я з однодумцями своїми
сказала повернути їм назад. >
<бо він не бачить далі> *
<і що йому той дасть (той план) > *
Я шла *
я з однодумцями своїми *,
сказала повернути їм назад.
По плану треба *.
Бою пе видержать, поки підмога не прибуде.
Та що йому той план? *
А план такий: *
Мій <чоловік> полюбовник з військом цариці
<ще> кріпко тримається під Києвом,
<не скоро виб'ємо. >
Отже, треба передати нашим *,
щоб не вривалися у місто *,
бо кров дурна буде *.
Сковорода розплющив очі:
— Ти вийшла заміж, щоб врятувати люд?
— А що, хіба <по-тво[єму] > не чесно?
<М[овив]> Сковорода: ні.
Ти справді < пішла далі> <за мене пішла далі> пішла
за мене далі.
<До цього я ще не додумавсь >
Пробач, що я до тебе гостро так...
Прощай...
Марія: не пущу!
Я стільки літ тебе шукала
[І вслід] за тобою йшла.
Учителю,
ти —
повинен
піти в наш табір —
і передати план.
Тобі прокрастись легко,
як подорожньому, як старцю —
і то найшвидше треба, бо <в місті повстання > місто
вже повстало, але підмоги їм не буде.
Сковорода:
<— Гаразд > — Ти хочеш цього? — Гаразд, я йду.
(Павза. < Тільки руки взялись за руки,
тільки очі> < наблизились > <знов> <до очей>)
— Тільки ж...
(руки взялися за руки)
<Я йду>
Тільки... (очі ізнов до очей)
Сковорода:
Я... <ті[льки руки взялися за руки] >
йду...
Шумом незвичайним Поділ зашумів,
і стала гора у тил <куд[ись] > комусь заходити
і готуватися до бою.
А поміж деревами два повстанця бігло —
просто на них.
Марія крикнула, < рвонулася до них> рвонулась радісно
до них,—
та тут огонь із двох рушниць зустрів її між груди,
[і] над горою,
двічі перевернув [шись],
ля[гла] вона лицем униз
(ЦДАМЛМ, ф. 464, ои. і, Яв 1261, арк. 10—15, 14 зв.)
[VII. FINALE]
<3а За
спо спо
койсь > койсь
Марія посміхнулась,
Марія очима страшно повела,
руками ж — мов горло комусь <душила>...
— Учителю,
ти сам не знаєш, що говориш!
Хіба спокійним можна буть,
<коли хитаються основи царства?
Хай б'ють, хай убивають —
а ти спокійним будь? — >
— Про що говориш ти?
— Про Коліївщину!
Невже не чув учитель, що Україна вся в огні?
Коли б не чоловік мій з військом цариці —
давно б загинув край увесь,
і власність, і свобода.
<—Власність? Свобода?
Твій чоловік цариці служить,
а разом з ним і ти? — >
Невже <М[арія] не та> <не та Марія, не та?> <не та
Марія стала? > це не його Марія?
Ви ж чуєте: я цілу ніч пе спала.
Я поруч з чоловіком повстанців била,
одного в яру
просто руками задушила!
І зараз <я іду> хочу я повідомить своїх:
< повідомить своїх:
нехай не виступають:
бою не видержать. >
нехай не виступають:
бою не видержать.
< Напр [ужилась] > Пробігла тиша,
напружилась з послідніх сил,
залягла круг Києва
і віддпх затаїла:
А я все спав у пустині
та з слова свого любував:
який то урожай з них буде —
ось врожай.
Навчив...
Трупи, трупи!
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1261, арк. 5—7)
— А ти хто?
Яка твоя віра?
Напевно й <ти з нею був?> він із нею в змові був?
— Був! був! — закричало кругом і заревло
<— Був! — > і все змішалось в хаос.
— Був! був! — ревіло од Софії.
— Був! — громами двигало ізнизу,
і стружками стругало воздух,
і воздух потрясало.
А за Голосіевом раз по раз бухало і розбухало,
і хтось < клепав > клепав у міліони кос
і < викорінював > підтинав бур'ян
один за одним
У РУчку
<раз> ану лиш разом
раз!
<раз!>
— Ставай до дерева, ти чуєш?
Отой генерал — в наших руках
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1261, арк. 8)
<Та тут із двох рушниць огонь догнав її між плечі >
Огонь із двох рушниць догпав її <у голову> вже під горою,
і вона,
двічі перевернувшись у кущах,
< лягла > захрипіла лицем униз, < пальцями конаючими
землю загрібала >
<одну> руку під себе незручно...
<"3а що?" — хотів спитать
та й не промовив слова — >
"За що?" — не спитав.
Гнів народу завжди справедливий.
Тільки <крич[ав] > до козаків кричав: *
отам, отам із того боку < глядіть, щоб не зайшли >
заходять, зміцнити треба! *
— А ти хто? яка твоя віра?
<Хто бачив: і він із нею був?>
< Напевно й ти із нею був?
шпигупив з її чоловік [ом?] >
Із нею був?
1 Рядки від "і хтось <клепав> клепав у міліони кос" до "Отой
генерал — в наших руках" дописані автором пізніше і викресле-
ні.— Ред.
— Був! був! — закричало кругом і заревло
і все змішало в хаос.
— Був! був! — ревіло од Софії,
— Був! <був!> — громами двигало із низу,
стругало стружки <десь> вгорі*
і воздух < стругало сумно через увесь Поділ,
і воздух розривало. > потрясало.
Але <Сковороду хвиля> Сковороду пізнали,*
хвиля підхопила й понесла,*
і сам він біг,*
а за Голосієвом *
раз по раз бухало і розбухал[о...] *
Дух перевів коло Дніпра,
куди його хвиля народу винесла.
•і
< слухав :> — Учителю,
коли б не я, то вас убили б.
То ж жінка офіціра, який повстання <вже цієї >
за Голосієвом придушив.
Ізнову зашуміло над Подолом
і в ріжних кінцях < закресало > < зацокало > кресати
почало
і піднімати <хм[ари]> гори грому.
<Студент>
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1261, арк. 8—9)
[ПІДНЯТИЙ МЕЧ]
Дворянство бачив я, а не народ,
панство просвіщав, а не голоту.
У ній,
лише у цій останній я мир собі знайду
і боротьбу замість спокою.
Бо мир не просто правда,—
мир є справедливість,
за всіх пригноблених піднятий меч
< Подяка вітру, що дме>
<0 мій милий мій спокою >
< Подяка природі за все—
найперш>
<Будь славна, природо, за все —
чи тут, чи отам, чи осе —
за те, що нам бурю несе — >
Будь славна, природо, за все —
чи тут чи отам чи осе —
будь славна, природо, за все —
<Коли я спіткну[ся] > < Дозрілий я>
Дозрілий я, мудрий і сиз,
<ти так мене> <а так мною вдарила >
а так мною кидаєш вниз —
аж вітер там бурю несе!
аж <вітер> буря там бурю несе!
<Шляхетству! — яка йому путь?> Шляхетство — одна йому
1 Три останні рядки були спершу викреслені, а потім віднов-
лені автором. Напроти них пізніше дописано олівцем: "Треба".—
Ред.
путь.
< Пригноблені до бою> Пригноблені к бою стають —
аж вітер там бурю несе!
аж <вітер> буря там бурю несе!
<На горах далеких аж там
я бачу родину >
На горах в далекім краю
<я бачу голоту> <я бачу країну свою—> <Знайду я>
я <бачу> країну свою —
<Як вона світом трясе,
як вона світом трясе! >
<Як землю ходою трясе,
як так їх багато трясе! >
<0 хто ж її знову трясе, >
<3а горло > < потрясе >
<Та зовсім не ти як не> <Там щастя й красу >
<Там вітер нам> <бурю> <бурю> <несе>
Там вітер нам бурю несе,
там <вітер*> буря нам бурю несе.
нема ні панів ні раба
<Хай болі і муки> <Хай жертви і муки і біль>
<Хай жертви і муки і сміх.
Хай> <до країн золотих >
Хай жертви, і кпини, і сміх
< Дійти б> <до віків золотих >
< Дійти б до верхівлів отих>
Зійти б на верхівля оті —
<Туди нас хай> Туди хай нас
<Як> <хай> буря <нам бурю> несе
Будь славна, природо, за все!
<Будь славна, природо, за все!>
<Хай буря нас бурю несе — > *
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Хе 1263, арк. 1)
[І. НАД ДНІПРОМ]
Тоді саме < за > блискотіло на верхів'ях.
Тоді саме тріщали двері в Європі, і <вітер> <буря> вітер, про-
дуваючи, <із скрипом > на петлях кидав їх од Англії до Франції.
І содрогалися <від грюкоту> держави! І скрип був од дверей —
аж <у> у Запоріжж<і> <я> і <чули> <почали прислу-
хатись > з сережкою в усі1 почули. <І тільки дурна Польща
одна-однісінька> І тоді ж дурна Польща о[д]чайдушно < поволі
собі, як і вшехно> < самій собі> смерділа латиною і королем.
Та <ще непідколупна > ще Росія <тезоіменито> розсілась Ка-
териною. Ручкою пухлою, віялом китайським на свободи дворян-
ські. <На фоні сміху рококо. > <На> <На фоні псіху рококо. >
< Ручкою пухкою, > Розрішаю вам, < дворяне> дворяне, <все>
піднять народ із темноти < канчуком, законами —чим вам> чи
канчуком, чи законом —чим буде ліпше, <а там> <та> < по-
тому > а там хоч зовсім його ззіжте 2.
...Три місяці пробігло,
мов кораблі веселі в морі —
всіма цвітами процвітані,
добрим скарбом переповнені.
Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
і вітер зелений одчалить в далечінь —
уже Сковорода
встає з досвітньої роздуми
і в сад іде.
1 На берегах рукопису дописано: "низове товариство".— Ред.
2 Мотто написано пізніше. З лівого боку рукопису дописано
олівцем: "рабство", "крепацтво".— Ред.
Сковорода на землю упаде
І знову сповнюється миру
душа Сковороди.
[• • •]
мир, мир душі твоїй — <стру[мує] всесвіт > < лунає >
луною всесвіт,
мир.
<І, слухаючи Сковорода цю відповідь,
стенається>
Слухаючи Сковорода цю відповідь, стенається
і йде туди, де насхиль на шляху
збіднивсь високий
свіжовкопаний, косоокий,
як панська совість,
абияк збитий хрест.
Під <срібними> осокорами*
<В[ін] > Сяде по-турецьки, як дитя,
нової пісні починає —
очі заплющені,
хитається в ритм —
< Подяка природі за все,
найперше ж:
за те, що потрібне зробила нетруднйм,
а трудне непотрібним.
На всіх шляхах життя
шукай свою стать властиву,
а стать невірну одкидай.
Подяка природі за все.>
За городищем, туди, од боку,
над нивою, над колосом,
що з перебіжним блеском вітер його вилизував
і кошлав,
< хилила спину друга нива>
<хилив>
Серпи ряхтіли < низько >
<і так тужно співала тая нива:
жніте, женчики, розжинайтеся,
на чорну хмару оглядайтеся. >
<і так тужно без пісні женці рясніли в житі>
і так тужно женці в житі рясніли,
<безпіс[ні]> <в житі>
Л <поміж них> їм пригукував
підгінчий з нагаєм
< — А там хіба то не ясир?>
<—А там он гляньте, хіба ялося людям отаке робити?>
<—А он там> <Хіба ялося людям отаке робити?>
Поглянув у < другий > < інший > другий бік,—
<там копи складали > <там снопи у копи
складали>
Дитину мати під копою грудьми годувала,
а над нею <теж>
підгінчий з нагаєм.
А там <а там...>
показувала скрізь,
немов < ученику учи[тель]> Сковороді цим тяжко
докоряла 1.
Ще більш голівку заховала,
щоб сліз не видно.
А сльози, сльози, як слова!
— Одна
пішла я раз у панський двір.
А пан на ніч сказав мені зостатись,
грозив ножем і мордував,
та не далася я,
втекла!
Я бігла, <як тая Бондарівна > бігла, мов тая Бондарівна,
а за мною <три> слуги...
Проклятії...2
Тепер якусь собі привіз < Марію > Огенію
і нас немовби не чіпає.
Сковорода: <Марію? > Генію? ти кажеш <Марію? >
Генію?
Закричав біснуватий з сусідньої гори,
як Прометей.
Це знов його взяли на ланцюги
і він коло своєї землянки — он видно —
божеволіє і < казиться > рветься,
руками небо потрясає
1 Рядки від "<—А там хіба то не ясир?>" до "немов <уче-
нику учи[тель]> Сковороді цим тяжко докоряла" дописані пізні-
ше, а потім викреслені автором.— Ред.
2 Ці три рядки пізніше автором були викреслені.— Ред.
й не потрясе.
Руками небо оте прокляте потрясав
й ніяк не потрясе! Безсилий падав і плаче...
А небо —
<—там бог собі десь випив і лежить...>
< — десь бог вина собі натюживсь і лежить...