То нероби з божоу канцелярiу тобi нiчого, окрiм казанка (баняка), не дадуть. Розлiгся я в присмному затiнку, покурюю "Фiмiам" i далi покарання чекаю. А його все нема та й нема.
— Господи! — знову звернувся я до небес. — Покарай цих грiшникiв, бо ж мене брехуном ославлять. Пропаде моя пророцька репутацiя!
I що б ви думали?? Сам Всевишнiй по воздусях на мiй пагорб десантус!
Я, звiсно, стаю, як воно i годиться, навкарачки, а лобом старанно товчу пилюгу.
— Чого ти зажурився, Iоно?
— Та як менi не журитися, Ваша Високiсть? Обiцяв я нiневiйцям на сьогоднi розкiшне покарання з громом та блискавками, а його нема. Виходить, я не пророк в очах ухнiх, а жалюгiдне базарне брехло.
— Не журися, Iоно, — заспокоюс мене Всевишнiй. — Сам подумай: навiщо менi зараз карати Нiневiю, коли ти уу сам упорав?
— Як так? — вразився я.
— А отак: обiбрав пiд заставу покарання до нитки усiх жителiв i лишив ух у самому руб'у та власяницях. Хай вони знову в грiх розкошiв погрузнуть, тодi й скарасмо. Я кажу тобi: Нiневiя буде спопелена так, що рештки мiста майбутнi археологи довгенько шукатимуть...
I гукнув я улюбленими словами наймудрiшого господа нашого:
— Це добре!
I востаннс пролив Всевишнiй бальзам на мою зранену марнославством душу:
— Ти перший довiв, Iоно, що святе слово — воiстину золото. Жоден пророк досi не спромiгся такого економiчного дива! I твiй праведний подвиг, Iоно, назавжди лишиться нетлiнним зразком для всiх святих отцiв церкви.
Зросила зречена мудрiсть господня думки моу, i я гукнув, множачи глас свiй на всi сторони свiту:
— Хвала тобi, господи!
Тут рукопис бiблiйного пророка Iони уривасться. Тому ми й досi не знасмо, за якi його заслуги один з небесних поверхiв названо Iони Сферою. По цьому "тихому" жартi ми й поставимо крапку.