Ось один із перших записів відвідин: "Фронт займають два покої і кухня. Укладання дуже поодиноке: в першій кімнаті два ліжка, комод, стіл, закиданий паперами. В другій кімнаті стоять шафи з книжками, стіл з паперами і ще кілька предметів. Простота можлива. З вікон видно Львів і замок". Франки, знаючи про матеріальну скруту Маковея, запрошують його обідати. Маковей записує: "Шість днів я в нього обідав".
На новий, 1887 рік Ольга їде до рідні в Київ, вона збирається стати матір'ю.
"Відколи ти виїхала, — пише Франко, — я прямо стався сам не свій, чую, що мені хибує цілої половини мого существа. Еге, Олічка, признаюсь тобі, я й не думав сам, що так сильно зжився з тобою. Ходжу цілими годинами по хаті, то по вулиці, щоб заповнити нуду, хапаюсь до роботи і рука опадає..."
Франко пише про те, як ходив шукати нову квартиру, та всюди великі ціни, а тому найкраще пересидіти в старій до літа, а там, може, ціни впадуть. "Бюджет наш на сей місяць так обтяжений, що бог його знає, як звести кінці... Рахунки записую всі докладно, так що, надіюсь, приїхавши, не будеш мала за що мене висікти. Здаєсь, після всего сказаного й зовсім лпшнє додавати, що я здоров і о тобі щохвилі згадую". Ольга прийшла до нього у найтяжчі хвилини життя, Ольга врятувала його. Вона — його спокій, його пристанище і захист.
З осені 1887 року Франко змінює квартиру і переходить жити па вулицю Зиблікевича, 6 (нині частина вул. Івана Франка). У Франків народився син, якого назвали Андрієм і ласкаво кличуть Андрусем, або Андрусиком. Василь Щурат про Франка того часу пише так: "Тоді Франко звертав на себе увагу прохожих не так занедбаним виглядом, як... гарно вишитим по народному передом і ковніром сорочки".
Франко залучає Ольгу до громадського життя, вона стає його помічником. Вона живе, як любив говорити Франко, цільним життям, її цікавить етнографія, вона пише і висилає Н. Кобринській для "Першого вінка" жіночого альманаху свою розвідку про бойків. Вони щасливі.
На світ одне за одним з'являлись діти. У 1889 році народжується Тарас, у 1890 — Петро і в 1892 — дочка Ганна, яку в сім'ї кличуть Гандзею.
Гаразди [27] Франків — бодай ворогу не бажати. Колись рахував Франко, що його заробіток прокормить його і одягне. А він так і залишився бідним і не доробився до "порядного фрака". Син Петро, наприклад, згадував: "На торжествені прийняття батько одягав чорний "шлюсрок", рідко фрак. По однім своїм ювілею сказав, оглядаючи фрак: "Можна підносити на руках, але не треба роздирати позиченого фрака".
Василь Щурат просто щиро дивується, які в цей період у Франка друзі. По дорозі з роботи в "Кур'єрі" Франко завертає до будки шевця-полатайка; недалеко від полатайка на Франка чекає дід-прошак, а ще трохи далі — садівник, до якого Франко пролазить через дірку в паркані. Василь Щурат, згоряючи від цікавості, теж пролазить у дірку за Франком і не може надивуватись, як просто і звично ведуть між собою розмову Франко і садівник (!). Цю розмову Василь Щурат запам'ятав, щоб потім не обминути її увагою у своїх спогадах:
" — Сливки маєте ліпші вже? — спитає Франко. — Бо тут якось були ще потверді". — "Якось тут жінка продавала, то не знаю. А нині одна в одну, м'яка і солодка, як цукор". — "То при вас подобріли?" — "Як не вірите, пане, покушайте або хоч помацайте, прошу". — "Сливка не дівка — шкода мацати. Зважте кіло".
Ольга і Франко дивують навколишніх своєю простотою у поведінці. Михайлина Рошкевич, сестра Ольги, залишила спогади, що стосуються перебування Франка з Ольгою в Болехові у Наталії Кобринської: "Раз вибрались обоє (Франки) на рибу і просили мене, щоб я зайшла до них. Я вийшла, міркуючи, що вони вже повинні вертатись. В самім центрі міста бачу з моста, що вони недалеко бродять по воді і ловлять рибу руками попід камінням. Я звернула вбік і не мала охоти наближатись до них; я гадала, що вони будуть ловити рибу на вудку. Вони побачили мене і вже спрямували додому. Франко мав підкочені по коліна штани, в одній руці ніс черевики, сурдут, закинений на однім плечі, а в другій руці — рибу, посиляну на ключці.
Франкова також виглядала дуже негліжово, несла на вудці на лівім плечі перевішану свою мокру сорочку.. Я собі подумала, що от здалася б Франкові жінка, котра б вважала на зверхність. Але вона пристосувалась цілком під нього: під той час (вона) дуже гордилася ним.
Я ішла від них на малій віддалі, і Франкова сказала мені з прикусом, чи, може, я соромлюся, що вони не вдягнені відповідно? Я на це відповіла, що мені черевики тиснуть, то не можу поспішати, а вона: "Баришня хоче, щоб нога малою здавалася?" Франко ішов задумавшись, і коли ми відставали, він чекав, щоб порівнятися зі мною. Дійшли ми так до плебанії, де на хвіртці стояв д-р Геньо Озаркевич (він тоді закінчував медицину) і спостерігав нас, підсміхаючись. Обмінялись ми з ним поглядами, і було нам ніяково, що це — в місті, де нам і так доводилось чути від пань-польок: "Які то наш Франко дзівни".
По-різному говорять про Ольгу. Практичні галичанки не можуть наговоритися про той "демократизм" Ольги. Уявляєте, прошу я вас, приходить до неї селянка і приносить на продаж суниці. Хоче якісь там грошенята, а та знаєте що? Дає вдесятеро більше і каже: "Як, то скільки разів треба згинатись по суниці, щоб назбирати, і так мало жадають за них".
Про те, що Ольга Франко була непрактична, мусив знати весь світ. Хоч би через оті кляті суниці, які Ольга купувала у босих селянок. Ті селянки просили один крейцар, а непрактична Ольга платила 10. Або ж таке: в хаті нема що в рот положити — одна квашена капуста, холод такий, що чорнило в каламарі замерзає, а вона останні гроші віддає на випуск "Життя і слова". Діти без сорочки, — а вона між людьми збирає гроші, аби випустити "З вершин і низин" другим виданням.
Швагер [28] Наталії Кобринської, вчитель гімназії Григорій Величко, у спогадах, написаних в 1925 році, був схильний вважати, що Франко, "оженившись з Ольгою Хоружинською, потрапив нещасливо". "Безумовно, — погоджується він, — Хоружинська була на свій час освіченою людиною, курсисткою, з багато поступовішими поглядами, ніж у галицьких дівчат за тих часів, але вона не була дібраною дружиною для Франка. Вихована в вигодах, в буржуазній родині, звикши до послуги, вона не була доброю господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чоловікові вигоди і спокійного життя; в буденних справах не вміла вона пристосуватись до обмежених фінансових ресурсів Франка і задовольнитись малим та тісним колом родинного життя".
Дивно, що Григорій Величко закидає Ользі, нібито вона не захотіла задовольнитись "малим і тісним колом родинного життя". Не хотів і був проти цього її чоловік — Франко.
"На Україні, — продовжує Г. Величко, — вона була б зовсім на місці, а в Галичині не вміла собі дати ради. їй доводилось без служниці самій працювати, самій варити, мити підлогу, але все це робилося без ладу, системи, і в хаті у Франка панував нелад і хаос, не було вигоди, а був нестаток, дарма, що Франко заробляв досить добре, і галицька жінка могла б утримати рівновагу й дати своєму чоловікові та родині спокійне й вигідне життя. Такою б жінкою була Ольга Рошкевич і взагалі майже кожна інтелігентна галичанка, що звикла змалку жити в тісних відносинах і мусила змалку вчитися хатнього господарювання".
Під благозвучним поняттям "інтелігентної галицької дівчини" розумілося: вміти вести домашнє господарство, читати молитовники і "книжки моральні" (під оцим всім розумілась освіченість); крім того, — смачно варити, вишивати, пекти "торт віденський празниковий" для прийняття гостей, пильнувати за дітьми, навчати їх науки божої і бути патріоткою.
Дехто вважав, що "її одинокою провиною було те, що вона вийшла заміж за Франка в чужі для неї, мізерні галицькі обставини. Сама вона була добра, чула до людського горя, але непрактична в житті, не навчена до біди, не підготовлена до того, щоб великій людині влаштувати безтурботне життя".
Ольгу Франко звинувачували ще й у тому, що вона була "малороска" і ніколи не навчилася добре української мови та зовсім не відчувала "глибини чуття до народу, що мав Франко". Здається, в цьому й усе лихо. Звідки Григорієві Величку було знати, що Ольга перевозила нелегальну літературу, що вона "на мушці" в австрійської та російської поліції і, керована вмілою рукою Франка, викопує ризиковані громадські доручення?
Ольгу звинувачували навіть найближчі Франкові товариші. Що ж тоді говорити про решту! "Не принесла великого приданого", не пристосувалась до вузьких галицьких відносин, Франко "заробляв добре", а вона "розтринькувала гроші".
Листування Франка з Ольгою було опубліковане набагато пізніше, — 1956 року в "Літературній спадщині", т. 1, і Величко та інші не знали, як було насправді.
У серпні 1889 року, на четвертий рік життя з Франком, над Ольгою пронеслась буря. У травні Ольга отримує листа від Є. Трегубова, в якому він просить її прийняти у себе групу киян, котрі приїдуть до Львова, серед них Дегена та його сестер. Сергій Деген, студент Київського університету, має намір вивчати історію української літератури 1830 — 1840 років. Приїхавши до Львова. Деген спочатку зупиняється у готелі, а опісля перебирається до Франка, і якраз на той час Ольга була в Нагуєвичах.
Згодом приїжджають і його сестри — Наталія і Марія. Приїхали вони для того, щоб, як занотовує у своєму щоденнику Осип Маковей, "побачити Галичину (гори), навчитись трохи ліпше говорити по-українськи, а через щоденну розмову пізнати і нас". Сестер Франко відвозить в гори до священика Кузіва в село Дидьова, затримується там на тиждень і, як фіксує Маковей, ловить там рибу, дихає гірським повітрям, а потім із Сергієм повертається додому.
11 серпня Франко разом з Дегеном їде на два дні в Нагуєвичі відвідати Ольгу. Франко повертається до Львова, а Сергій їде в Болехів, щоб познайомитись з Наталією Кобринською, про яку так багато чув. Коли Деген повернувся до Львова, його арештували. Потім арештували його сестер, а також Івана Франка.
Справа в тому, що за Дегеном слідкували. Адміністративним і поліцейським органам намісництва було повідомлено, що Дегени приїхали пропагувати серед українців соціалістичні ідеї і розпалювати ненависть до шляхти.