А гусей доведеться прикупити! Спробую!
Щасти йому, доле!
ВІДЬМА
Дописувачі Войт і Снігур пишуть нам, що в селі Голдашівці, Ольгопільського району (Тульчинщина), є відьма.
Я особисто ніколи не мав найменшого сумніву в тім, шо в нас на Україні відьом іще є видимоневидимо, а от редакція наша мене за таке моє переконання затюкала й засміяла
Річ, товариші, ось у чім.
В учителя (так, так, в учителя!) села Голдашівки перестала корова давати молоко.
Учитель (так, так, товариші, учитель!) з дружиною вирішили, що тут справа не без відьми.
До відповідної баби.
Баба поставила діагноз: відьма!
Як і належить в таких випадках, було взято святу воду, свячену сіль, німицю, ножа, горня й вирушено до корови.
Корову було оглянено з усіх боків і ще раз констатовано, що молоко одібрала відьма.
Моментально ж було вжито відповідних заходів:
а) помолилися,
б) похрестили свяченим ножем,
в) обхлюпали йорданською водою,
г) обтерли свяченими ганчірками,
д) обору обсипали кругом свяченою німицею та свяченим маком.
Свячене горня із свяченою сіллю баба віддала вчителеві (так, так, товариші, вчителеві!) та його дружині, щоб вони другого дня вдосвіта пішли з тим горням по воду, а йдучи, тільки придивлялися, бо перша жінка, що зустрінеться їм на дорозі, і є ота сама триклятуща відьма.
Учителі так і зробили.
Ще не благословлялося й на світ, а вже учителева жінка чимчикує з горням по воду.
Відьма зустрілась. Це була Марина, сусідова жінка.
Знялася баталія, під час якої учителева жінка голосом, повним височенних нот, довела всім сусідам, що впіймала відьму.
Епілог. Корова здохла. Про відьму нічого не пишуть, а про вчителів пишуть, що вони й досі твердо переконані, що Марина — відьма.
Оце й усе!
* * *
Про все це я розказав редакції, всіма способами доводячи, що відьми в нас є і що не вірити в це я ніяк не можу.
Редактор до цього поставився скептично. Він зразу запитав:
— Літає?
— Хто, кажу.
— Відьма!
— Літає, кажу.
— Який мотор? Крила Елінсон? Гази куди пускає: в кабінку чи одведені за кабінку?
— Не знаю, кажу.
— То ж бо то й є! Взнайте! Коли крила Елінсон, — украдено в інженера-конструктора Калініна! Коли гази поза кабінкою — це вже досягнення! А взагалі йдіть к лихій годині з вашою відьмою. Тут авієтки нема де зробити, а він з своїми відьмами…
Іона Азраїлович Вочревісущий сказав, що він від усяких відьом застрахований, бо в те місце, де він "сущий", уже надцять літ ніяка відьма не залізе. Одне слово, його це не цікавить.
П. Лісовий махнув рукою:
— У мене, — каже, — конкурс не відьм, а сільрад! Прирівняв хвіст до пальця! А ще Остап, а ще й Вишня!
Марія Яковлівна проказала:
— Відьма? А який тираж? Як передплата? Гонорар вимагають чи ні? Я у телефону! Не заважайте по телефону говорити!
Молодь загогокала, засвистіла, і тільки Настя стисла мені руку й зашепотіла на вухо:
— Є! Відьми є! Сама бачила! Хай сміються!
Таке відношення редакції до народного лиха мене страшно вразило.
— Товариші,— крикнув я. — Вам смішно! Але ви подумайте! До вчителів, не до темних селян, а до вчителів уже відьми добираються, а ви смієтесь! Що робити?
— Роби, — кажуть, — що хочеш! Коли ти віриш, ти й роби!..
Сумний я вийшов з редакції.
Поки що я придумав ось що. Хай відділи народної освіти розішлють такого циркуляра:
до всіх шкіл Позаяк на вчительські корови почали нападати відьми, учителям належить, побачивши відьму, читати тричі: "Да воскреснет бог і розточаться вразі його".
Зав. ОНО (підпис) Секретар (підпис)
Про дальші заходи доведеться, очевидно, поговорити на Всеукраїнському учительськім з'їзді.
ХОЧ НЕМАЄ РИМИ, ТАК ЗАТЕ Є СМАК
"Жінці — дорогу".
Це — гасло. Воно лунає по цілому Союзу.
— Що це значить?
Це зовсім не значить, щоб узяти свою жінку за руку, вивести за ворота, пхнути її коліном і гаркнути:
— Туди тобі й дорога. Це значить зовсім інше.
Значить те гасло, що жінка повинна бути в сільраді, в ТВД, в кооперації і т. д., і т. д.
В селі Малі Виски так це гасло й зрозуміли: взяли та й вибрали двох жінок до правління кооперативу свого.
Ну, а як, знаєте, воно новина, то поки що (зразу ніби страшно, чи що) настановили їх на кандидатів у члени правління.
Добре. Хай буде так.
Незабаром голова правління попрохав, щоб його звільнили з посади' з якихось там причин. Ну?!
Ну, а далі розкажуть вам вірші, що їх прислано до нас із села Малі Виски.
Ось що кажуть ті вірші:
Я тут хочу дуже, брате, Одну справу розказати Про жіноктаки отих, Що вони, як бач, на сміх. Скрізь по них ніби в турботі Всяк говорить — так, так, Щоб була жінка в роботі В государствених ділах.
Так ото для того, "щоб жінка була в роботі, в государствених ділах", вибрали маловискнянці дві жінки до кооперативу.
Звільнився голова. Зостається пусте місце. Хто ж повинен туди сісти, Як не жінкакандидат? Ні, голубчику, яе так." Не так, значить. Як же? А ось як: Порішили зізвать збори, Щоб на зібранні зібрать Нового члена правління, А про двох жінок мовчать.
Голова райвиконкому Слово перше бере, Ну, "товариші селяни, Хто ж нам діло поведе? Кооперація не штука. Хто нам діло поведе? Туди треба чоловіка, В мене вже й кандидат є.
О, бачите! "Про двох жінок мовчать, бо в мене вже й кандидат є".
Хто ж той кандидат?
Твердоступа 'звільнимо, А Фесенка посадимо, Він райначмілом був І собі грішка набув".
Он хто кандидат.
Голова райвиконкому начрайміла на голову садовить, он кого.
А як же жінки, що в кандидатах на членів правління сидять?
А жінки. Жінки на місці Нехай киснуть собі в тісті.
Он як із жінками.
Отаке в Малих Висках скоїлося.
І бачите, які злі вірші написали у Висках.
В них, може, й рима не така вже добірна, та проте "смак" у них (у віршах) великий.
І правильно кидає автор на адресу маловисківського начальства:
Все для вас тільки слова,
Сиплють ними гарно.
Та все це проходить марно.
Ага… З'їли…
А тепер от перевибори правлінь у кооперативах: от і прочитайте ці вірші всі, хто так до жінок ставиться, як у Малих Висках.
"ДОРОГУ ЖІНЦІ"
Все, що оце напишу я, я з великим здивуванням присвячую всім тим, хто в день 8 Березня, в день жінки-робітниці, стоятиме на трибуні і, бія себе в груди, вигукуватиме:
— Дорогу жінці!
Я трішки неточно висловився. Присвячую я цей твір не "всім тим", а… та вони самі догадаються, кому цей твір присвячено.
* * *
Слухайте, що іноді на світі буває…
Одна молода жінка (заховаємо її прізвище за літерою К.) 1926 року закінчила Одеський сільськогосподарський інститут.
Жінка, значить, агроном.
І от за вимогою Вінницького ОЗУ її було направлено як стажорку до Вінниці.
Приїхала вона до Вінниці разом із шістьма своїми товаришами.
І була вона одна жінка, а решта її товаришів були чоловіки.
Вінницьке ОЗУ чоловіків-стажорів призначило на роботу, а жінці сказало:
— Ви хочете бути в нас за агронома? Не можемо ми вам такої посади дати, бо в нас, слава богу, ще жінки-агронома не було, та, сподіваємося, й не буде.
Пішла жінка-агроном до Вінницького відділу Цукротресту, де колись одбувала практику.
Не дали їй і там місця стажорки, хоч її чоловіка (теж агронома) зразу призначили на роботу на Махаринецьку цукроварню.
На Махаринецькій цукроварні жінці-агрономові пощастило особисто влаштуватися стажувати, але пішли балачки, що працюють в однім місці і чоловік, і жінка і т. д. і т. ін. Довелося роботу залишити.
І от з 20 вересня 1926 року жінка-агроном сидить і пише до всіх земуправлінь, до дослідних станцій, до Цукротресту і т. д.
І дістає жінка-агроном відповіді: "Мест свободных нет". А іноді й отакі дістає вона відповіді: "Посад вільних не мається".
І жінка-агроном не має змоги пройти стажу, щоб здати вже написану дипломну роботу.
Одного разу жінка-агроном пише до земельного управління заяву про посаду і в заяві говорить, що вона не жінкаагроном, а чоловік-агроном.
Тоді вона дістає таку відповідь:
"Приїздіть. Посада є!"
І сидить от уже два роки жінка-агроном, і не може дістати посади!
* * *
Оце й усе!
Товариші, ті, кому я з великим здивуванням оцей твір присвячую.
Коли ви виступатимете в день 8 Березня з промовами, то перед тим, як вигукнути: "Дорогу жінці" — вщипніть себе, боляче так ущипніть себе.
І коли після цього ви не заїкнетесь, тоді говоріть: "Дорогу жінці".
А коли заїкнетесь, тоді краще не вигукуйте, бо самі ж знаєте, що збрешете.
НА РУДНЯХ
І
І от я, син села, Уриваюся в серце Донбасу, Димарями земля поросла, Буйним зіллям машинного часу.
Це вірш, як ви знаєте, не мій, а вірш хорошого поета Андрія Панова.
Я, треба вам знати, в серце Донбасу не "уривався", а в'їхав поганеньким поїздом у серце Криворіжжя, якраз отуди, де добувають залізну руду й марганець.
Коли навіть прийняти фабричні димарі за зілля, то на Криворіжжі такого зілля дуже небагато, а вкрито воно (Криворіжжя) горами химерного каменю, що вилискує на сонці чорними, синіми, зеленуватими і сіруватосрібними вилисками.
— Що то, — питаю я в сусіда, — за камінь такий?
— То кварцит!
"Кварцит! З чим же він, — думаю собі,— римується?" Кварцит… Антрацит… Первоцвіт… Апендицит… Я, їйбогу, не брехатиму в своїх враженнях про криворізькі шахти.
Через те, власне, я й починаю з того, з чим "кварцит" римується…
Бо, "урвавшись" на якийсь там тиждень в копальні, ні чорта ви про кварцит більше не взнаєте, як тільки те, з чим він римується або якого можна до нього причепити асонанса чи алітерацію…
Щоб дізнатися про той кварцит докладніше, щоб знати, що з тим кварцитом зв'язане (а зв'язано з ним ой як багато!), не тиждень, і не два, і не три треба нюхати той кварцит та до нього придивлятися.
* * *
Так, значить, перше враження — кварцит. Друге враження — копьор. Скрізь: копьори, копьори, копьори… Що таке копьор?
Це слово, що римується з словом шахтьор.
Всякий письменник, приїжджаючи на копальні знайомитись з пролетарським на них життям, може, не доїхавши навіть до копалень, уже написати такого вірша:
Випинаються копьори,
А на них стоять шахтьори…
Коли вам люди обізнані на шахтарськім житті, скажуть:
— Що ви, товаришу, мелете? Ніколи ніякі шахтьори на кольорах не стоять!
Ви на це відповідайте сміливо:
— А от на честь мого приїзду повилазили! На кольорах скрізь шківи.
І шківи придатні для вірша:
І стоять копьори з шківами, Як ті коні буйногривії.
Шківи так подібні до гриви, як, приміром, я до канарейки.
* * *
Далі вас сильно вражає кар'єр.
Кар'єр — це штука дуже подібна до ночов.