Добірна еспанська мова прозвучала музикою. Дівчатка просто умлівали. Обормоти зразу завоювали чільне місце в товаристві. Капітан витяг і без того довгу шию, аби не пропустити жодної репліки на проголошений спіч і хоч таким чином якось розібратися в ситуації. Він крутив головою в усі боки, та, оскільки говорив майже кожен, не міг розібратися в хаосі звуків. Намацавши, нарешті, кнопку маґнетофону, він полегшено зітхнув і зразу повеселішав.
– Тепер надамо слово месьє ЗюбА...
– Просимо!
Цього Півтораівана вже не чекав. Ще чого! Він почав відмовлятися на добірній московській говірці, заприсягався і божився, що не знає жодної іноземної мови, що він зовсім не француз, за якого його помилково вважають. Все було даремно. Його назвали просто незвичайним жартуном. Французи відомі жартуни.
– Не ламайся, старий, – чемно підвели його попід руки. – Скажи що-небудь чувіхам. Вони всі закохані у Францію. Парле ву франсе?
– Уй, – мимоволі вилетіло з уст капітана єдине слово, яке він знав, і цього було досить, щоб від загального реготу задзвеніли на столі фужери.
– Ну от, а ще Івана корчиш. Ми парижаку за сто кроків. спізнаємо. Тебе як? Жан? Боб? – будьмо знайомі. А тепер давай, давай!
Півтораівана аж спітнів з усього того.
– Месьє е мадам! – почав він і раптом у відчаї затарабанив по-французьки те, що у нього вдома крутилося на ґрамофонній платівці: – Лямур занфан се ля богем іль не же ме, же ме коню дю люа, сі ті не мем, сі па же тем, сі па же тем, пренд ґард а туа*. Все, месьє е мадам.
І Півтораівана перегнувся на три частини.
– Браво! – залунало звідусіль.
– Поздоровляю, парижака, добре сказав, – поплескав його по заду Боб (до спини не дістав). – Ти – мов генерал де Ґолль: де ноги, а де голова*. Увага! Досить розмов! Пропоную перший тост за Кісу: її вкрав Гіменей, і вона вже не Кіса, а мадам Закусякіна, так що поголів'я "Голубого коня" зменшилося на одну особу.
За Кісу, звичайно, випили, хоча Обормоти і Дзюба не мали про неї жодної уяви. Давно було вже відомо, що Закусякін – зірка першої величини, академік, депутат і таке інше.
– Кіса зробила добрий вибір, – сказала фризура "я з печери". – Закусякін хоч і старий, але не якийсь там шофер.
– А ви б вийшли заміж за шофера? – несподівано спитав старший Обормот.
– Я? дочка генерала? за шофера? Смішно!
– А ви?
– Ну, знаєте, у вас дивні питання, – мотнула головою "кінський хвіст".
– Сеньйори, – втрутився Боб, – ви бачите перед собою кращу молодь Країни Чудес, назвіть її "золотою" – це не має значення. Усі ми з родин країнчудесівських мультимільйонерів – академіків, професорів, генералів (звичайно, не простих генералів), відповідальних урядових працівників. І ми маємо ліпший вибір, ніж якісь там шоферші, слюсарші, ткалі, не кажучи вже про голів колгоспу і голових.
– Але ж, – не витримали Обормоти, – ви забуваєте, що Країна Чудес вже вступає в мунізм, і з цього боку такий погляд на речі дещо дивний, чи не правда, месьє ЗюбА?
– З цього боку – так, а з другого, якщо дивитися з першого… воно, звісно.
– Джентльмени, я вас зрозумів, – посмикав бороду Боб, – ви хочете політики. Це хвороба кожного іноземця. На жаль, політграмота нас не цікавить. Нас від неї відлучив ще блаженної пам'яти Йосип Мудрий – і добре зробив. Політика не для нас. Хай нею займаються там, нагорі, а нам треба жити. Та все ж, щоб задовольнити вашу цікавість у цьому питанні, скажу лише: байками про "ізми" ми вже ситі ось так. Це не для нас, це для тих, що нижче – було колись таке хороше слово "плебс". Отож усі ці казочки для плебсу. Що стосується тих, хто хоч трохи вище – ні, ні, то було б смішно! Знайдіть хоч одного секретаря райкому, щоб вірив у "ізми"? Мон дьє* – як вигукують французи. Народові завжди потрібна якась релігія, у нього відібрали одну – дали іншу, оце й усе. Втім, я сумніваюсь, чи є та віра в "ізми" і в простого народу. При Йосипі ще була, а зараз – перепрошую. Героя розвінчано – розвінчано все. О, джентльмени, лише розчарування, а віра, віра – хукнула. Нема. На цьому, джентльмени, дозвольте згорнути дебати. "Затих чом веселощів глас? Лунайте, вакхальнії співи!".
Загримів маґнетофон.
– Джентльмени, – сказав Боб (очевидно, він був тут за старшого), – джентльмени, я повинен вам відкрити одну таємницю.
Капітан Дзюба нашорошив вуха.
– Сподіваюсь, заперечень нема?
– Нема, нема!
– Отже, джентльмени, таємниця ця – "Голубий кінь". Ви зараз присутні на черговому зібранні таємної ложі – "Голубий кінь"*.
При цих словах капітан Дзюба натис кнопки двох маґнетофонів одразу.
– Що це за ложа така? – не на жарт стривожилися Обормоти.
– "Голубий кінь", – це геть усе. "Голубий кінь" – секс над усе, – хором проскандували дівчиська і бородаті юнаки.
Маґнетофони в капітанових кишенях шпарили з усієї сили.
– Ми іноді запрошуємо іноземців, щоб було веселіше, – процвірінькала "я в мами дурненька".
Обормоти полегшено зітхнули – здається, політикою тут не пахло.
– Пропоную обрати королеву вечора, – урочисто проголосив Боб.
– Хай буде так! – гаркнули усі.
– Зав'яжіть очі, месьє ЗюбА.
– Чому саме мені? – підскочив капітан.
– Це право короля призначати астролоґа. А король тут я.
– Який же з мене астролоґ?
– Астролоґові належить лише одне: обрати королеву. До вас по черзі підходитимуть дівчата. Та, на яку ви скажете "королева", і буде королевою. Зав'яжіть очі, месьє ЗюбА.
Можна собі уявити стан капітана, коли він опинився в цілковитій темряві і не міг бачити, що навколо робиться. Хоч маґнетофони працювали, але очі були сліпі – хтозна, навіть за короткий час можна передати з рук до рук яку завгодно естафету. А що все це було непевно – не могло бути й сумніву.
Коли підійшла перша дівчина, капітан мовчав, бо ніяк не міг зібратися з думками – надто вже паскудно все це виглядало: обійдуть і не зчуешся.
– Королева! – вигукнув він, аби швидше здерти кляту пов'язку, яка відокремлювала його від усього навколишнього.
– Хай живе королева! – піднесли всі келихи.
Півтораівана кліпав очима, але нічого підозрілого не зауважив.
Королевою виявилася та, що "я з печери". Першим кроком її величности був крок на стіл, стоячи на якому, королева почала не кваплячись роздягалися. Її підлеглі сиділи в кріслах і мовчка спостерігали. Коли сеанс роздягання закінчився, і королева залишилася гола-голісінька, її урочисто понесли до короля – тобто Боба.
Після цього королівське подружжя звеліло всім розійтися по кімнатах і повернутися тільки в первородному патріярхальному вигляді. Коли Півтораівана, а за ним Обормоти, запротестували, їх просто чемненько захопила з собою чоловіча половина.
Нема потреби описувати вакханалію, яка закрутилася згодом.
Голий полонез змінився голим вальсом, вальс – танґо, танґо – буґі і так далі.
Не можна сказати, щоб капітанові Дзюбі було вже так приємно виступати в такому амплуа. Але обов'язок є обов'язок – чого не перенесеш в ім'я обов'язку і Півтораівана героїчно і стійко переносив. Погодьтеся, що йти в парі з якимось голим дівчиськом та ще й людині статечній – річ не тільки дивна, а взагалі чорт-зна-що. При цьому капітан ще був змушений пильно стежити за близнюками, позбавлений до того ж своїх маґнетофонів. Це вже була справжня мука. Тим часом дівчата так почали тулитися до близнюків, що капітана знову розібрала підозра. Коли ж він ненароком дочув, як ті стиха домовляються щодо якоїсь кімнати, Півтораівана сказав собі: ось воно що! – і, вибравши зручний момент, кинувся до своїх штанів, схопив маґнетофони і помчав до підозрілої кімнатки, де. і поставив їх під кожне ліжко.
Наступного дня, замкнувшись у своєму номері в готелі "Метрополь", капітан Дзюба повитягав з кишень свої маґнетефони і, озброївшись слухавками, почав гнати плівку. При цьому він так хвилювався, що раз у раз робив щось невлад, поки все полагодив. Він проганяв плівку один раз, проганяв удруге, та з маґнетофону перла така лавина еротичних вигуків, охань і ахань, що Півтораівана лише сплюнув спересердя і спустив плівку в унітаз.
***
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Обормоти їдуть до Києва і заводять знайомство з мером міста
Коли, як і чому Обормоти виїхали до Києва, достеменно невідомо. Але що вони залишили гостинну Москву – це беззаперечний факт. Можна собі уявити, як плакав персонал "Метрополя", довідавшись про обормотівське рішення. Кажуть, що директор і пані директорова ходили майже місяць з червоними від сліз очима. Переживання пані директорової були цілком зрозумілі: злі язики плескали, що вона мала роман з котримсь із Обормотів і навіть привела Обормотеня. Оскільки директор був імпотент, то подиву його не було меж. Подруги пані директорової, однак, пояснили йому, що в появі дитини нема нічого дивного, що з імпотентами такі речі іноді трапляються. Директор охоче цьому повірив, особливо не копирсаючись в деталях подружнього життя. Чи треба казати, що Обормоти закидали подарунками директерове маля? У "Дитячому світі" було замовлено таку безліч цяцьок, пелюшок, дитячих гарнітурів і ще чортзна-чого, що три вантажних машини ледве дотягли все те до директорового помешкання. Казус вийшов тільки з сосками – Обормоти перевернули всю столицю, але чого не було, – того не було. Виручив "Голубий кінь", завдячуючи знайомствам якого вдалося вициганити безпосередньо на сосковому заводі десять тисяч найліпших сосок. Пізніше виявилося, що якимось побитом туди затесалася тисяча презервативів, але то була дрібниця.
Залишаючи привітний готель, Обормоти згарбузували бенкет на п'ятсот персон, на якому були присутні, крім готельного персоналу, керівники партії та уряду, міністри, маршали, діячі мистецтва і культури та представники преси. Це було зворушливе єднання вершків суспільства з прибиральщицями, кльозетними працівниками, офіціянтами, кухарями й посудницями. Члени уряду змушені були визнати, що вже давно мали намір дати такий демократичний бенкет у Кремлі, але, за браком часу, все якось відкладали.
– Ви заклали основу чудового почину, – сказали Обормотам країнчудесівські вожді, – почину, що його можна порівняти лише з почином Ізотова, Стаханова, Демченко, Хетагурової, сестер Виноградових і Гаганової*. Часи культу минули. Хай живе демократія!
Півтораівана під час бенкету сидів, як на голках: хоч він і обстежив старанно всі закутки приміщення, та все ж пильнував, щоб котрийсь з Обормотів, часом, не підклав якої міни.
Були на бенкеті й члени ложі "Голубий кінь", яких Обормоти, на всяк випадок, попередили, що жодних стриптизів вони не допустять.