Був я колись на "Бєларусі" трактористом. Впочі трохи винив і врізався в автобус. А в тім автобусі— ансамбль ліліпутів їхав з області виступати в нашому колгоспі. Чи в насмішку — ансамбль ліліпутів? Ну, помяло їх там трохи. Вони ЛІ дрібненькі... А мені Бозкоровайний сказав — самостійно па тракторі не працювать. Отак мене зробило.
— А Самуся хто зробив?
— Та чи ти не знаєш? Всі собаки в Карповім Яру знають...
— 31
Самусь був продуктом чоловіка з турецьким прізвищем Багатогаласу. Віп (тобто Самусь, а не Багатогаласу), всупереч згоді Безкоровайного, який пе хотів допускати Самуся до самостійної роботи, доп'явся до комбайнерства і першого ж літа дав рекордну норму скошених гектарів. Намолотів тоді до уваги пе брали. Головне було — гектари. Самусів комбайн бігав у степу, як олень, солома після нього стпрчала метрова, зерно летіло в полову й на землю певажене й нелічене, але гектарами молодий комбайнер перекрив усіх. Коли про це довідався товариш Багатогаласу, він негайно примчав у Карпів Яр, побачив, перекопався, звелів: "Ви-двигать!" Коли Безкоровайпий, затинаючись і червоніючи, натякнув на високу стерню і втрати, Багатогаласу назвав його "відсталим елементом" і заявив:
— Мені нужні зжаті строки і дальпіше увеличепіє, а пе ваш зажим молодих!
~~ Загалом кажучи, нічого поганого в тому, щоб висувати молодих, справді не було. Тут треба віддати належне наполегливості й рішучості товариша Багатогаласу. Але яких молодих і якою ціпою, цим би товаришеві Багатогаласу слід було поцікавитися, а віп ні цікавився, пі переймався. Районна газета "Голос степу" негайно підняла Самуся, назвала маяком, він засвітив і засяяв, і відтоді почалося його невпинне сходження до вершин слави, яку, як відомо, ні затьмарити, ні піддати сумнівам, ні обговорювати, бо належить вона до слави найвищого розряду і зветься трудовою. Товариш Багатогаласу зробив тільки перший поштовх, запустив Самуся на орбіту слави, далі той рвонув уже в політ автономний, він і забув про чоловіка з турецьким прізвищем, який далі блукав по району вічним уповноваженим, збираючи дані про те, скільки посіяно, скільки виросло, який урожай зібрано, які прибутки отримало. Далі Самусь опинився у добрій владі журналістів, але пе тих, які зловтішно потирають руки, очікуючи, коли впаде Шзанська вежа, коли море проковтне Венецію,— ні, Самусем опікувалися чесні трудівники пера, ті, хто сам проходив з комбайнером не одну загінку, ковтав пилюгу, смажився на сонці, задихався од злого вітру.
і Але з владою журналістів Самусь покінчив тож. Він проривав-'ся у такі сфери, де вже ніщо не могло на нього впливати, і досягав цього єдино доступним способом: високими показниками. До речі, нічого поганого немає ні у високих, ні в найвищих показниках так само, як, для прикладу, в зберіганні державної таємниці. Коли роботу комбайнерів вимірювали кількістю скошених гектарів, у Самуся тих гектарів виявилося найбільше. Згодом хтось розумний порадив брати до уваги кількість намолоченого зерна. "Все правильно,— згодився Самусь.— Вам потрібен намолот? Можете брати намолот..." І знов у нього цифра виявилася найвищою, і добута вона була не чим іншим, як запеклою працею. Самусь ганяв свій комбайн по степу з швидкістю небаченою, брат його Давидко, нри-иоровлюючись до такої швидкісної косовиці, демонстрував ще швидкісніше возіння і пиряв своєю тритонкою зерно від комбайна ідо току з такою несамовитістю, що по дорозі розтрушував мало не : половину.
Скільки збирав Самусь, визначали точно; Скільки зерпа лиша-' лося в полі — ще не підлягало розголосу.
Наука щодня розкриває таємниці. А от скільки зерна лишається | на ниві після Самуся, не могла розкрити ніяка наука. Всі академії світу ставали безсилими й безпорадними, механізаторський бог Безкоровайшш цілковито втрачав тут свій вилив і свою ореоль-ність, безжальна тітка Лисичка тільки стиха кляла, бо до Самуся | незмога було підступитися. Він забивав памороїш показниками, і і не просто показниками, а високими, найвищими, а найвищі показники — це така штука, що в кого вони є, то вже до нього не доступишся. Не поможе навіть Гришин талатай.
Прорив з царства необхідності в царство свободи Самусь лдіТіснив "своею собственной рукоті", без будь-чиєї допомоги, без створення ііому особливих умов, власне, на голому місці. Він був по черзі і маяком, і передовиком, і навіть цілою бригадою передової праці — і все сам. Сам — бригада. Сам сію, сам вію, з'їм усе сам, а вам не дам. Помічників на комбайні міняв щороку, щоб до них по встигали звикати і не ставили його прізвище поряд з їхніми. Згодом став щороку міняти й комбайни. Брав тільки нові. Ремонтувати старе не мав часу. Хай ремонтують ті, хто не вміє косити. А віп повинен давати показпики. Все правильно!
Будьмо справедливими до Самуся: він не палежав до тих, хто, прославившись, забуває про джерела своєї слави і переходить в стан якогось мандрівного апостола передового досвіду, зовсім перестає працювати, не живе вдома, а тільки в готелях, у залах, у палацах, його життя минає (а може, розтринькується) в президіях, у вічному представництві, у величаннях і пожинаннях лаврів, у поїздах, в літаках, па вокзалах і в аеропортах, серед простору й багатств, у яких зібрапо труд усього народу. Ні, Самусь нікуди пе їздив, нікого не вчив, з комбайна він пересідав па трактор, орав, сіяв, розвозив добрива, обслуговував ферми, міг би обслужити чор-та-біса, аби тільки дати показники, виявити трудовий героїзм. А за героїзм вимагав плати. "Все правильно!" — як любив повторювати Самусь. Тпакшо, мовляв, навіщо взагалі героїзм і кому. Тпм, хто жив до нас, він не потрібен, тпм, хто буде,— незрозумілий, коли ще й не смішний. Що потрібно людині, крім хліба щоденного? Справедливість і співчуття чи зверхність, щоб людина не спала? Самуссм керувала єдина пристрасть, єдина жадоба: всіх перевершити, перевищити, тоді — все правильно! Життя між нормою иоставлепою і перекритою, планом доведеним і перевиконаним, без будь-яких відхилень, відгалужень, без непотребу почувань і моральпих оцінок. Самусь не знав, що таке гріх, совість, честь, жалощі, любов, прихильність. Знав зате, що він Самусь, що в нього є рот для ковтання, ніздрі для вхлипанпя повітря, руки для хапання, і був у страшенному захваті від власної доцільності, нагадуючи тим вже й не людину, а мовби живу машину. Що було в мозку| в Самуся: хімія, біохімія, фізика чи метафізика? Хто б же мав тамі час визначати, коли тобі мозолить очі як не товариш Вивершений, то чоловік з турецьким прізвищем Багатогаласу; та якби ж вони були самі в своїх дурних домаганнях, а то знаходяться голови колгоспів, які всіляко їм потурають і мерщій, випереджаючи інших, рапортують: у цьому році сівбу провели на два дні раніше, ніж торік, а скосили иа тиждень швидше проти торішнього. Таких послухаєш, то вийде, що вже ми не сіємо, не косимо, бо всі строки сільськогосподарських робіт давно знищені отим дивним рапортуванням.
Але ж, як каже Самусь: "Все правильно!"
[ 32
і
ІЗмшіїість може існувати тільки поряд з незмінністю, хоч [гака істпна іі нагадує переконання начальника в'язниці, що Ь'язниця конче потрібна для гострішого відчуття ідеї свободи.
З Карпового Яру переселилися в новий Світлоярськ усі, тільки пісник Щусь лишився и лісництві. Взявши від Карпового Яру найголовніше — людей, перейнявши звичаї, ввібравши дух нрацелюб-Ьтва і невтомності, Світлоярськ мав би витворити свій власпий Спосіб життя, зовсім одмінппй від карпоярівського. Справді, змінилося місце, змінилося саме село, ставши схожим на маленький центр сільськогосподарської індустрії, тут була незрівнянно більша насиченість технікою, без електрики вже піхто й по уявляв (собі бодай одного дпя. А люди ті самі. І того самого Самуся застав Гриша Левепець, повернувшись з училища механізації, і в школі так само читали: "Нимидора поралася коло печі",— хоч жінки світ-лоярівські поралися коло газових плит, а імені Нимидора не знав навіть колишній піп Парфсп.
Старші карпоярівці, мовби пероипивіїш з шкільних програм [їхній упертий дух консерватизму, майже не піддалися життєвим Івміпам.
І Це було просто незбагненним: зовні мовби нічого схожого з колишнім карпоярівськпм існуванням, а придивишся пильніше — в людях усе тс саме, так ніби щоденні земні справи 8 їхньою постійною змінністю не зачіпають в людині її особистої сутпості майже зовсім.
Техніку вони сприйняли як належно. Оволоділи, підкорили, поставили собі на службу. Вражснпя було, нібп ця техніка в нпх — цілі тисячоліття, хоч насправді найскладнішим механізмом, який зналп їхні діди, було точило. Тепер, завдяки насиченості життя технікою, світлоярівці менше витрачали енергії на зовнішній світ, бо там порядкували й трудилися за них машини й .механізми, і тоді відбувалося накопичення і виверження людської індивідуальної сутності що з більшою силою, ніж давніше, набуті звички і риси кожного мовби ще посилювалися і загострювалися.
Самусь ще з більшою сплою бив по високих показниках, не озираючись і но дивлячись собі під поги. Обеліск став ще більшим прихильником обелісків. Дядько Зновобрать під напливом спеціалістів з вищою освітою хоч і визнавав, що в принципі, як кажеть-ся-говориться, можуть бути люди розумніші за нього, але рішуче не бачив, кого ж можпа обрати па його місце. Вустя-Чухалка чухалася ще дужче. її Петро ще довше спав па своєму візку. Іван Безтурботний став ще безтурботнішим, що не перешкодило йому перебратися до райцентру. Дід Утюжок ще наполегливіше домагався прасувати прапори перед кожним щонайменшим святом. Щусі стали мовби ще ледачішими, а Самусі — ще здобпчлігвішпми.
Виходило, що вся надія на таких, як Гриша і підростаюче покоління. Але й Гриша, зіткнувшись з незмінністю світлоярівських
Прорив з царства необхідності в царство свободи Самусь здійснив "своею собственной руксй", без будь-чиєї допомоги, без створення йому особливих умов, власне, на голому місці. Він був по черзі і маяком, і передовиком, і навіть цілою бригадою передової праці — і все сам. Сам —— бригада. Сам сію, сам вію, з'їм усе сам, а вам пе дам. Помічників на комбайні міняв щороку, щоб до них не встигали звикати і не ставили його прізвище поряд з їхніми.