Тільки окремі люди думали про український національний інтерес, і якщо вони голосно про нього говорили, то потрапляли в тюрму. Якщо мовчали — то залишалися тут. І ось із 1985 р. починає формуватися українська інтелігенція. Уперше за 280 років ми живемо без цензури, і я дуже радий, що з'явилося так багато розумних людей. Бачу розумні статті в журналах, монографії виходять, так от з інтелігенції виокремлюється те, що ми називаємо елітою. Це вужче поняття. Національна еліта повинна щиро служити інтересам нації. Українці вміють учитися, засвоювати, і процес цей іде швидко.
— Чи не нагадує ситуація нині той період, коли після Переяславської ради 1654 року частина українцiв — старшини (а це, безумовно, була еліта на той час) поїхали на поклін до польського короля випрошувати привілеї, а друга частина була за московського царя. І нині така ж ситуація?
— Ви знаєте, ми маємо й інше: хтось поїхав, а хтось із литовців або поляків (Вернадський, приміром) приїхали в Україну. Коли відбувається процес державотворення, то хтось утікає, вважаючи власні інтереси важливішими.
— Чи відбулося торжество національної ідеї?
— Так, 1991 року народ на референдумі 92 відсотками голосів благословив цю ідею, і вона спрацювала. Важко було б сказати у відсотках, але я зустрічаю таких, хто каже: "Нащо нам така самостійна Україна". Є такі, але їх набагато менше від тих, хто каже, що вірить у кращу долю України. Тобто приймає державність, не хоче, щоб Україна поверталася кудись, і сподіваються, що стане в ній краще.
— Я знаю, що ви тепер живете під Києвом у селі, і ви розповідали, що на парламентських виборах ваші односельці були союзниками. Яким чином у селі на Київщині ви розповсюдили… націоналізм?
— Я б не сказав так. 1991 року більшість із них голосувала за незалежність.
— Ваше спілкування з односельцями — як вони сприймають вас? Які настрої там?
— У селі ніхто не каже, що погано, що Україна стала незалежною. Однак вони тепер приходять до цього, адже раніше думали, що держава повинна дати все: має дати будівельні матеріали, має дати охорону здоров'я. А тепер селяни дедалі частіше кажуть: у цієї держави нічого не візьмеш — потрібно самому дбати. От це і є важливий і симптоматичний поворот у свідомості. Декотрі розчарувалися в державі — звикли, що вона була матінкою, яка все давала. А вона нині є лише арбітром, коли люди сперечаються.
— Коли я бачу по телебаченню, що демонструють чергові збори, де голосують за Кучму, мені завжди хочеться подивитися на цих людей, чи живі вони. Я не можу собі уявити, щоб нормальна людина так чинила. Що ж там відбувається, на цих зборах?
— А це є результат попереднього виховання протягом трьох поколінь, яке можна сформулювати так: одне думаю, друге кажу, а третє роблю. Страх. Хто "за"? Усі "за"! А вийшов зі зборів — абсолютно забув, за що він голосував.
— Чи я правильно розумію: на зборах це одне, а коли людина йде на голосування — це зовсім інше?
— Звичайно. Є не тільки настроєність душі, але й страх відіграє свою роль: адміністрація має свої важелі.
— Якщо буде обрано Кучму — це буде фатальний період, чи все-таки можна його пережити? За рахунок чого цей режим збирається існувати далі?
— По-перше, це призведе до дефолту. Україну оголосять банкрутом. Цей факт був би достатньою кризою для того, щоб переобирати владу. У разі переобрання Кучми ми як цивілізована нація ХХ століття опускаємося на рівень нижче.
— Чи відчуваєте ви загрозу того, що в цієї влади, якщо вона знову прийде, не залишиться іншого вибору, як повзти (швидше, ніж із Симоненком чи Ткаченком) в єдине місце, де її приймуть, — назад, до імперії?
— Виключаю. Бо самої імперії немає. І нема кому повзти.
— Лукашенко знайшов, куди повзти…
— І куди він приповз? Перша стадія розпаду імперії відбулася, коли відокремилося 15 республік, друга — і я бачу, як бачив уже 1985 року, — це коли Російська Федерація розвалиться і будуть незалежними Татарстан, Мордовія, Чувашія та ін. Неминуче це буде. Я виключаю таку можливість, бо хоч і країна в нас президентсько-парламентарна, але не є президентська.
— До МПА ми ж увійшли майже на прохання Президента…
— Між іншим, це абсолютно нічого не означає. Це ж символічна структура. Є об'єктивна реальність, яка набагато сильніша, ніж оці політичні маневри. І ця основа — основа нашого розвитку — полягає в тому, що Російська імперія сьогодні гине і соціалістичний спосіб виробництва також гине, от і колгоспи розвалюються — це є об'єктивний доказ зникнення комуністичної цивілізації. І чим скоріше це все загине, тим краще.
Я глибоко вірю в те, що ми оберемо президентом Марчука, бо він стає символом отих патріотичних, прогресивних та реформаторських сил. Навколо його особи, як навколо стержня, об'єднується все те, що може врятувати Україну. І тому дедалі більше людей і партій, організацій починають це відчувати. І тому я впевнений у перемозі Марчука. І якщо він переможе, то буде створено нову владу з нових людей. Я не сумніваюся, що буде широка заміна попередніх кадрів новими людьми. А нам і Україні бракує доброго президента і державницької волі на виведення України із цієї кризи. І ми настільки багаті, нам є на що спиратися навіть у цьому напіврозваленому стані. Ви дивіться, достатньо збудувати нафтовий термінал в Одесі — якщо він буде на 60 млн. тонн і ми будемо з них 20 млн. тонн перекачувати в Європу, — він дозволить нам заробляти за рік $12 — 13 млрд. + 4 % нафти натури. А збудувати його можна швидко і майже без українських грошей, тобто багато є ще інших проблем, де немає державницької волі. Зрештою, наша влада 8 років душить наше підприємництво. Якби Марчук став президентом, то влада змінила б ставлення до виробництва і виробників. І ті, що сьогодні зарилися в землю, почнуть виробляти, і Україна підніметься на ноги.
— Тобто ви вважаєте, що роль особистості велика?
— Величезна.
Левко Лук'яненко: Цивілізаційний вибір України
Персонал Плюс № 24 (276) 24–30 червня 2008 року
Ми — європейська нація. В якому сенсі? Що, окрім географічного розташування, робить нас європейцями?Скіфи-орачі — наші прапращури — виготовили пектораль такої високої художньої майстерності, на яку далебі неспроможний дикий народ, отже, на межі початку християнської ери ми не були дикунами.
У добу формування і розвитку Київської імперії до татаро-монгольської навали княжий двір встановлював династичні (родові) зв'язки з європейськими королівськими дворами. Так князь Ярослав Мудрий видав свою доньку Анну за французького короля Генріха І. Княжна була письменна, а французький король — ні. За Княжої доби розвивалися наука, письменство й мистецтво, архітектура й ремісництво, було засновано бібліотеку, аптеку.
Ці взаємини сприяли культурним, науковим і духовним обмінам і, вочевидь підносили цивілізаційний рівень українських міст. Процес, ясна річ, був складний, суперечливий і неоднозначний.
Татарська навала перервала розвиток імперії. Північ і північний схід здобули можливість розвиватися по-своєму. Литовці потіснили татар, Польсько-литовська унія 1569 р. сприяла просуванню поляків на схід. Ці великі навали, походи й рухи перемішують українські племена, формується українська етнічна спільнота на території від Пряшева (в Закарпатті) до Дону.
Відносини із Заходом на кілька століть втрачають системність і набувають епізодичного характеру. У західній Європі виникають університети, у нас їх немає і наші талановиті хлопці самотужки пробиваються до навчання до (наприклад, Юрій з Дрогобича).
Середина ХVІІ ст. Козаччина. Відродження державності та віри в перемогу над ворогами. Руїна. Гетьманщина. Московська окупація. Ізоляція України від Заходу на три століття.
На Заході за цей час сформувалися національні держави. Християнство пристосувалося до національного духу й перевело службу Божу з латині на національні мови. Розвивається наука й промисловість, архітектура, формується у ХVІІІ ст. система нового мислення — раціоналізму.
Загибель Гетьманщини, втрата останнього оплоту національних збройних сил Запорозької Січі і перетворення України на Малоросію сприяли кадровому й матеріальному зміцненню Російської імперії — цієї горезвісної тюрми народів. Ізоляція України від Заходу триває до виходу з-під влади Москви та відновлення української державності 1991 року.
Чи трьохсотлітнє перебування українців під владою Москви перетворило нас із європейців на азійців?
Щоб шановний читач не поспішав із відповіддю, поставлю таке питання: чи сотні європейців (українців, німців, поляків та ін.), які прийшли на царську службу в армію, державний апарат, науку і освіту зі своїм європейським духом і з цим духом працювали у відповідних середовищах усе своє життя, змінили московський азійський дух на європейський? Відповідь на це запитання буде й відповіддю на перше, а саме: чи трьохсотлітнє панування московської азійщини змінило український європейський дух на азійський?
Можна наводити багато прикладів морального і світоглядного зіткнення українців і московитів у побуті, громадському житті, політиці. Можна відіслати читача до "Истории Росии с древнейших времен" російського історика Соловйова чи книжки кубанського українця Павла Штепи "Московство", щоб там прочитав про різницю між українцем і московитом у ХVІІІ — ХХ ст. Я не маю потреби це робити. Звертаю увагу на політичне життя в центрах нинішньої України й Росії, на внутрішньополітичні події, які кожен громадянин у своєму телевізорі бачить щодня: кияни, як і вся Україна, кричать: "Нам потрібен жорсткий закон!" Московити кричать: "Нам потрібен жорсткий президент (цар)!" У цьому вся суть різниці між Європою і Азією! Ці різні вимоги звучать у ХХІ столітті, що є найпереконливішим доказом: за 300 років Московія не перетворила українців на азійців, дарма що використовувала свою інтелектуальну силу та потужність державної машини зі своїми жандармами, чекістськими катівнями і геноцидом третини українців, а з іншого боку, наші прокоповичі, яворські й бортнянські за ті ж триста років не перетворили московитів на європейців.