Так, танк іде на нього. Ось це і є вона, Смерть! Наладувавши панцерфавста, Петро почекав якусь хвилину, спокійно (так, як колись чекав під час облав на вовка)... Потім швидко вихопився й вистрілив — пустив "кулак" усторч в потвору, а сам упав навзнак і покотився униз, у бомбовий кратер. Розлягся пекельний вибух... Лязг і скрегіт... І потвора раптом стала цапки над самою вирвою, тяжко зідхнула димом і чадом, повернулася боком і поповзла по інерції до вирви, накриваючи її й накриваючи Петра, що лежав на самісінькому дні. Але до дна потвора не дістала, бо розвернулася упоперек...
Якийсь час потвора пойорзала в передсмертних корчах, осипаючи землю на людину, що лежала внизу горілиць, ніби її загрібаючи. Пойорзала, поки не заглух мотор. А як мотор заглух, потвора перестала здригатися...
Петро лежав під сталевим драконом на дні вирви й чекав, що буде далі,— він чекав смерти. Ось вискочать люди — вискочить ворог, якого він нарешті побачить, гляне йому в очі перед смертю, і все скінчиться. Але люди не вискакували, не чути було жодної душі, лише одну мить здалося, що хтось протяжно й глухо застогнав. Одначе стогін не повторювався. Тоді Петро вигрібся, виповз нагору.
Перед ним був велетень-танк... Башта в нього геть розвернута й крутиться, ляда люку скарьожена й відчинена навстяж та так і стоїть, ніби відзяплена щелепа в пащі апокаліптичної потвори, пораженої блискавкою. З середини пащі виходить дим і б'є нестерпний сморід паленої гуми, але полум'я немає. Танк чомусь не спалахнув, як звичайно, може, тому, що бак з пальним зостався неушкоджений... їдучий дим пробивається з люку й з усіх щілин — можливо, там горить всередині... А може, то з танка виходить дим і газ, нагнатий туди шаленим вибухом панцерфавстової гранати... Петро стояв і зовсім спокійно міркував про це і так само спокійно дослухався до нутра танка. Всередині аніякісінької ознаки життя.
— Галло! — сказав Петро голосно.— Ану, виходь! Хто там?!
Мовчанка. Тоді Петрові раптом чомусь стало страшно. Незрозумілий і якийсь містичний жах струсонув ним. Чи то від думки, що він от убив кількох людей і вони тут ось, за сталевою стінкою, у череві танка й їхня смерть на його сумлінні, а чи то від тривожного якогось передчуття, що пройшлося ним, невідомо-звідки зринувши, і зродило той жах... Петро миттю стрибнув на танк і кинувся до люку... Заглянув...
Всередині темніли скорчені людські фігури,—люди в танкістських комбінезонах... Вони лежать, одне навалившись на одне...
— Галло,— сказав Петро тихо.— Живі?.. Ранені?.. Галло!
Мовчанка. Ані звуку.
Тоді Петро поліз у люк... Він хотів бачити ворога. Він хотів глянути йому в обличчя.
І він глянув. Те, що він побачив, струсонуло ним до решти, до мізку костей...
Дві фігури, скрючені на підлозі, не можна було впізнати, бо обличчя були опалені газом і заюшені чорною закипілою кров'ю.
Третя ж фігура припала до стерна, схилилась на нього та так і заклякла, поклавши голову на керунок, ніби від утоми. І риси обличчя її були чисті...
І було те обличчя дівоче...
І було те обличчя знайоме...
...Ата!
Обличчя сіро-бліде, лише з вуха через краєчок, з-під шолома, стікає смужка густої червоні крови і застигає на шиї...
Петро думав, що це галюцинація, що це вільне маячіння... Але ні. Це Ата!
Перевів дикий погляд на фігури, скрючені на підлозі, й аж тепер побачив, що то теж дівчата... Дівчата-танкісти...
У кутку, за керівницею, стоїть казаночок з вареною пшеницею всуміш з квасолею... "Це їхні харчі!" Казаночок перехнябився, й "харчі" наполовину вилились геть на якесь ганчір'я.
Знову перевів погляд на обличчя, покладене на керунок танка. Не здаючи собі справи, простяг руку й стягнув танкістський шолом з дівочої голови... Ата!!! З-під шолому розсипалося її буйне волосся, підрізане по колишній студентській моді,— волосся впало на чоло, на вухо, на щоку, заворушилося, як живе, розтікаючись...
Петро повів рукою по ніжному, шовковому волоссі, й його шорсткі пальці заплуталися в тоненьких волосинках...
— "Ворог"...
"Так ось він, "ворог"!.."
Обережно виплутував пальці з полону тонюсіньких волосинок... Виплутував... А тоді раптом шарпнув і кинувся геть.
Виліз з танка і пішов.
Йшов тиняючись, помалу, потім швидше. Швидше.
Йшов не озираючись.
Не бачив нічого перед собою. Майже біг. Йшов із решток своїх сил. В ніщо. В порожнечу. В чорне провалля...
Утікав від того, від чого не можна втекти.