Татари враз же скористалися з пригноблення козаччини та Війська Запорозького і року 1640-го наскочили на Україну великою ордою в 70 000 вершників і, просунувшись мало не до Києва, без будь-якої перешкоди забрали в неволю та погнали до Криму понад 200 000 молоді й не тільки української, а й польської. Року 1643-го такий саме напад здійснив і перекопський мурза Туган-Бей. Він цілий рік ходив із загонами, ловив людей, мов овець, палив села й міста і вислав у Крим кількасот тисяч невольників, доки аж року 1644-го Потоцький спромігся розбити татар.
Україна знову, як 150 років досі, застогнала, скривавлена татарською руїною, запорожці ж не могли тепер боронити й заступити її, бо не мали ні гармат, ні коней, ні чайок, ні навіть пороху.
Незважаючи на такий занепад, розігнане по Великому Лузі та Базавлузі козацтво бодай і принишкло, а не втратило своєї організації, і хоча в Січі на Микитиному Розі й небагато жило козаків, зате у Великому Лузі та на руїнах старих Січей: Базавлуцької, Хортицької й Томаківської — їх гуртувалося чимало, принаджуючи до себе всілякий люд, що все-таки тікав сюди з України. Військо Запорозьке, наперекір усім заходам польського уряду, не бажало ще поховати навіки свою славу й тільки чекало випадку, щоб поквитатися зі своїм ворогом за всі завдані ним кривди. Це й сталося року 1648-го, коли на Запорожжя прибув Богдан Хмельницький.
ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Зіновій Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Батько дав йому освіту в Київській братській школі, а потім у польській школі в галицькому місті Ярославлі. Поміж козаками Богдан був людиною відомою, бо все життя проводив у війнах та походах. У бойовищі коронного польського гетьмана Жолкевського з турками року 1620-го він дістався в бранці, року 1621-го його вже бачили ватажком морського походу на Царгород, бо з неволі викупили. Під час війни короля Владислава з Москвою Богдан разом із козаками бився на боці поляків, став особисто відомий королеві й дістав із його рук у подарунок коштовну шаблю. Під час повстання Павлюка Хмельницький значиться у реєстрі військовим писарем; року ж 1644-го, нудьгуючи без війни та походів, він збирає 2400 охочих козаків і за добру плату водить їх у Францію допомагати тій державі воювати з Іспанією.
Після повернення на Україну Хмельницький знову був військовим писарем; і року 1646-го його разом із старшими козацького реєстрового війська Барабашем та Ілляшем викликав король до Варшави. Польський державець хотів тоді проти волі панства розпочати війну з Туреччиною і вмовляв козаків роздратувати турків морським походом так, щоб ті самі оголосили війну Польщі. Щоб прискорити цей випадок, він доручив Барабашеві передати на Січ 5000 злотих на полагодження військових чайок. А на подяку козакам король передав через того ж Барабаша грамоту, якою козацькому військові поверталися всі його давні права, а кількість реєстровців збільшувалася на 20.000 душ. Тут же з рук Владислава козацька старшина отримала бойову корогву кармазинового кольору, булаву й інші військові клейноди.
З радісною надією на кращу долю рідного краю їхав од короля до Чигирина Богдан Хмельницький, аж тут він довідався, що польські пани й сенатори так приборкали Владислава, що він мусив зректися всього, що пообіцяв козакам; лукавий же Барабаш, прислуговуючи шляхті, сховав королівського універсалу з козацькими привілеями й наказав Хмельницькому нікому про нього не говорити. Та Богдан із тим не погодився. В нього вже наболіло серце за покривджене козацтво, і в голові визрівала думка відплатити польським панам за всі знущання. Тому він хитрощами відібрав у Барабаша універсал і, маючи його в своїх руках, почав поширювати про нього чутку поміж козаками, показуючи цю грамоту короля своїм однодумцям і прихильникам.
Народна дума так оповідає про цю подію та про початок козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького:
Як із день-години
Зчиналися великі війни на Україні,
Отоді ж то не могли обібратись,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш та Хмельницький,
Да Клиша Білоцерківський.
Отоді вони од своїх рук листи писали,
До короля Владислава посилали.
Тоді ж то король Владислав листи читає,
Назад одсилає;
У городі Черкаському Барабаша гетьманом наставляє:
"Будь ти, Барабашу, в городі Черкаському гетьманом,
А ти, Клишо, у городі Білій Церкві полковником,
А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоч писарем військовим".
Отоді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував,
Тільки півтора года.
Тоді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
"Гей, пане куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий,
Чи не могли б ми з тобою удвох королівських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?"
Отоді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
"Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий,
Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам з ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати?"
Отоді-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердя має,
Ще кращими напитками вітає.
Отоді-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать поваливсь.
Отоді Хмельницький добре дбав,
Із правої руки з мізинного пальця щирозлотий перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого вірного добре кликав-покликав:
"Гей, слуго ти мій, повірений Хмельницького,
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського до пані Барабашевої прибувати,
Королівські листи до рук добре приймати".
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав,
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав;
У сіни ввійшов, шличок із себе скидав;
У світлицю ввійшов, низький поклон послав;
Тії значки на скамні покладав,
А ще стиха словами промовляв:
"Ей, пані, — ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети зчиняють, —
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листочки королівські оддати:
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?"
Отоді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
"Ей, не з горя-біди моєму пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі бенкети зчинати!
Нащо б їм королівські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?
А тепер хай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів та тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комарів годувати
Од кума свого Хмельницького".
Отоді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
"Ей, слуго, повірений Хмельницького,
Не можу я тобі листи королівські до рук подати,
А велю я тобі до воріт одходжати,
Королівські листи у шкатулі із землі виймати".
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до воріт одходжав,
Шкатулу з землі з королівськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,
Своєму пану Хмельницькому королівські листи
до рук добре оддавав.
Отоді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Королівські листи в кума свого Хмельницького заглядає;
Тоді й напитку дорогого не попиває,
А тільки з двора тихо з'їжджає,
Да на старосту свого Кричовського кличе, добре покликає:
"Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Кричовський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,
Щоб нас могли пани, мостивії ляхи, за білозорів почитати".
Отоді-то Хмельницький, як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого, повіреного, з собою забирав.
Отоді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники.
Первий полковник — Максим Ольшанський,
А другий полковник — Мартин Полтавський,
Третій полковник — Іван Богун,
А четвертий — Матвій Борохович.
Отоді-то вони на славну Україну прибували,
Королівські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тоді-то у святий день, у божественний вівторок
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає
І стиха словами промовляє:
"Ей, козаки, діти, друзі-молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський отченаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!"
Отоді-то козаки, друзі-молодці, добре дбали,
Од сна уставали, Руський отченаш читали,
На лядські табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у наругу вічні часи не подали.
Року 1647-го здійснення замірів Хмельницького прискорилося через тяжку кривду, якої він зазнав од польського пана Чаплинського, що, взявши з собою два десятки озброєних харцизів, захопив у Хмельницького його батьківщину — село Суботів — і при цьому забив на смерть канчуками меншого сина Богдана, а його другу жінку взяв собі коханкою. Так польські пани звичайно чинили з козаками, і, коли Хмельницький кинувся скаржитися коронному гетьманові, так той ще й до в'язниці запер. На щастя Богдана, його приятель полковник Кричовський випустив на волю, і Хмельницький, разом із сином Тимошем, утік на Запорожжя.
У грудні року 1647-го Богдан спинився на руїнах Томаківської Січі, на острові Бучацький, де купчилися непокірливі запорожці, й, прихиливши їх на свій бік, поїхав на Микитин Ріг до коша. Тим часом польська залога на Січі дістала наказ захопити Хмельницького і скарати його на смерть. Тільки й запорозька старшина вже знала про заходи Богдана і,.