Парад планет

Але не все ще втрачено на землі, раз їм пощастило в Яблунівці здибатися з народним зцілителем!

— Авжеж, такий наш вік, що ниньки жиєш, а завтра гниєш! — прочитав старший куди пошлють прозорі думки в головах академіків. — Не хвилюйтесь, громадяни, під­ходьте по одному, та не пріться поперед батька в пекло...

І поки літнє сонце сідало за обрієм спати, старший куди пошлють займався голкотерапією за колгоспним кур­ником. Він і без лікарняних довідок, без діагнозів медич­них світил бачив, що ось в оцього ховрашкуватого з лиця академіка завжди болить голова, а зараз аж розко­люється, наче клепки порозсихались чи обруч відпав. Ану, шановний, роззувайся, скидай свої імпортні замшеві туфлі, поколемо тобі голі підошви. Ну, що, перестало, голова вже не розколюється, клепки на місці?.. А ти, дороге­сенький, прославився у геронтології й геріатрії, вивчав біологічні можливості подовження людського життя? Не хочеш вірити, що проти віку нема ліку, не хочеш упев­нюватись, що час від часу, а до смерті ближче, не хочеш знати, що скільки не літай, а доведеться на землю падать?

І якби ж хвороба як хвороба, а то розболілися зуби на шефських роботах у колгоспі "Барвінок". Гаразд, мо­жеш не роззуватись і не роздягатись, а тільки наставляй своє вухо, ось ми вухо поколемо циганською голкою. Бач, уже не болять, уже не кривишся, уже знову свято віриш, що скільки не співати, а не доведеться "амінем" кінчати, та біс із тобою, людям потрібні й такі геронтологи. Хай вони, як то у вас по-вченому кажеться, міркують над онтогенезом і старінням, над конституціональними типами старіння, над збільшенням стабільності генома, над іонізуючою радіацією та вільними радикалами, — тобто над усім тим, над чим покликані міркувати наші геронтологи!

А це ж бо що за благочинний академік, який начебто позичив свою фізіономію в якогось святого на день чи два, та забув повернути й сам носить уже не перший десяток років? Можеш і не признаватись, на лобі напи­сано, що борешся з усякими культами, що ти вже не одного боженьку взяв за ноженьку та й бабахнув об землю, що ти й хомопоклонників зараз бив би, якби трапились, а до Хоми невірного й лукавого просишся, аби порятував од потаємного гріха. Авжеж, одних богів звергаєш із престолів привселюдно, а потайки б'єш по­клони іншому богу — скляному, любиш, щоб хрін та редька живіт упушили, мед та горілка все те потушили. Від потайного алкоголізму теж циганська голка помагає, ось тільки не кривись, наче тебе вхопило, як попа за живіт, ось не супся, наче в неживого бога не випросив хліба, та не мружся так страшно, наче задумав і в пеклі мати собі приятеля. Звісно, до пляшки-свашки легко звик­нути, ось тільки голка циганська відучить від гріха, тепер ти чесно зможеш усім казати: "Гетьте з богами, станем з тютюном! "

А це чиї очі такі розгублені, наче їхній хазяїн у дядька служить, а з дядини плату править? Невже спеціаліст із філософсько-методологічних проблем прогнозування? Що­правда, свій шлях у науці він також починав із сміливого проекту. В юному віці трудячись на незначному промис­ловому підприємстві, якому завжди бракувало води для виробничих потреб, висунув ідею транспортування антарк­тичних айсбергів. Цілий караван айсбергів можна б транс­портувати від Землі Ґрейама, через море Росса, далі Індійський океан, далі Суец, Середземне море, Дарданел­ли, Чорне море!.. Й не страшно, що до Шпитьок (там у юному віці трудився майбутній майстер із філософсько-методологічиих проблем прогнозування) немає жодної вод­ної артерії, можна ж бо прорити канал — і айсберги з дешевою антарктичною водою причалюватимуть прямі­сінько в Шпитьках!.. Так від якої недуги задумали поліку­ватись у грибка маслючка? Від алергії, бронхіальної астми, кропивниці, судинних захворювань, больових синдромів? Господи, лише від куріння? Хутчій роззувайтесь, настав­ляйте свої п'яти й вуха: циганська голка в руках яб­лунівського голкотерапевта лікує і від зловживання ніко­тином. Та не сіпайся так, наче програв у карти і батька, і матір, і родину, та не здригайся, як отой, для кого великий гаман — велике свято, а трясця — велика хво­роба. Рефлексотерапія старшого куди пошлють вилікує тебе від куріння, щоб надалі не заважало в найфантастичніших проектах — скажімо, помпувати питну воду у Шпитьки з самісінького центру Землі. Або з допомогою мудро сконструйованих "сонячних пасток" черпати енергію з невичерпних космічних запасів. Або ж весь транспорт у Шпитьках, що працює на бензині, замінити на транс­порт, що працює на атомній енергії.

Гай-гай, у кожного пацієнта знайшлась болячка для грибка маслючка! Скажімо, серед приїжджих шефів Хома відразу вкмітив, навіть без пальпації, що в отого булькатенького з набряклими повіками — перша стадія збіль­шення щитовидної залози, скоро ходитиме з чималим висячим зобом. Ану, булькатенький, іди до моєї циганської голки, полікую, бо ти ж, либонь, займаєшся радіозв'язком між цивілізаціями, які перебуювать на різних планетних системах, вивчаєш можливість здійснення міжнародного зв'язку оптичними методами, хочеш зв'язатися з інопла­нетними цивілізаціями з допомогою автоматичних зондів, — то нащо тобі, такому хорошому, та ще й зоб!

А цей академік тримається прямо, наче кола йому в спину загнали, дивиться винувато, наче й по смерті йому не пізно буде каятися за гріхи. Ага, та це ж визначний поліглот, котрий, спеціалізуючись на українській мові, знає бездоганно майже всі мови світу, лише в українській спотикається, наче його доглядають сто баб — сто хвороб. А ти з якою неміччю просишся до моєї циганської голки, сподіваєшся на силу моєї народної рефлексотерапії? Кажучи по-вченому, в тебе неміч славна, якраз пасує твоїй велевченості: хеда семантична афазія! Ти й сам не здогадуєшся про свою хеду семантичну афазію, про свій розкішний симптомокомплекс, що зава­жає розуміти смисл граматично складних фраз, співвід­ношень між словами, які виражаються з допомогою атрибутивних конструкцій, порівняльних конструкцій, флексій, прийменників. Значить, уражені в тебе мізки в тім'ячку, потиличці й скроні, але ж ти не здогадуєшся, ні. Ось я тебе поколю циганською голкою, полікую яблунівською голкотерапією, то, може, позбудешся своєї хеди семан­тичної афазії, заодно і в українській мові перестанеш спотикатись, перестанеш від неї старіти, наче від сердитої жінки, навпаки — молодітимеш, наче від доброї й веселої!

Поки грибок маслючок за курником у дерезі колов ци­ганською голкою приїжджих шефів, сонце сіло, запала м'яка й тепла літня темрява. В цій темряві радісно світились очі тих, кому допомогла чудодійна рефлексотерапія. Зате зеленкуваті вовчі вогники блимали в очах академіків, яким не вдалось протовпитись до народного голкотерапевта за спритнішими й дужчими. Авжеж, не пощастило, а пора вже їхати, бо на артільний двір подано автобус, шофер давить і давить клаксон, скликаючи своїх пасажирів.

Прощаючись, маститий Мастодонтов-Рапальський довго й щиро тиснув мозолясту руку старшого куди пошлють. Тиснув би й тиснув, якби його не відтиснув експансивний Аполлон Кіндратович Козак-Мамариго, котрий сказав:

— Дякую, дякую... Проте я так звик до французького слухового апарата, подарованого марсельськими докерами, що носитиму подарунок і далі в нагрудній кишені.

Потім з Хомою невірним і лукавим прощався Корогли Йона Ісайович.

— Що ви знаєте про синдром Хойзінгера? — поспитав він у грибка маслючка.

— Ага, ви їсте землю, — нітрохи не здивувавшись, мовив той.

— Коли відчуваю циркулярну депресію, — гордовито мовив Йона Ісайович, соромлячись своїх колег,

— Не тільки при циркулярній депресії, — заперечив яблунівський голкотерапевт. — А також при нападі пси­хопатії...

Йона Ісайович кліпав повіками, наче його несправедливо скривдили, проте мовчав.

— А також, коли загострюється ваша шизофренія!

Академік Корогли, який ще зовсім недавно так чва­нився своєю вченістю перед старшим куди пошлють, не став заперечувати ні нападів психопатії, ні загострення шизофренії.

— Неодмінно приїду до вас із своїм синдромом Хой­зінгера, — обіцяв Йона Ісайович так, що, либонь, по його обіцянку на скорій шкапі не тра було поспішатись. Його золоті очі в темряві ледь-ледь блищали, наче там доро­гоцінного металу зосталось по унції, не більше. І, по­дужавши велику свою гординю, нарешті похвалив: — А як ви сьогодні прекрасно читали й коментували перший бейт із п'ятої газелі Дивана златоуста Бабура: "Твоє чорне волосся стало дивним нещастям для серця, моєму розби­тому серцю твоє волосся було чорною бідою..."

Нарешті, розпрощавшись із старшим куди пошлють, шефи-академіки подалися до автобуса, тяжко зітхаючи, що доля-розлучниця не дуже ласкава до них. А Хома невірний і лукавий сховав за вилогу піджака циганську голку, що сьогодні в його вправних руках повернула здоров'я стільком ученим мужам, і подався додому. До­рогою, за своєю звичкою, міркував уголос, бо, як то мовиться, що в печі — те й на стіл!

— Хіба академіки не такі люди, як усі? Як їдять та п'ють, то й кучерявчиком звуть, а як поп'ють, поїдять, — прощай, шолудяй!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ,

у якому амстердамський напівпорнографічний журнальчик брехливо пише про синдроми рідні грибка маслючка, марно намагаючись за тими синдромами побачити коріння надлюдської сили яблунівського колгоспника

Наїзд шефів-академіків до Яблунівки, їхня посильна участь у суспільно-корисній праці, наукові диспути з гриб­ком маслючком, а також сеанси практичної голкотерапії, які Хома невірний і лукавий дав багатьом світилам науки за колгоспним курником у дерезі, — все це не могло пройти не поміченим органами світової преси — хай то будуть органи інформації чи органи дезінформації. Ан­глійська буржуазна газета "Дейлі міррор", наприклад, писала про те, що постановка балету "Ікар" на яблунівському корівнику — це незначний, малопомітний успіх у налагодженні контактів мистецтва із життям. Паризька газета "Орор" удавано скрушно зітхала, що на Україні не так багато мандрівних звіринців, у кожному колгоспі їм побувати трудно, отож ближчим часом важко споді­ватись на різке підвищення врожайності сільськогосподарських угідь. За кордоном не припинялися спроби з'ясувати "фе­номен Хоми", коріння його надлюдської сутності.