ТОРОНТО. 2055 РІК. 21 ЧЕРВНЯ
Богдан розумів: щось трапилось, коли Андрій не з'явився у Канаді. Кур'єр української поліції безпеки туманно пояснював Садовому, що у керівництва змінилися плани і що для підсилення організації в Канаду буде надіслана інша людина в поміч Богданові. Коли це станеться, його повідомлять додатково. А зараз потрібно напружено працювати, виходити на контакти з канадськими політиками та бізнесменами, завойовувати сферу впливу "Галицької Республіки" на Американському континенті. Кур'єр був лише посередником між керівництвом і Богданом і нічого більше не знав, а тому і не міг сказати.
Перебуваючи у Канаді, поступово Богдан став звикати до норм життя західного світу. Йому подобалися комфорт, побутові дрібниці, ставлення представників української діаспори до нього. Інколи йому навіть видавалося, що ніякої "Галицької Республіки" не існує, що він ніколи не був знайомий із Мартою, що поліція безпеки, агентом якої він став, — це лише страшний сон. Але то були лише миттєвості запаморочення розуму, а жорстока дійсність нагадувала про себе, руйнуючи залишки совісті та моралі у Богдановій душі.
У центрі Торонто українська діаспора винайняла йому як національному герою трикімнатне помешкання, одна кімната якого слугувала офісом для "Галицької Республіки".
Уляна, секретар-референт, нагадала Богданові, що о дванадцятій він має зустрітися з Джоном Гриневичем, американським бізнесменом українського походження. Богданові не подобалися ці ділові зустрічі, бо однаково і "Галицька Республіка" для своєї діяльності, і він особисто мали чималі гроші, які стікалися від української діаспори та поліції безпеки. Однак необхідно було створювати видимість, що він заклопотаний справами, в тім числі й фінансовими, "Галицької Республіки" і зустрічатися з усілякими Джонами, Пітерами і Біллами.
Коли Уляна принесла каву та тістечка, чарівно посміхаючись Джонові та Богдану, американець, проводжаючи поглядом її струнку фігуру, ніби згадуючи щось приємне, примружившись, як кіт на сонці, мовив:
— О, у вас чудовий смак, пане Богдане! Я би і сам не відмовився мати у своєму штаті таку чудову спокусницю.
Уляна ще встигла почути його слова, оглянулась і, чарівно всміхаючись, вийшла.
— Я перепрошую, пане Гриневич, під час робочого часу не вживаю алкоголю, тому можу запропонувати лише каву та тістечка. — Богдан, ніби ревнуючи, відводив предмет розмови від Уляни. — До того ж, у мене сьогодні ще дві зустрічі, тому я би хотів бути, що називається, у формі.
— О, я прекрасно вас розумію, пане Богдане! Я у захопленні від вашої мужності. Керувати такою організацією як "Галицька Республіка" далеко від батьківщини і вірити у свою ідею — на це не кожний здатний. Мій дідусь народився у Бориславі, а бабця — у Дрогобичі, то вже мій батько, їхній син, коли йому було двадцять літ, вилетів до З'єднаних Штатів і так тут і залишився, і я ще малюком багато чув про нашу Україну. Як бачите, і мову українську знаю.
— Яким видом бізнесу ви займаєтеся, пане Джон? — ввічливо, але наполегливо перебив його Богдан, хоча, звичайно, мав уже аналітичну довідку, хто такий цей Гриневич і що знаходиться у сфері його інтересів.
— О, так, так, вибачайте, я забув, що ви дуже зайнята людина. — Гриневич фальшиво усміхнувся, показуючи всі свої білосніжні зуби і розуміючи, що про нього знають все. Єдине, що він не враховував: про нього знають більше, ніж він про це думав. — Сфера мого бізнесу — це мас-медіа. Тому мої пропозиції доволі прості і, думаю, повинні вас зацікавити. Ваша організація не буде мати жодної сили, якщо її ідеї не будуть прорекламовані.
— Боюся, що в цьому немає потреби, — Богдан допив каву, даючи зрозуміти набридливому Джону, що розмова завершена. — Українська діаспора нас непогано фінансує, і всі необхідні матеріали виходять у канадських часописах.
— Так, але я маю на увазі інше. — Гриневич і не збирався відступати. — Вам необхідно виходити на американський ринок. Ми б також могли видавати друковану продукцію, призначену для України.
— Боюсь, що фінансово ми цього не можемо собі дозволити. Поки що. — У Богдана не було повноважень від Служби безпеки щодо друкованої продукції для України.
— О, тоді ви не знаєте, що таке український патріотизм американця Джона Гриневича! Я не кажу, що ми будемо працювати безкоштовно, але заради ідеї готові багатьом пожертвувати.
— У будь-якому випадку, пане Джон, я цих питань одноосібно не вирішую. Я мушу порадитися зі своїми друзями і тут, і в Україні. Ваші пропозиції перспективні, але на все потрібен час.
— Розумію, розумію, пане Богдане, — Джон допив каву і загадково усміхнувся Садовому.
Вони вже стали прощатися, коли Джон ударив себе п'ятірнею по лобі:
— Пане Богдане, перепрошую великодушно, але мушу вас затримати ще на хвильку. В редакцію однієї з моїх газет прийшов анонімний матеріал про вас і вашу організацію. Я вам його залишу, бо він доволі об'ємний. Я розумію, що брехні там більше, ніж правди. Я насамперед бізнесмен, і публікація цих сенсаційних матеріалів принесла би мені чималі гроші. Але, будучи симпатиком "Галицької Республіки" і патріотом України, я хотів би спочатку порадитися з вами. Це не в правилах американського та й будь-якого бізнесу, але гроші грішми, а національна ідея — понад усе.
— Добре, я ознайомлюся з вашими матеріалами і через певний час дам вам знати. — Богдан намагався бути спокійним, але це йому мало вдавалося.
— Приємно було з вами познайомитися. До побачення, пане Богдане. До побачення, чарівна Уляно.
Коли Богдан залишився наодинці і почав читати матеріал, залишений Джоном, він, здається, зрозумів суть істини, що все таємне колись стає явним.
КИЇВ. 2055 РІК. 23 ЧЕРВНЯ
Уже декілька місяців Тарас Возняк, керівник "Галицької Республіки", переховувався від нишпорок із поліції Служби безпеки. Огранізація була розгромлена, лише декілька чоловік залишилося на волі.
Про зраду Богдана Садового і про смерть Марти Тарас довідався від одного відповідального працівника цієї Служби безпеки. Це був непомітний, тихий і скромний чоловічок — один із небагатьох, який залишився відданим українській справі. Лікуючись у Трускавці й попиваючи "нафтусю", він прийняв керівника дрогобицької Служби безпеки, який вважав своїм обов'язком відвідати київського гостя, працівника центрального апарату. Після другої розпитої пляшки коньяку дрогобицький поліціянт розслабився і виявився занадто балакучим, а тому й розповів усю історію створення, розквіту й занепаду "Галицької Республіки", хоча формально не мав права цього робити. Киянин чув цю історію, але вперше довідався про подробиці. Дрогобицький служака уже не міг стриматися, щоб не показати перед київським апаратником своєї видатної ролі у цій справі.
Працівник центрального апарату Служби безпеки мав свою думку стосовно тих процесів, які відбувалися в Україні. Свою думку він ніде не афішував, бо це могло скінчитися не тільки вигнанням з роботи, а й ще чимось більш трагічним. Але через надійних людей йому вдалося донести до Тараса Возняка інформацію, почуту в Трускавці.
Інтуїтивно Тарас уже давно відчував, що зі справою виїзду Богдана в Канаду не все гаразд. Хоча на весь світ "Галицька Республіка" гриміла як емігрантська організація, про істинне її призначення знало небагато людей.
Тарас картав себе за фатальну помилку, допущену декілька місяців тому, коли він узнав про зраду Садового. Знаходячись у полоні емоцій, Возняк через своїх людей надіслав у З'єднані Штати Америки та Канаду інформацію про істинну роль Богдана і емігрантської "Галицької Республіки", а також філії української поліції Служби безпеки у Канаді. Цей матеріал мав би вже бути опублікованим у декількох солідних газетах, щоби світова громадськість знала, хто є хто. Але всі мислимі й немислимі терміни давно минули, а матеріал не з'являвся. Возняк не розумів, що трапилося.
Фатальною ж ця помилка була тому, що незабаром мали відбутися президентські вибори. Непогані шанси якщо не перемогти, то хоча би задекларувати у відкритій боротьбі принципи національної незалежності України мав один львівський підприємець, якого занадто пізно познайомили з Тарасом, коли той уже надіслав матеріали про Садового в Америку та Канаду. Цей львівський підприємець дотримувався тих же поглядів, що й Тарас і члени "Галицької Республіки". Якби люди взнали, що цього підприємця підтримує ще й "Галицька Республіка", то віддали би йому свої голоси, принаймні на Заході України. А на Сході та Півдні він набирав голоси виборців завдяки своїй підприємницькій діяльності.
Тепер скандал з "Галицькою Республікою" міг нашкодити справі, і тому Возняк робив усе можливе й неможливе, щоби відкликати матеріали, а якщо це не вдасться, то хоча би призупинити їхнє тиражування до того часу, поки не скінчаться президентські вибори.
З'ЄДНАНІ ШТАТИ АМЕРИКИ. ВАШИНГТОН. 2055 РІК. 30 ЧЕРВНЯ
Центральне Розвідувальне Управління З'єднаних Штатів Америки завербувало Богдана Садового без особливих зусиль. ЦРУ вдалося перехопити всі матеріали, надіслані Тарасом Возняком в американські та канадські газети. Пахло сенсацією світового масштабу. Але ЦРУ не потрібен був скандал. У всякому випадку, цю сенсацію треба було притримати до президентських виборів в Україні. А вже у залежності від того, хто з кандидатів буде перемагати, приймати рішення: публікувати ці матеріали чи ні.
ЦРУ не залякувало Богдана Садового фізичною розправою, як свого часу це стосовно нього робила поліція Служби безпеки. Просто Джон Гриневич, офіцер ЦРУ, залишив Богданові матеріали, які повністю викривали Садового, а наступного дня надіслав поштою декілька пікантних фотографій, де керівник емігрантської організації "Галицької Республіки" був в оточенні декількох повій. Садовий зробив висновок, що за ним стежили давно, якщо навіть фотоапарат у борделі поставили.
Але не це гнітило Садового. Він зрозумів, що може втратити все, а головне — реноме політика-емігранта, який дбає про незалежність України. Погоджуючись на роль подвійного агента, Богдан навіть, здається, не розумів, що це загрожує його життю, оскільки у будь-який момент українська чи американська спецслужби могли, використавши, викреслити його з життя.