— Це щоденник пілота, якого ми зараз воскрешаємо…
— Що ж ви прочитали? — Це запитання Василь не почув, а прочитав на вустах Оксани.
— Не все зрозуміло. Якісь уривки. Але трохи вимальовується картина загибелі. Це дуже цікаво і… страшно. Якби вдалося оживити тіло…
— Якби, — мов луна обізвалася жінка.
І знову тягучі секунди, секунди невидимої боротьби розуму з хаосом, з смертю. Та ось… Сталося!..
На екранах замиготіли веселі зигзаги, на шкалах приладів захиталися тоненькі вусики стрілок. З сотень вуст вирвався подих радості. І знову тиша…
Чорний ковпак з тріском одірвався від підвищення і піднявся вгору. В зеленкуватій заглибині лежало коричневе тіло. Воно вже вібрувало, здригалося, ворушилося. Вчені зашуміли.
— Тихо! — грізно крикнув хтось.
Тіло на підвищенні підвелося. Яка дивна, незвичайна істота! Але, безперечно, людина, носій розуму! Голова велика, звужена догори, повністю позбавлена рослинності. Шкіра суха, вкрита Дрібною лускою. За вузькими плечима хитнулися маленькі крила, вони якось зв’язані з руками. Людина-птах? Чи ні? Може, то тільки рудимент, залишок від предків?
Розплющилися велетенські червоні очі, бездумно втупилися в простір. Та ось поступово в них з’явився свідомий вираз. Погляд людини впав на ряди вчених, сповнився здивуванням. Якусь хвилю чужинець і люди Землі дивилися один на одного в непорушній тиші. Потім груди людини-птаха судорожно затремтіли, і він, задихаючись, впав на підвищення.
Оксана Гнатенко зірвалася з місця, голос її покрив гомін аудиторії:
— Йому не вистачає повітря. Чуєте? Підвищіть тиск! Нам це не пошкодить, а йому необхідно!..
Чорний ковпак знову опустився на підвищення, закриваючи воскреслого космонавта з десятої планети…
***
…Півроку вчені змагалися зі смертю, вириваючи з її кігтів життя розумної істоти, але все було безуспішно. Як показали досліди, організм чужинця був заражений смертоносною радіацією. Лише на кілька тижнів пощастило активізувати організм воскреслого і його свідомість. У ці короткі дні вчені спромоглися з допомогою електронних машин-перекладачів зрозуміти мову чужинця.
Коли автомати відтворили слова людей Землі рідною космонавту мовою, він схопився з свого ложа, і зморшкуваті руки його радісно стиснулися на грудях.
— Де я? — переклала машина його запитання. Фіолетові губи чужинця ледве ворушилися, в червоних очах гніздилася тривога.
— Ви на третій від центрального світила планеті, — схвильовано відповів директор Астробіологічного інституту академік Кротов.
— Третя планета? — тихо сказав чужинець. — Гро-оча… Притулок дикості… За моїх часів на ній жили тільки гігантські і люті тварини з мізерним інтелектом…
Горовий перезирнувся з Оксаною.
— Ви чуєте? Він має на увазі земних рептилій… Значить, його планета загинула десятки мільйонів років тому.
— Де мене знайшли? — знову запитав воскреслий. — І чому я живий?
— Вас знайшли на астероїді, — відповів Кротов. — Організм зберігся, і ми вирішили оживити вас…
— Оживити… — Машина холодно і байдуже переклала це слово, але Оксана здригнулася, дивлячись на обличчя людини. Велике страждання світилося в незвичайних для землян очах, руки судорожно задрижали. — Для чого ви зробили це? Для чого?..
Вчені мовчали. Запанувала важка, гнітюча тиша.
Чужинець подивився у вікно, на далеке голубе море, і оживився.
— А втім, хай, — пролунав його голос. — Все одно я отруєний радіацією і довго не проживу. Та й не потрібно… Один в цілому Всесвіті! Це страшно… Але я бачу за вікном бурхливе і велике життя… Ваше життя! Може, я допоможу вам своєю розповіддю про трагедію мого світу… Я задихаюсь… Можна більше повітря, сильніший тиск…
По знаку Кротова були ввімкнуті автомати. До приміщення ринули голубі потоки рідкого повітря. Запахло прохолодою. Чужинець оживився, його фіолетові вуста відкрилися.
— Слухайте ж мене… дивні і невідомі люди. Слухайте мене, брати по розуму. Ви почуєте про страшну трагедію планети Та-іни, сила і життя якої розвіялися в чорному мороці Космосу. Хай моя розповідь буде великою пересторогою людям вашої планети…
Пауза… Здавалося, що замовкла вся Земля, прислухаючись до трагічних, схвильованих слів останнього жителя давно не існуючої планети.
— Я був астропілотом. Та-іна вважала мене найкращим знавцем космічних польотів. Майже на всіх планетах системи Цон-і (Сонця) побувала ракета з моїм екіпажем.
Одним з останніх польотів був науково-дослідний політ на Гро-очу — вашу планету. Ми сподівалися знайти там розумних істот, але зустріли тільки гігантських плазунів — літаючих, наземних і морських. Після короткочасного перебування на Гро-оча ми вилетіли назад. В космосі ми одержали повідомлення від сей Умта — Голови Вищої Ради Монополій — економічного володаря Та-іни. Це був наказ летіти на шостий супутник планети Льо і здобути там невідомий ще радіоактивний елемент під умовною назвою іоній, який був необхідний для побудови надпотужних енергетичних станцій.
Будівництво тих станцій очолив відомий фізик сей Нур, який вивчав на архіпелазі Ма-ото в Східному океані дивовижну аномалію — виникнення радіоактивних вулканів, що загрожували життю людства. Енергія іонію мала врятувати світ від катастрофи.
Я посадив ракету на шостий супутник. Мої помічники знайшли поклади радіоактивної руди і здобули її, але й самі загинули від страшної радіації.
А потім… я виконав завдання шефа. Іоній був відправлений Нуру. Ніхто не знав, ніхто не міг навіть передбачити, заради чого жертвували життям мої товариші, для чого провів я майже все своє життя в холодних пустелях простору…
Сталося страшне. Над Та-іною нависла невидима рука, що готувалася знищити планету…
ТА-ІНА ГИНЕ В МОРОЦІ
(З рукопису Оксани Гнатенко)
"…Історик Зі-ур був задоволений і щасливий. Доля в образі голови Вищої Ради Монополій сей Умта принесла йому нечувану радість. Зі-ур писатиме "Нову історію Та-іни", історію виникнення її нової цивілізації.
— Ти будеш об’єктивним спостерігачем найбурхливішої епохи в історії планети, — серйозно сказав Умт. — Пиши правдиво, відверто. Нам нічого приховувати від майбутнього суспільства — суспільства аристократів духу й розуму…
Зі-ур взявся за роботу. До його послуг було радіо, телепередачі, преса, книш, офіційні документи Вищої Ради, чутки і навіть засекречені відомості про план сей Нура, який так успішно почав здійснюватися. В мороці тісного кабінету Зі-ур сидів у м’якому кріслі і, розжовуючи в’ялені листки ку-кі, диктував електронному секретарю. На срібній стрічці виникали чорні знаки, вони об’єднувалися в слова, фрази. Електронний секретар записував спокійну, неквапну розповідь про зловісні події на Та-іні, події останніх днів її історії…
"…У той день понад світом котилася незрозуміла чорна хмара. Вона застилала небо, закривала промені Цон-і, сіючи в серцях людей тривогу. Потім Та-іна здригнулася. Удари були слабкі, але вони невпинно чергувалися один з одним. Високі будівлі в Ціно-бер потріскалися, жителі поспішно залишали їх. Академія Ціно-бер передала позачергове повідомлення в ефір про зміну в швидкості обертання планети. Найчутливіші прилади свідчили, що доба на Та-іні зменшується. Спочатку на це не звернули особливої уваги, тому що упродовж тисячолітньої історії відзначалися випадки зміни в режимі обертання планети. Але понад світом плив морок, і прискорення Та-іни збільшувалося. По континенту прокотилися урагани. Вони знищували посіви, виривали з корінням віковічні дерева, зривали дахи з будинків. Океани ринулися на материк, затоплюючи прибережні села. Хвилі на морях досягали десятків метрів висоти. Сотні велетенських суден затонули, тисячі вертольотів розбилися об землю, подолані жахливими смерчами…
Минуло два дні. Морок не розсіювався. Катастрофічні явища набирали ще грандіозніших розмірів. Паніка охопила всі народи на Та-іні. Всесвітній Конгрес робітників виступив з категоричним закликом до вчених — зібрати Асамблею Та-іни, щоб з’ясувати ситуацію. Це повідомлення передали телестудії та радіо. Іскра надії загорілася в серцях людей, всі нетерпляче чекали, коли збереться Асамблея. А тим часом події ставали все грізнішими. Чорна пелена над світом розсіювалася. Багряний диск Цон-і зрідка виглядав з-поміж хмар, заливаючи примарним світлом стривожену Та-іну. Вихори досягали такої сили, що тільки міжконтинентальні ракети і стратосферні ракетоплани могли доставляти вантажі і кореспонденцію з одного краю материка в інший. Сила тяжіння на екваторі і в помірних широтах невпинно зменшувалася, день скоротився на кілька годин. Цон-і пересувався по небосхилу з видимою для ока швидкістю. Академія Ціно-бер не могла з’ясувати дивних явищ, і це породило в народі найдивовижніші чутки. Почали поширюватися легенди про кінець світу…
Газети і бюлетені теж не відставали від простого люду. Велетенські букви на перших сторінках лякали читачів сенсаційними повідомленнями:
Цон-і божеволіє! Він котиться по небу вдвічі швидше!
Наступає кінець цивілізації!
Здійснюються древні пророкування!
Над Та-іною нависла караюча рука бога!
Прогрес науки був даремний!
Видатний астрофізик Мі-ку говорить: людство неспроможне врятувати Та-іну!
Нарешті, в Ціно-бер відкрилася Асамблея Та-іни. Найкращі вчені зібралися в залі засідань Академії, щоб знайти якусь вірну стежку серед загального хаосу і паніки. Розгорілися палкі суперечки і дискусії. Відомий філософ-ідеаліст, столітній вчений Бра-і категорично заявив:
— Розвиток нашого суспільства в самій своїй основі порочний! Людство Та-іни зайшло в безвихідь. Творець Всесвіту бачить вихід у тому, щоб знищити нашу цивілізацію! Що ми можемо протиставити всемогутньому творчому началу Космосу?..
Половина делегатів влаштувала овацію Бра-і. Інші розгубилися. Тільки відомий конструктор космічних ракет, член Конгресу робітників, вчений І-ко виступив з гнівним протестом:
— Невже для того найкращі представники людства ціною свого щастя і життя збирали по крихтах знання і будували для нас величний храм сучасної Науки, щоб ми при першому великому випробуванні втікали в хащі містики? Соромтесь! Ми повинні, ми зобов’язані вияснити причину прискорення обертання Та-іни і знайти рятунок! Народи світу чекають тільки цього від нас! Паніки і містичних чуток досить без Асамблеї!..
Асамблея продовжувала дискусію.