Зате дуже жваво розбалакались прибулі з Еріком Олаунсеном. Стороннім спостерігачам, що не знали норвезької мови, — а в даному разі це були Кар та його товариші, — навіть здалося, що норвежці про щось сперечалися.
Раптом біля ополонки розітнувся постріл. Всі обернулися й побачили, як юнга і Шелемеха вискочили на кригу і по хвилинній затримці побігли до пароплава.
Невже ведмідь? — схопився Вершомет. — Чи, може, нерпи злякалися?
Але з пароплава нічого як слід роздивитись було не можна, бо майже половину ополонки затуляли тороси. Лише коли прибігли "яхтсмени", як прозвав Кар Стьопу і Шелемеху, з'ясувалося, в чому річ.
Запара шкодував за рушницею, а Вершомет заметушився, поспішаючи до моржа. Він узяв манліхер [П'ятизарядна рушниця] і гарпун. Ельгар, очевидно, зрозумів, у чому річ, і теж захвилювався. Він підійшов до Вершомета і потягнув його до Кара. Моряки уважно за ним стежили. Ельгар узяв з рук Вершомета рушницю і відставив її набік. Потім узяв гарпун і щось заговорив по-норвезькому, показуючи, як він кидатиме гарпун.
— Ельгар хоче вбити моржа гарпуном, без рушниці і просить на це дозволу, — пояснив Стьопа, який перший зрозумів норвежця.
РОЗДІЛ VIII
Ландрупп і Карсен підтримали просьбу Ельгара.
— Він, мабуть, гарпунник-китобоєць з професії, —висловив здогад Лейте.
— Можливо, — погодився Кар і додав: — Тепер важко зустріти вправного гарпунника. Відколи поширилася гармата-гарпун, гарпунник став гармашем і забув старе ремесло.
Всі з цікавістю обступили Ельгара. Лише Вершомет насупився: йому дуже кортіло пристрелити моржа самому.
— Але як він дійде туди? — поцікавився Кар, показуючи на Ельгара. — Адже йому не можна втомлювати ногу.
Власне, це запитання адресувалося до Запари, але метеоролог, засмучений втратою рушниці, у перший момент навіть не зрозумів запитання. За нього відповів Стьопа:
— А ми підвеземо його на нартах. — А тим часом морж утече, — глузливо вкинув мисливець.
— А щоб він не втік, — встряв у розмову Кар, — беріть швиденько нарти і йдіть. Коли Ельгар схибить, то ти, Вершомет, стріляй. Матимете розвагу. Товаришу Торба, ви призначаєтеся керівником. Можуть іти всі, крім вахтового матроса.
Моряки рушили до ополонки. На пароплаві залишились тільки Кар та Котовай. Останній стояв вахтовим.
Ішли тихо щоб не сполохати звіра. Гарпунника везли Павлюк, Шелемеха і Соломін. Ельгар протестував проти того, щоб його везли нартами, але моряки домоглися свого.
Обережно наблизились до ополонки. За півсотні кроків од води Ельгар зійшов з нарт, узяв у руки гарпун і рухом руки попросив іти якомога тихше.
Вершомет оглянув свого манліхера і приготувався на випадок, коли гарпунникові не пощастить.
Кілька хвилин ніхто не бачив моржа. Аж ось Стьопа тихенько свиснув.
Серед ополонки, метрів за сто від людей, з'явилася голова звіра. Він засопів і обдивився. Але, здавалося, ніщо його не стривожило, бо він спокійно наблизився до крижаного берега, де стояв Ельгар, і поплив понад краєм криги.
До гарпунника підійшов Карсен.
Ельгар чекав, коли морж підпливе ще ближче, і поволі заносив руку з гарпуном. Звір, не турбуючись, підплив упритул до криги і наче з цікавістю стукнув по ній своїми іклами. Настав слушний момент, щоб ударити гарпуном.
Але Карсен затримав удар. Щоб не заважати Ельгарові, він хотів присісти; присідаючи, посковзнувся і полетів у воду. Сплеск води та вигук "у-у!" злякали моржа, і він одразу пірнув. Ця ж таки пригода відірвала увагу Ельгара від звіра. Тепер в ополонці замість моржа борсався Карсен. Важкий одяг тяг його на дно. Норвежець щосили бив руками по воді, і це підтримувало його на поверхні. Він був не далі як за півтора метра від криги.
Всіх охопила одна думка: як урятувати людину?
— А глибоко тут? — прошепотів Запара до Торби. Механік лише сердито одмахнувся і крикнув.
— Ельгар! Гарпун через нього кидай. Хай за мотуз хапається.
І Торба зажестикулював, пояснюючи гарпунникові свої слова.
Але Ельгар стояв, немов остовпілий, з високо піднесеним у руці гарпуном. Він нахмурився і наче чогось чекав.
Попереду всіх опинився Вершомет. Він став навколішки над водою і, простягнувши Карсенові рушницю, крикнув до тих, що стояли позад нього:
— Тримайте.
Карсен простяг руки і вже торкнувся був рушниці, але, ще не стиснувши як слід приклада, страшним голосом зойкнув і пірнув у воду. Одночасно над поверхнею піднялася спина моржа. Всі зрозуміли, що морж напав на людину.
В ту ж мить повітря прорізав гарпун, рвучко кинутий сильною рукою Ельгара. Гостра й важка зброя вп'ялась у моржеву спину. Звір зник, і лінь, що його притримував біля своїх ніг Ельгар, почав швидко розмотуватись.
Торба розгублено глянув навколо себе. "Каюк, загинула людина", — промайнула думка. Його зір зупинився на Стьопі. Юнга навсидячки кінчав надувати кліпербот. Та ніхто, крім Торби, не звернув уваги на хлопця, бо всіх здивував вчинок Лейте Старий моряк з розгону шубовснув в ополонку. На кризі лежали його валянки й кожух. Ніхто не помітив, коли він встиг роздягтися.
Услід за Карсеном і моржем він зник під водою. Секунд через п'ятнадцять він виплив з глибини, тягнучи за собою норвежця. В цей час кліпербот уже зсунувся з криги, і Стьопа, відштовхнувшись веслом, підплив до відважного моряка. Плавець, ухопившись однією рукою за човен, а з другої не випускаючи норвежця, поплив на буксирі. За півхвилини юнга прибуксував рятівника і врятованого до криги. Вершомет і Павлюк лягли край ополонки і, поки решта тримала їх за ноги, витягали Лейте та норвежця.
Запара відчув, що надійшла його черга втрутитись у цю катавасію.
— Лейте! — закричав він. — Бігом на пароплав! Щодуху! Півсклянки спирту і приготуй тепле ліжко. Швидше!
Лейте не став чекати. Відчуваючи, як тіло його береться льодовою коркою, він чимдуж кинувся до "Лахтака".
Запара підскочив до Карсена. Норвежця підняли і, тримаючи спиною догори, почали трусити. Витрусивши з нього воду, почали робити штучне дихання. Він був живий. Одразу ж дюжина рук підхопила врятованого, і моряки поспішили з ним на пароплав. Попереду біг Запара.
Він спотикався, падав, схоплювався і біг далі. Позаду, на своїх ревматичних ногах, плентався Торба. Схвильований цією подією, механік загубив шапку і не помітив, що біля ополонки лишилося двоє людей.
То були Ельгар і Вершомет. Вони не зводили очей з ліня, який поволі розмотувався.
З води показалася голова смертельно пораненого звіра. Він хрипів.
Постріл з манліхера остаточно примусив моржа розквитатись з життям. Мисливці почали підтягати звіра до крижини.
РОЗДІЛ IX
Одне слово, у нас цілий лазарет для острів'ян, — сміявся Кар наступного дня, стоячи з своїми помічниками на капітанському містку. — То як здоров'я цього Карсена?
— Днів за п'ять цілком здоровий буде, — відповів Запара. — Нічого страшного. Дістав доброго стусана. Кожух його врятував.
— Отто Рудольфовичу, учора, коли норвежець потопав, стоїмо всі розгублені, а наш метеоролог питає: "А тут глибоко?" Я думав, він пірнати хоче, — розповідав Торба.
— Ех, Дмитре Петровичу, — похитав головою капітан, — чи вам таке питати? Забули, що це ваша спеціальність — знати, які де глибини. То ж то вас ніхто гідрологом не називає, а всі — метеоролог та метеоролог.
— Добре, що не вітродуй [Іронічна назва поганого метеоролога.], — пожартував Лейте.
— І справді... — підтримав Запара. Всі засміялися.
— Ні, я не про те, — також весело відповів Запара, — я про гідрологію. Адже можна провести дослідження в ополонці, взяти так звану гідрологічну станцію.
Захопившись цією ідеєю. Запара одразу взявся її здійснювати. Він покликав свого помічника Стьопу, звернувся по допомогу до Лейте, Вершомета та інших товаришів.
До ополонки треба було перетягти ручну лебідку-в'юшку і закріпити її на льоду. Крім того, — перевезти різні гідрологічні інструменти.
Деяких інструментів у Запари не було, і Торба та Зорін, за вказівками гідролога, зробили їх у машинному відділі кустарним способом.
Запара хотів провести спостереження протягом доби. Роботи передбачалося чимало.
З допомогою товаришів він переніс до ополонки всі інструменти.
Весь екіпаж допомагав гідрологові. В число помічників включився й Ельгар.
Карсен лежав у ліжку, а Ландрупп ще напередодні повернувся на острів.
Саме в тому місці, де вполювали моржа, тепер стояла міцно закріплена лебідка і лежав інструмент гідролога.
Насамперед вимірювали глибину. Лот [Прилад для вимірювання глибини.] показав 17 шестифутових англійських сажнів.
— Тридцять один метр, — перевів Стьопа сажні на і метри.
— Майже, — кивнув головою Запара.
Найбільше часу забрало вимірювання температури на різних глибинах і добування звідти зразків води. Ця робота дала для Запари найцікавіший матеріал. Батометри працювали справно — спускались на глибину, набирали там воду, автоматично закривались, і їх підіймали наверх. Покази глибоководних термометрів здивували гідролога.
— Нічого не розумію, — сказав Запара і на знак здивування підвів одне плече, — звідки таке швидке підвищення температури?
Звичайно, ніхто гідрологові цього пояснити не міг. Далі надійшла черга перевірити, чи немає тут якоїсь течії.
Хоч на поверхні вода була в абсолютному спокої й крижинки, вкинуті у воду, лежали нерухомо, але це ще не значило, що вода така ж спокійна до самого дна. Вертушка Екмана-Мерца мусила це вияснити.
— Дмитре Петровичу, — звернувся юнга до гідролога, — коли не помиляюсь, в інструкції, яку ви мені давали читати, написано, що вертушку можна вживати лише на глибинах більших за двадцять п'ять метрів. А тут тільки на шість метрів глибше.
— Це тому, що той, хто складав інструкцію, гадав, що вертушкою можна користатися лише з борту пароплава. Звичайно, коли виміри роблять з пароплава, то на малій глибині на магнітну стрілку компаса вертушки впливає залізо, з якого зроблено пароплав. Ми ж тут на значній віддалі від пароплава і якоїсь аномалії від його впливу можемо не боятись.
Після цього Стьопа спокійно прикріпив до троса вертушку, а зі споду під неї прив'язав важку залізну гирю, для того, щоб вертушку не зносило, коли вона попаде на течію.
Вертушку поволі спустили в воду на потрібну глибину. Запара пустив поштаря, тобто маленьку гирку, що, ковзаючись по тросу, штовхає вертушку і звільняє загальмований пропелер.