Невже?!..
— Та ви що?! — розгублено пробелькотів сонячний зайчик.
— Це не він! Це не він! — спробували заступитися за Терентія Кося Вухань і Колько Колючка. — Він такий добрий! Він же завжди тільки добро робить!
— Хай іде від нас! — вигукнув Рудик.
— Гаразд! Я піду! — сказав сонячний зайчик і зник.
Розділ 3
Що було потім
Отже, сонячний зайчик Терентій перестав учитися в лісовій школі. Але становище не змінилося. Їжа так само псувалася щодня.
Казковий Ліс охопила паніка. Казкові звірі голодували. А вчитель фізкультури Макак Макакович, який харчувався лише заморськими бананами, охляв так, що не міг підвестися з ліжка, не кажучи про те, щоб проводити уроки та ще й демонструвати спортивні вправи. Як відомо, банани псуються дуже швидко.
Вирішили звернутися до Бровка Барбосовича. Бровко Барбосович, який працював колись у міліції пошуковим собакою, після виходу на пенсію відкрив у Казковому Лісі приватне детективне бюро.
Бровко Барбосович влаштував засідку біля шкільного льоху, де буфетниця-страусиха зберігала харчі, провів у засідці одну ніч, другу, а на третю… Рівно опівночі біля погребні з’явилася постать у чорному плащі й капелюсі.
— Стій! Ні з місця! — грізно гавкнув Бровко Барбосович.
Та незнайомець і не збирався тікати. Він обернув до Бровка Барбосовича своє обличчя у чорній масці (тільки маску й було видно) і зареготав:
— Га-га-га! А що ти можеш мені зробити? Жалюгідний собако! Я ж таємний агент Начальника Канцелярії Нічних Кошмарів великого й непереможного пана Морока! Звуть мене Гнилай Псувайович Порча! Взагалі-то я невидимий, але ніч сьогодні холоднувата, тому я вдягнувся. І впіймати мене можна, тільки коли я вдягнений. Але ти мене не впіймаєш. Не встигнеш. От я роздягаюсь і — бувай здоровий!
Не встиг Бровко Барбосович і оком зморгнути, як плащ, маска й капелюх впали на землю.
— Ха-ха-ха! — зареготав невидимий Порча.
— А нащо ти псуєш продукти? — вигукнув Бровко Барбосович.
У відповідь невидимий таємний агент Порча глузливо заспівав:
А тому роблю я так,
Що такий у мене смак —
Ненавиджу їжу свіжу,
А люблю несвіжу їжу!
Отакий у мене смак!
І тому роблю я так!
Бровко Барбосович навіть не намагався затримати Порчу, бо, як відомо, невидимих злочинців міліція не затримує. Так Бровко Барбосович і доповів.
Казковий Ліс був у відчаї. Як же боротися з таємним агентом пана Морока? Що робити?!
— Криміналістика тут безсила! — розвів лапами Бровко Барбосович. — Тут треба задіювати сили містичні, фантастичні.
— Містичні… Фантастичні… — почухав потилицю Бурмило Михайлович.
— А може, звернутися до ворожки? — нерішуче мовила Пантера Ягуарівна, вчителька математики і класна керівничка.
Бурмило Михайлович був матеріалістом і боровся із забобонами.
Але виходу не було. І директор махнув лапою:
— А! Звертайтесь!.. Тільки я вам нічоґо не казав.
І Пантера Ягуарівна побігла до ворожки-кукурожки пані Зозулі, що, як відомо, кує, кому скільки років жити лишилося. Пані Зозуля сиділа на хвості біля пенька і своїми гачкуватими пальцями тасувала колоду засмальцьованих ворожих карт.
— Пані Зозуле! — благально звернулася до неї Пантера Ягуарівна. — А киньте-но карти, — може, покажуть, хто порятує нас від таємного агента Порчі, до кого звертатися.
— Та зранку вже кидала, бо сніданку-ку ж не було, — зітхнула ворожка. — Випало, що ку-король бубновий начебто знає. А що за ку-король — не можу ску-казати. Давайте ще на кавовій гущі поворожу.
Зварила пані Зозуля каву.
— Виливаємо у чашку, дивимося, рідину зливаємо, гущу залишаємо. О! Так це ж Дід Мороз! Бачите!.. От у кого питати треба — у Діда Мороза!
Подякувала Пантера Ягуарівна пані Зозулі, побігла розповідати всім про наслідки ворожби.
— Та-так! — задумливо мовив Бурмило Михайлович. — А де ж його шукати, того Діда Мороза? Весна кінчається, літо починається. Де він тепер, хто його зна…
— На Півночі він! — раптом вигукнув Кося Вухань.
— Точно! — підхопив Колько Колючка.
— Нам Снігуронька казала, що, коли починається весна, вони з Дідом Морозом і Бабою Морозихою перебираються у холодні краї, на Північ! — пригадав Кося Вухань.
— Пташки прилітають, а вони, навпаки, відлітають! — докинув Колько Колючка.
— То що ж робити? До зими, як вони повернуться, ми всі й повмираємо з голоду! — вигукнула Пантера Ягуарівна. — Треба вирушати на Північ! Не можна чекати!
— Але де його там шукати, того Діда Мороза?! Північ велика, — зітхнув Бурмило Михайлович. — Поки туди дістанешся, поки розшукаєш, уже й вертатися пізно…
І раптом почувся тоненький голосок:
— А давайте я пошукаю Діда Мороза!
Всі обернулися на голосок і побачили сонячного зайчика Терентія, що несподівано з’явився на шкільному ґанку.
— Ми, сонячні зайчики, дуже швидко бігаємо по сонячних промінцях і не втомлюємося ніколи. І холоду не боїмося геть, — вів далі Терентій.
— Блискуча ідея! — радісно вигукнув директор.
І Терентій одразу ж зник.
Розділ 4
Умка
Сонячний зайчик Терентій біг по безмежному сніговому полю.
Щойно закінчилася полярна ніч і почався полярний день. Як ви, мабуть, знаєте, на Півночі, в Арктиці, півроку триває ніч, а півроку день. Тому Терентій не боявся, що сонце раптом зайде і йому доведеться припинити пошуки. Але куди ж бігти? Де шукати того Діда Мороза? Кругом ні душі. Німотна біла тиша.
І раптом Терентій побачив сніговий барліг, біля якого маленький білий ведмедик ліпив зі снігу пиріжки, як наша дітлашня ліпить з піску.
Терентій підбіг до нього:
— Здрастуй!
— О! Здрастуй! Ти хто? — здивовано звів на Терентія очі ведмедик.
— Сонячний зайчик Терентій!
— А я білий ведмедик Умка. Тато і мама пішли на полювання, а я, бачиш, пиріжки зі снігу ліплю.
— Слухай, Умко, а ти не знаєш, де тут у вас можна знайти Діда Мороза?
— Діда Мороза? — схилив голову набік Умка. — Взагалі— то я ще не дуже багато знаю…
— Ти що — тільки прокинувся після зимової сплячки?
— Ні! У нас, у білих ведмедів, зимової сплячки не буває. Просто я ще маленький. У березні тільки народився… Але стривай! Дід Мороз… Дід Мороз… Мама мені розповідала про Палац Дружби Морозів. Може, він там?
— Авжеж! Авжеж! — зрадів Терентій. — А де, де той Палац?
— Здається, отам! — показав лапкою білий ведмедик.
— Дякую тобі, Умко! Ну, бувай здоровий! — і Терентій пострибав у той бік, куди показав Умка.
Довго біг Терентій. Аж от побачив величезний крижаний будинок, що виблискував на сонці.
"О! Це, мабуть, і є Палац Дружби Морозів!" — вирішив Терентій і не вагаючись проскочив крізь крижану шибку до Палацу. Адже сонячні зайчики легко проникають крізь усе прозоре.
Розкішна кришталева зала була порожня. Та раптом крижані двері розчинилися і до зали увійшла висока струнка жінка у білосніжних шатах, з крижаною короною на голові. В руках вона тримала чорне дзеркальце.
— Хто посмів порушити мій крижаний спокій? — холодним голосом спитала вона.
"Ой! Та це ж Снігова Королева! — майнуло в голові у Терентія, — Малий недоумкуватий Умка переплутав і спрямував мене не в той бік!"
Терентій хотів щось сказати, але не встиг. З чорного дзеркальця Снігової Королеви раптом зіскочив сонячний вовк і пострибав до Терентія. Терентій кинувся навтіки.
Розділ 5
Юль Томтен
Терентій щодуху біг по снігових кучугурах. А за ним, завиваючи і зловтішно регочучи, гнався сонячний вовк Вовило. Звичайно, з’їсти сонячного зайчика сонячний вовк не може. Обидва вони незнищенні, бо зроблені із сонячних промінців. Але скільки ж можна тікати? Час іде, у Казковому Лісі звірі голодують, а Терентій, замість того щоб шукати Діда Мороза, гасає по снігових полях. І ні втекти, ні сховатися — навкруги тільки сніг і крига. Терентій був просто у відчаї.
І раптом він побачив красеня оленя, запряженого у барвисті санки. У санках сидів маленький кумедний гном. Терентій не роздумуючи стрибнув у санки. І сонячний вовк одразу зник, — видно, зустрічатися з гномом йому не хотілося.
— О! — здивовано глянув на Терентія гном. — Ти звідки узявся?
— Я — сонячний зайчик Терентій! З Країни Сонячних Зайчиків. Шукаю нашого Діда Мороза. Кажуть, він може бути у Палаці Дружби Морозів.
— Ти диви! А я саме туди їду! — усміхнувся гном.
— А ви хто такий, вибачте? — поцікавився Терентій.
— Я — Юль Томтен, скандинавський різдвяний гном. Теж живу у Палаці Дружби Морозів. Раніше наш Санта Клаус розносив подарунки дітям на Різдво і Новий Рік, а тепер здебільшого я, бо він старенький, йому важко.
— А чого Палац так називається — Дружби Морозів?
— Бо туди, коли настає літо, збираються Діди Морози, Санта Клауси, Святі Миколаї, різдвяні гноми з усього світу. Бо ж усі ми робимо одну добру справу — вітаємо дітей з Різдвом, з Новим Роком, даруємо їм подарунки…
За розмовою незчулися, як уже й під’їхали до чудового снігового палацу.
Розділ 6
У Палаці Дружби Морозів
Сніговий Палац Дружби Морозів геть відрізнявся від крижаного палацу Снігової Королеви. У крижаному палаці було порожньо й безлюдно, а в сніговому гамірно й весело. По залах розгулювали Діди Морози, Санта Клауси, Святі Миколаї, різдвяні гноми в національних костюмах, весело перемовлялися, жартували і сміялися… Виявляється, крім своєї національної мови, кожен володів ще й спільною міжнародною мовою — добросердною.
У кутку Терентій побачив якихось кумедних дітлахів.
— А це хто такі? — здивовано спитав він.
— Троленята, — сказав Юль Томтен.
— Діти тролів? — спантеличився сонячний зайчик. — Але ж тролі злі! Як вони можуть бути у Палаці Дружби?
— Є тролі злі, а є добрі. Злі тролі дітей не мають, а добрі тролі та їхні дружини гульди мають дітей-троленят і живуть дружними родинами. Ну, ходімо шукати твого Діда Мороза!
Дідів Морозів було багато — і російський Дєд Мороз, і білоруський Дзєд Мароз, і Санта Клауси — американський та європейський, і німецький Вайнахтсманн, і англійський Фазер Фрост, і французький Пер Ноель, й італійський Бабо Натале, і багато інших. Та от нарешті Терентій побачив рідного Діда Мороза з Казкового Лісу, а поряд з ним Бабу Морозиху з відром на голові і мітлою у руках, і Снігуроньку, і ще кількох Терентію незнайомих жінок і чоловіків у білих шатах.
— О! Здоров, Терентію! — здивовано вигукнув Дід Мороз. — Ти як тут опинився?.. Знайомтесь — оце сонячний зайчик Терентій із казкової Країни Сонячних Зайчиків. А це Терентію, мої родичі: дружина Баба Морозиха, онуки Снігуронька і Дюдя, їхня мама, невістка моя панна Сніжана, володарка першого снігу, а це її батьки, свати мої, пан Бурулька та пані Відлига.