"Третій рейх", що стер кордони багатьох країн, тепер величався під промовистою вивіскою — "Фортеця Європа". Фортеця, яку слід надійно захищати. А відтак боротьба з червоною небезпекою — спільна справа всіх європейців. Не лише німців… І насамперед нехай замисляться над цим діячі з англо-американського тандема! Чи не сприяють вони, воюючи з "фортецею Європа", власній загибелі? Цей трюк колись давав чудовий ефект…
Щоб бути певним у своїх висновках, що їх незабаром доведеться викласти і розтовкмачити підлеглим, Хейніш старанно виписав із стенограми слова фюрера, з яких випливало усе інше:
"Якщо його, фюрера, запитають, як і коли може завершитися війна, він скаже, що це, певно, єдине запитання, на яке за всю історію не спромігся дати точної відповіді жоден державний діяч або полководець… У такому величезному конфлікті, як світова війна, необхідно лише виразно бачити мету, ясно усвідомлювати передумови її здійснення і піклуватися про досягнення цієї мети. Головне — духовна зібраність, тобто фанатична рішучість за будь-яких обставин не капітулювати".
Фюрер повідомив, що віднині рейх вступає в тотальну війну. Невдовзі про це всім оголосить рейхсміністр пропаганди…
Що таке тотальна війна?
Передусім використання всіх наявних людських ресурсів для потреб Східного фронту. У наказі "Про загальну участь чоловіків і жінок в завданнях оборони рейху" фюрер закликає до лав вермахту біля мільйона тилових працівників. Це десятки свіжих дивізій. Їх місця заступлять жінки, підлітки, чоловіки похилого віку. Але цього мало, оскільки планується збільшення воєнної продукції втричі. У нагоді стануть унтерменші…
Під вікнами кабінету, в які задумано дивився Хейніш, саме тяглася понура колона "мобілізованих до праці у рейху" підлітків і жінок, оточена звідусіль собачо-вояцькою вартою. На залізниці їх усіх ковтнуть роззявлені пащі вагонів для перевезення худоби…
Ніби продовжуючи свої думки вголос, Хейніш повчально мовив до фрейлейн Бергер, яка сортувала йому пошту за ступенем терміновості:
— Цікаво, що найвитонченішу в історії людства цивілізацію створило рабство. З ліквідацією рабовласницької системи Європа поринула у морок духовного здичавіння. І тільки зараз ми, німці, відроджуємо моральні цінності античного світу. Ми спадкоємці тих арійців, що відвоювали собі життєвий простір у Стародавньої Еллади і лишили нам нетлінний скарб — культуру, на якій базується європейська цивілізація. Хіба не так?
Але він не чекав відповіді на це чисто риторичне запитання. Так само поважно вів далі:
— Чого ми вже зараз чекаємо від рабів конкретно? Відправка до рейху кількох мільйонів забезпечить вирішення проблеми задоволення потреб промисловості і сільського господарства. У майбутньому новий німецький народ матиме невичерпне джерело власних рабів. Вони коштуватимуть пфеніги. Східні недолюди тільки й здатні на те, щоб стати двоногим реманентом, найдешевшим, але прибутковим майном.
— Ви маєте на увазі росіян? — задумливо запитала Крістіна.
— Слов’янські народи — лише початок, джерело, яке швидко вичерпається.
— Чому?
— Територія до Уралу підлягає обезлюдненню. Росія як геополітичне поняття зникне з карти світу.
— Звідки ж візьмуться раби?
— О! Дивіться, фрейлейн, у перспективу. Уся Азія стане нашою гігантською резервацією! Враховуючи тваринну здатність азіатів інтенсивно розплоджуватись, ми матимемо воістину невичерпне джерело робочої сили. Дешевої, бо росіяни — ненажери, азіатові ж досить на день жменьки рису, який з успіхом замінять наші поживні, хімічні ерзаци. Азія поряд! Ми підійшли до неї впритул! Вона чекає німецького господаря за останнім природним бар’єром — гірським Кавказьким пасмом.
Просторікування Хейніша, його холодна відвертість, несподівана певність у досяжності стратегічної мети "Едельвейса", що, здавалося б, остаточно зів’яв на всіх оперативних картах, спантеличили Крістіну. Вона не розуміла оберштурмбанфюрера, який завжди вирізнявся тверезим розумом і реальними оцінками. Запаморочення не було йому властиве. І раптом… Адже німці задкували, і час було відкинути ілюзорні думки про "завоювання Індії на Кавказі". Про це свідчили невтішні для німців щоденні зведення з фронтів.
З першого дня Нового року Північна група військ Закавказького фронту перейшла в другий за останні місяці рішучий наступ.
Війська фон Клейста відкочувалися, залишаючи оборонні рубежі з назвами — Моздок, Малгобек, Нальчик, Прохолодне, Кисловодськ, П’ятигорськ, Мінеральні Води… Стрімкий розвиток подій руйнував сподівання втриматись і в Ставрополі, про що нагадувала поки що далека від міста, але вже чутна для вуха безугавна фронтова канонада.
Не краще для німців було й на півночі, де Червона Армія зупинила, а потім розгромила танкове угрупування Манштейна, яке йшло на деблокацію оточеної в Сталінграді армії Паулюса. Для будь-якого штабіста карта воєнних дій недвозначно промовляла: 1-й армії фон Клейста реально загрожує оточення в передгір’ях Кавказу. І цей уявлений в штабних головах велетенський "котел" уже породив промовисте визначення: "Супер-Сталінград".
Звідки ж у Хейніша цей холодний спокій? На чому він базується? Чи він знає щось таке, про що тут ще не відає ніхто? Цілком можливо — він щойно прибув з Берліна, де події в Сталінграді і на Кавказі, безумовно, перебували в центрі уваги.
Це її непокоїло так, що вона, попри власне правило не цікавитися прямо нічим, що не стосувалося її службових обов’язків, наважилася запитати:
— Я не розумію вас, пане оберштурмбанфюрер. Хіба радіо невірно інформує про… як це… а, от пригадала — про скорочення лінії фронту?
— Влучне визначення — "скорочення"! — одразу пожвавішав Хейніш. Він був зовсім не проти того, щоб похизуватися перед гарною жінкою в ролі стратега, бодай кабінетного. — Я охоче поясню вам його тактичну суть Але спершу скажіть, що обумовило ваше запитання?
— Мені здалось, що ви кажете про наступ на Кавказі, а фронтові зведення…
— Ясно! — зупинив її Хейніш. — Ви знайшли невідповідність між моїми словами і фактами. Так?
— Вибачайте, але я дійсно так подумала…
— Нема чого вибачатися, — поблажливо мовив Хейніш. — Тут деякі штабні голови втратили здоровий глузд, то що казати про вашу хоч і гарненьку, але необізнану в стратегічних тонкощах голівку?
— Це правда, пане Хейніш…
— Знаю! І розумію вашу тривогу, яку одразу ж назву недоречною.
— Але чому, пане оберштурмбанфюрер?
— Зараз поясню. Врахуйте, фрейлейн, я міг би обмежитись простим нагадуванням, що на обох вершинах сивоглавого Ельбрусу майорять переможні прапори рейху, символи операції "Едельвейс".
— О! Як це поетично звучить.
— Суть не в поетичності, — відхилив комплімент Хейніш, хоч він був йому приємний. — Суть у слові "скорочення" і тих наслідках, які воно обумовлює. Але чи буде це для вас цікаво?
— Що ви, пане Хейніш! Вас слухати — для мене насолода. У вас дуже тонкий розум (не прийміть це за лестощі!), і я давно переконалася, що ваші судження незрівнянно глибші, ніж ті, що мені доводиться чути від інших…
— Ну, коли так, — задоволено хитнув головою Хейніш, — тоді прошу трохи уваги. Маємо три вихідні пункти. Перший: несподіваний наступ росіян, що перекреслив наші плани зимової кампанії. Другий: нам потрібен час на реорганізацію фронтів. Третій: цей необхідний час нам забезпечує армія Паулюса, що за наказом фюрера героїчно борониться в оточеній "фортеці Сталінград". Розумієте? Поки існує в тилу росіян могутня армія Паулюса, вони не можуть свій тактичний успіх обернути в стратегічний. Небезпечно! — Хейніш підняв палець. — Якщо вони підуть у наступ, Паулюс може вдарити з тилу! Вам зрозуміла тепер жертовність солдатів Паулюса? Вони кладуть голови на олтар нашої остаточної перемоги. Як звелів наш фюрер!
— Хайль! — у запалі вигукнула Крістіна.
Це надихнуло Хейніша на більше:
— Хайль! А тепер повернемося до визначення "скорочення лінії фронту". Що воно дає? Збиває в один кулак всю 1-у армію. Ми відступаємо, планомірно руйнуючи залізничні колії. Не лишаємо цілим жодного моста. Це створює для ворога все більші труднощі: піхота йде вперед, тилові частини відстають. Виникають перебої в боєпостачанні, не вистачає харчування. Поступово ми змусимо російську піхоту, якщо вона й надалі наступатиме, лишитися без танків та артилерії. Ми маємо перевагу в повітрі. Що лишається у ворога? Тільки кіннота, що в сучасних умовах війни не має вирішального значення, — надто вразлива для новітньої зброї. Висновок: наступ росіян виснажиться сам собою.
Хейніш приязно нахилився до Крістіни. Він сам захопився картиною, яку змалював:
— Ми знову зберемо півмільйонну армію фон Клейста в броньований таран, який влітку проломить кавказький мур. Ми не йдемо з Кавказу. Ми збираємо сили на новому рубежі, що буде плацдармом для наступу. Там, на тому рубежі, — Хейніш змахнув рукою в напрямку кудись на захід, — уже почато спорудження могутньої, глибокоешелонованої позиції. Там ми нагостримо наш нищівний німецький меч. З більшовизмом на Кавказі буде покінчено назавжди!
— Ви мене по-батьківськи заспокоїли, — скромно мовила Крістіна. — Я щиро вдячна вам! Тепер мене не злякають ніякі базікання панікерів. Я знаю: перемога буде за нами.
А сама уся напружилася, уже подумки вкладаючи почуте в короткі, позбавлені емоцій рядки шифровки:
"Німці не мають наміру залишити передгір’я Кавказу. Щоб зупинити наступ, почали спорудження глибокоешелонованої оборонної позиції. Місцезнаходження її не знаю. Звідти планують розпочати влітку новий наступ на Кавказ".
Звісно, навіть у рідкісну хвилину невластивої йому відвертості Хейніш виклав далеко не все, про що дізнався в Берліні.
Він і натяком не прохопився, що в ніч на 29 грудня генштаб визначив їхню долю: групи армій "А" і "Дон" відвести далеко назад і об’єднати під командуванням генерал-фельдмаршала Манштейна. Вони реорганізовувалися в групу армій "Південь". Розіслана наступного ранку директива фюрера пояснювала задум: "Моїм прагненням наперед, як і раніше, лишається утримати 6-ту армію в її фортеці і створити передумови для визволення. Разом з тим необхідно уникнути нового "котла" в зв’язку з відступом союзних військ, або відходом наших слабких сил, чи в результаті створеної на окремих ділянках великої переваги противника.