Біблійні пригоди на небі і на землі

Юрій Ячейкін

Сторінка 23 з 28

— уй-богу, я не брешу!

— Iоно, — поблажливо озвався капiтан БенАкула, — ходь на борт. Як пить дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?

— Ну що ж, вистава варта чарки...

Ото й усе за всi моу труди?

— Не пiду! — затявся я. — Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка брехуна зробили!

А капiтан на те — миролюбно:

— Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв гречаноу вовни намолов...

I тут я зважився на вiдчайдушний крок.

Цiкавитесь який?

Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...

— Хай мене грiм поб'с, коли брешу! — заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку.

Подивився на небо — пронесло.

— Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! — мовив уже смiливiше.

Поглянув угору — пронесло.

— Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! — вже зовсiм хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.

Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить поглинула мене.

17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр

"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому примiщеннi".

Лео ТАКСIЛЬ.

Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма — хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.

Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.

Хтось зареготав страшним утробним басом:

— Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!

Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.

— Ц-ц-ц-ц-це де я? — тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.

— У черевi китовому, — вiдповiв той же утробний голос. — Хо-хо...

— А хто ц-ц-ц-це говорить?

— Черево.

— Яке черево?

— Мос, китове.

"Дурить, гнида, — вирiшив я. — Морочить менi голову, бо знас — тут не дуже роздивишся..."

— Значить, у черевi?

— Авжеж.

— У китовому, кажеш?

— Точно.

— А хiба ж може черево розмовляти?

— Це як у кого, — охоче пояснив утробний голос. — У мене, наприклад, може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.

— Так ти наглядач?

— Передусiм — в'язниця.

— Як же так?

— А просто — за сумiсництвом.

— Виходить, я — ув'язнений?

— Виходить, що так.

— I надовго?

— На п'ятнадцять дiб.

— Ото!

— Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...

— Це ж яких, цiкаво?

— Тобi краще знати.

— А тобi доля в'язня байдужа?

— Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк покарання не мине.

— I щось за це масш?

— Та не так щоб i розкiшно — за харчi.

— I добре годують?

— Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...

— А ти що?

— Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!

Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.

— Боже мiй! — заскиглив я. — Змилуйся над смиренним рабом твоум.

— Молодця! — похвалив мене голос. — Повiдомляю: термiн ув'язнення буде значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш Всевишнього.

— То це вiн мене сюди запроторив?

— А хто ж iще?

— Виходить, ти слугусш Всевишньому?

— Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену, пiдвладному Всевишньому...

— Ясно! — урвав я його осоружну канцелярську мову. — Можеш перепочити...

Тiльки тепер я усвiдомив до кiнця власну приреченiсть. Оце влип! З корабля та в стравохiд. Сiв я просто у калюжку (певно, шлункового соку) i зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотiв минути пень, та за колоду перечепився...

А кит-черевомовець питас:

— Як тебе, злодюжко, звати?

— Iоною, — вiдповiдаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага до в'язня — святий обов'язок наглядача. — А тебе як величати?

— Невже не знасш?

— Звiдки? Я ж уперше...

— I то правда! А звуть мене Левiафаном.

— Що ж, будьмо знайомi!

— А куди дiтися? Ти, Iоно, той — влаштовуйся. Зараз я вiдкрию вентиляцiйнi отвори, свiтлiше стане. Роздивися в черевi, що там i до чого...

I справдi, вгорi розсунулися два очка, крiзь якi кити фонтани пускають, i в черевi одразу посвiтлiшало.

18. НЕ ЛЯКАЙ В'ЯЗНЯ ТЮРМОЮ: ТО ЙОГО ХАТА

"Перший: Да, веселий разговор.

Другий (зiтхас): Що да, то да".

Федiр МАКIВЧУК.

Я озирався навсiбiч. Черево Левiафана було не таке вже й велике: три кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав, очевидно, правити за лiжко.

Я звiв очi i аж застиг вiд захвату — над ложем було повно парсун найвродливiших нереуд, наяд та русалок, великих, як на мiй смак, спокусниць. Отакий набiр подекуди й понинi можна побачити в парубоцьких келiях. Але хто цi гарнi, мов мрiя, зображення чарiвниць сюди притаскав?

Пiд кожною парсуною був напис, що в сукупностi дещо нагадувало шлюбнi оголошення:

БЕЗ ПАРИ НЕМА КОХАННЯ.

ОЙ, ГАРНА Я, МОВ ЗАСВАТАНА.

КОМУ ЩО, А МЕНI ПАРУБОК.

НЕ ЛIЗЬ, ХОРОШИЙ, ЯКЩО ТИ БЕЗ ГРОШЕЙ.

КРАЩЕ ХВОСТАТА, НIЖ ЯЗИКАТА.

ВРОДА — ЗАВЖДИ МОДА.

ЛЮБИ, ТА НЕ ЗГУБИ.

ПОКОХАЮ ЯКОВА, ТА НЕ УСЯКОГО.

ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.

"Таж хiба я проти? — подумки мовив я. — Та я за одну живу нереудочку вiддав би усю цю картинну галерею!"

Аж тут я застерiг дещо нечемний напис, що був надряпаний на берестяному лубi:

НА ТАКI ЗАЛЬОТИ НЕ МАЮ ОХОТИ.

— Левiафане, що за нечема тут сидiв?

— Про кого ти? — озвався наглядач. — У черевi багато хто вiдбував строк.

— Я про того, хто на дiвочi слова грубо вiдписав: "На такi зальоти не маю охоти". Хто цей недолугий пiута?

— Ну, це людина дуже вiдома...

— Ти кажи прямо — хто?

— Геракл.

— Геракл? — вразився я. — Тобто Гераклес?

— Вiн самий...

— Виходить, i героя у черево ув'язнили?

— А чого ж?

— На який же строк?

— Безстрокове.

— Щось не збагну...

— Тупий ти, Iоно! Невже нiколи не чув про довiчне ув'язнення?

— А я чув, що Геракла оголосили напiвбогом i узяли живим на небо. Як же так? Невже брехня?

— Та нi, усе правда...

— Як же так сталося?

— А це — службова тасмниця, — завагався Левiафан.

— Кому ж менi отут тасмницi оповiдати? Тобi? Але ж ти й сам усi тасмницi знасш!

— Ну, добре, — неохоче промимрив Левiафан, — скажу тобi: Геракл втiк...

— Як утiк?

— Вiдсидiв три доби i втiк...

— Я не про це, я питаю, в який спосiб?

— Так я тобi й сказав! Щоб i ти втiк? Лiпше замолюй грiхи та уславлюй Всевишнього, строк i поменшас...

Однак новина була прецiкава: кмiтлива людина i з черева може вислизнути!

Я знову втупився в напис:

ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.

А що, коли це гасло зробити темою моух апеляцiйних молiнь до Всевишнього? Хоч i хвостата дiвка, а розумниця. Проте я збагнув й iнше для чого тут розвiшанi парсуни чарiвних спокусниць: щоб посилити страждання i скорботу за волею...

Та хай! Зрештою, п'ятнадцять дiб — не строк, а життсвий досвiд.; До того ж, як на черево, камера була непогано обладнана. Тепло, ложе м'яке, згори свiтло сiсться. Можна буде якось i перебитися два тижнi з води на хлорелу. Черево китове — це вам не кам'яний мiшок в пiдвалах тирана Iсровоама Другого! А коли якась наядочка змилостивиться над бiдолашним в'язнем та принесе передачу... Ух, аж подих перехопило!

I раптом серед цих iдилiчних думок майнула полохлива: а що, як мого Левiафана загарпунять китобоу?

Вони ж мене живцем тут засмажать, коли топитимуть китовий жир!

Нi! Негайно каятися! Негайно вихваляти й усiляко славословити бога! Чи в мене язика нема, щоб дурницi молоти? На брехню мене завжди стане — у школi пророкiв навчили. Вирiшено: бог з ним, з отим богом! Зроблю, як вiн хоче...

19. У БОГА ВСЕ МОГА

"Якщо розум — дар неба i якщо те ж саме можна сказати про вiру, значить, небо послало нам два дари, якi несумiснi й суперечать один одному".

Денi ДIДРО.

За своуми розмiрами Левiафан — найбiльший з усiх вiдомих людству китiв. Навiть блакитний кит-блювал значно поступасться йому в габаритах. Це з розлогоу спини Левiафана я даремно намагався навернути морських розбишак на путь iстинну. Та долю мою було вже вирiшено i вирок ухвалено. Мабуть, тому й моя пастирська мова перетворилася на суцiльну комедiю для розваги й зубоскальноу потiхи...

Вчора Левiафан з неабияким iнтересом вислухав мос самокритцчне каяття, тiльки зауважив, що воно дещо одноманiтне: там випив, а десь ще й напився. Мас рацiю чудисько! В майбутньому треба буде докласти всiх зусиль, щоб виправити цей ганебний недолiк: необхiдно буде якомога бiльше урiзноманiтнювати асортимент напоув. Хiба можна порiвняти убогу оповiдку пересiчного п'янички з професорськими розумуваннями досвiдченого дегустатора? Прийму муку, та подужаю цю науку! Будь певен, мiй любий Левiафане, виправлюсь.

А сьогоднi, аби не повертатися до вичерпаноу по саме денце теми, я заповзявся до другоу умови, накладеноу на мене епiтимiу, — на всю губу славословити Всевишнього:

— Наш небесний пан дуже розумний, наймудрiший у свiтi, що не вдiс — все генiально! Що не замислить, нiхто не те щоб слова, а й лiтери проти не скаже. Така вже у нього нелюдська вдача!

— А як про це дiзналися? — цiлком слушно запитав Левiафан. Що не кажiть, а допитлива iстота!

Я охоче вiдповiв:

— Таж вiн сам про це сказав!

— I всi одразу повiрили?

— Дивак ти! А кому було вiрувати? Адже його наймудрiша мудрiсть у всьому свiтi виявилася ще тодi, коли й бiлого свiту не було. I темного теж. Нiякого свiту тодi не було. Взагалi нiчого не iснувало. Навiть на небi, бо яке може бути небо, коли немас землi? Мiрiади вiчностей ширяв Всевишнiй у цiлковитiй самотi, мов довiку ув'язнений в одиночку.

— А де ж вiн ширяв?

— Кажуть, у цiлковитому хаосi, хоч що таке цей хаос, нiхто й понинi до пуття не вiдас. А може, й самого хаосу тодi також не iснувало.

Та не бiда! Циган з нiчого юшку зварить.

22 23 24 25 26 27 28