Так і не опритомнівши, Чарлз Лі помер через дві години після того, як його привезли на власну ферму.
Поховавши батька, Джо продав ферму, сплатив численні борги батька, погасив кредит у банку і повернувся через два тижні в Місто лише з десятком доларів у кишені.
Просто з дороги, навіть не перевдягнувшись, Джо запросив Х’ю в бар пом’янути батька. Настрій в обох був кепський. У Х’ю щось не ладилось по службі (чергова неприємність), Джо було не до веселощів після похорону, крім того, гнітило безгрошів’я — час уже було братися за якусь прибуткову справу, бо не так-то просто потім буде вибратися із фінансової скрути.
З цим він і вирішив звернутися до друга, навіть не підозрюючи, чим закінчиться ця розмова і що його чекатиме після неї.
— Лікарняний рахунок я сплатив, і твій гарантійний лист уже анульовано, — почав він, коли вони вийшли на свіже повітря. — Я повертаю тобі його із моєю вдячністю.
— Ах, облиш. Дріб’язок!
— Не кажи. Виручив ти мене здорово, — помовчав. — Але ж і дорого мені обійшлося повернення з того світу! Невдовзі я ризикую залишитися взагалі без цента в кишені.
— Не хвилюйся, тобі це не загрожує, — якось дивно глянув на нього Х’ю. — Можеш завтра вилетіти на Гавайські острови чи ще в якийсь там рай для товстосумів. Долари ти вже заробив.
— Я? Заробив? — насторожився Джо. — Коли і як? Х’ю надав своєму обличчю загадкового вигляду.
— Якщо точніше, то заробив для тебе я. Добре мати такого друга, як я, га? Хоч і хвалюся, але-правда. Доки ти лежав у лікарні, я збільшив твій рахунок на...
Тут саме із-за рогу виткнувся меткий підліток. Розмахуючи газетою, галасував тонким, пронизливим голосом:
— Леді і джентльмени! Купуйте спецвипуск "Таймс-телеграф"! Незвичайна новина! Жінка-привид! Незвичайної вроди жінка-привид у нашому місті! З’являється тільки раз на добу, о дванадцятій ночі. Купуйте спецвипуск "Таймс-телеграф", і ви прочитаєте вражаючу новину! Купуйте...
— Жінка-привид? Яка жінка-привид? — закліпав віями Джо.
Кларнес загадково посміхався.
— Тебе чекає ще більший сюрприз! Джо вже почав здогадуватись.
— Ей, малюк! Постривай!..
Тицьнув хлопчакові монету, вихопив у нього "Таймс-телеграф", тремтячими руками розгонув ЇЇ. В очі впав текст, набраний великими літерами:
"Чудо XXI віку!!!
Таємниця старовинного годинника!
Незвичайної вроди жінка-привид на ймення Дженні!
Рівно о дванадцятій ночі!
Тільки в цирку "Ілюзіон"!
Вперше в історії світового цирку демонструється поява з нічого жінки-привиду! Спішіть! Спішіть! Привид у дусі XVIII сторіччя! Всі квитки в "Ілюзіон" продані наперед на..."
У Джо випала з рук газета.
— Ти... продав Дженні? — Йому стало важко дихати. — Циркачам?
Кларнес був навдивовижу спокійний.
— А що? "Ілюзіон" виклав аж цілий мільйон, про який я вже й мріяти перестав. І треба бути останнім йолопом, кретином і бевзем, щоб відмовитись від такої суми. Принаймні з неба вона не падає і на дорозі не валяється.
— Доки я борсався між життям і смертю, ти займався бізнесом. А точніше, гендлярством!
— Не хвилюйся, старий! Я продав не живу людину в рабство, а привид. Дух. Видиво.
— Дух продавати ще страшніше, аніж людину.
— Не чіпляйся до слів! — Кларнес уже почав втрачати терпіння. — Мені здається, тільки не ображайся, що ти... Ну, як І бідолаха Майкл, закохався в привид.
— Я закоханий у все прекрасне. А прекрасне не продається, як не продається і сонячна усмішка Дженні. Але підійдімо до цього з іншого боку. Так званий привид є винаходом Едгара Стівенса. Ти привласнив і продав чужий винахід.
Кларнес розгубився, але тільки на мить.
— А хто може підтвердити, що привид — то винахід Едгара Стівенса? Чи в тебе є відповідні документи? Покажи їх? Що? Немає? Ото ж бо! А Едгару на тім світі не потрібний винахід. Як і гроші.
— Але ж є поняття про...
— Не треба мені ніяких понять про... — перебив його Кларнес. — Ти добре знаєш головну заповідь нашого суспільства: кожен робить свій бізнес як уміє. Не продав би я годинник, це зробили б інші. Меткіші. Бо від мільйона в наш час ніхто не відмовиться. Це ти добре знаєш.
— Звичайно, — гірко сказав Джо. — Все в нашому суспільстві продається і все купується. Сподіваюсь, що тепер моя мрія збулась — віднині ти член клубу мільйонерів?
— Ні.
— Чому? Адже в тебе тепер мільйон.
— Не мільйон, а тільки половина. — Х’ю засміявся. — Хоч я і гендляр, як ти кажеш, але я чесний гендляр. І мільйон ділю порівну: п’ятсот тисяч мені, а п’ятсот тисяч тобі. Віднині ти добряче забезпечений і про свій чорний день можеш не хвилюватися. Не прийде він до тебе, твій чорний день.
— Ти помилився, він уже прийшов, мій чорний день. Бо той день, коли зраджує друг, і є чорним.
— Пусті сентименти. Я за тебе турбувався, Джо, як за єдиного свого друга. Я знав, що, розплатившись з ескулапами, ти залишишся без цента в кишені. І я подбав про твоє спокійне майбуття. Одержуй чек на півмільйона і лети на берег Середземного моря зміцнювати своє здоров’я. Ось як про тебе турбується твій друг.
— Я не візьму тих грошей! Кларнес зареготав.
— Якщо не візьмеш, тоді мені доведеться ставати мільйонером!
— Проклятий світ, де навіть друзі продаються!
— Знову емоції? А ти краще приходь сьогодні в цирк. Подивишся на цікавий ілюзіон "Жінка-привид" і переконаєшся, що то всього лиш видиво.
Джо сказав, не дивлячись на Х’ю:
— І прийду. Обов’язково прийду, щоб подивитися, до чого ти докотився, інспекторе КС. Все життя боровся з тими, хто порушував закон і мораль, а сам став на їхній шлях. Прощай!
V
Із екстреного повідомлення "Таймс-телеграф": "Замах на Дженні!!! У привид тричі стріляли!!! Незвичайна сенсація в цирку "Ілюзіон"!!! Вчора, під час вечірньої вистави в цирку "Ілюзіон", коли демонструвався Привид Дженні, якийсь маніяк, вибігши на арену, тричі вистрелив з пістолета в годинник.
Озброєнного злочинця тут же було схоплено.
Ним виявився відомий у нашому місті приватний детектив Джордж Лі. Неймовірно! Він відмовився пояснити мотиви вчинку і тільки, коли йому одягли наручники, бурмотів: "Проклятий світ! Все продається, все купується!.." Очевидно, цей маніяк зв’язаний з підривними елементами лівих переконань.
Чи вцілів Привид Дженні після трьох пострілів (кулі були розривними), — невідомо. Але спеціалісти припускають, що одна з трьох куль пошкодила голографічний пристрій, і, можливо, Дженні більше не з’явиться на арені цирку.
Адміністрація цирку в траурі, адже за пристрій "Привид Дженні" було заплачено мільйон доларів!
Як запевнив інспектор Кримінальної служби Х’юлетт Кларнес, приватний детектив Джо Лі, звинувачений у замахові на привид, буде відповідати за свій вчинок перед законом".
VI
Джордж Лі прочитав екстрене повідомлення "Таймс-телеграф" і повернув газету наглядачеві.
— Дякую...
— Ну??? Як??? — захоплено дивився на нього наглядач і кричав так, наче Джо був глухий на обидва вуха: — Ну??? Як???
Джо подумав і знизав плечима.
— Здається, все правильно.
— Та це ж... Та ви, містере Лі, тепер відомі на цілий світ! — захоплено вигукував наглядач. — Не про кожного, хто хапається за пістолет, отак пишуть у газетах. Та ще такими великими літерами. І де? Поряд з фотографією нової спальні найвідомішої кінозірки!
— Хай кінозірка радіє, що фото її спальні вмістили поруч з інформацією про мене.
— Га-га-га-а... — зареготав наглядач і, урвавши сміх, перейшов на хрипкий шепіт. — Вам пощастило, містере Лі. Я от сорок років як один день служу тут і — жодного слова в газеті. А вас он як розписали за якісь там три постріли в годинник! Я "Таймс-телеграф" сорок років читаю. Не все, правда, а тільки те, що про злочини пишуть. От і вчора... розкриваю газету, аж пишуть про містера Лі, який у мене у третій камері сидить. Дай, думаю, покажу йому газету, хай містер Лі зрадіє.
— Дякую. Я надзвичайно зворушений.
Чотири кроки вперед.
Стіна.
Заґратоване віконце.
Поворот.
Чотири кроки назад.
Двері. Наглядач з ключами. Надміру балакучий.
— Ви, містере Лі, мабуть, раніше ніколи не потрапляли до нас?
— Не мав щастя.
— Воно й видно. Сюди-туди бігаєте, а чого, питається? Вам треба по-хазяйському влаштовуватись — не на один день сюди прибули. Та й чого метушитись? Камера суха, чиста, затишна. В’язниці у нас переповнені, а вам, ніби знаменитому гангстерові, окрему камеру виділили. Тільки сидіти й дякувати адміністрації.
— Дякую. Вельми зворушений. Радий сидіти у вашій розчудесній камері — сухій, чистій та затишній.
Чотири кроки вперед. Стіна. Заґратоване віконце. Поворот.
Чотири кроки назад. Стіна. Двері з вічком. Наглядач надміру балакучий.
— Не розумію тих, хто сюди потрапляє, — вголос обурюється наглядач. — Тільки переступлять поріг камери, зразу в паніку: ох, тюрма!.. Ну й що з того, що тюрма? Ніби тут не люди сидять? Та, зрештою, на волі гірше, як у тюрмі. Ні роботи, ні надії. Ось так.
Джо зупинився і з цікавістю подивився на наглядача.
— Чого ви на мене так дивитесь, містере? Я хоч і наглядач, а все одно обидва в тюрмі. І я не панікую, не бігаю сюди-туди.
Джо ще з більшою цікавістю став придивлятися до наглядача.
— Ви, містере, прибули сюди на кілька років, а я — сорок років тут відбув як один день. І — нічого. Живий-здоровий. І буду тут до самої смерті. І дякую долі, що вона допомогла мені колись потрапити сюди. Сухо, затишно, не дме, за шию не капає. І годують. І робота є. Є і буде. Що ще треба людині? А на волі? Ах, містере, містере! Про ту волю краще й не згадувати. Безробіття. Страшна дорожнеча. Інфляція. Бандитизм. Зневіра в завтрашньому дні. Ні, мене на таку волю не виманиш. Я вже років з двадцять, як за ворота тюрми не виходжу. І нічого. Та тим, хто в тюрмі, тільки заздрити треба! Жаль, що з місцями в тюрмах все тугіше й тугіше, не вистачає для всіх бажаючих!
Наглядач нарешті побажав містеру Лі "щасливо зоставатись", вийшов з камери, зачинив за собою двері і клацнув замком.
І враз стало тихо і глухо.
Чотири кроки вперед. Стіна. Заґратоване віконце.
Поворот. Чотири кроки назад. Стіна. Двері з вічком.
І справді сухо, чисто, затишно і за шию не капає.
Як запевняє наглядач, "сам містер Кларнес потурбувався, щоб містеру Лі виділили окрему камеру". Гм... Виділили. І ніяких віднині тривог і протиріч, що роздирають хвалену волю. То справді: чого ходити сюди-туди, сюди-туди?
Джо ліг на вузькі нари, заклав руки за голову.
— Нарешті я відпочину як слід, — сказав собі і миттєво заснув.
І приснилося йому, ніби прийшла до нього ДженнІ Стівенс і тихо, з болем у голосі запитала:
— Ти навіщо в мене стріляв, Джо?
І в світлих її очах була така печаль...
VII
Справа по звинуваченню приватного детектива Джорджа Лі в зумисному пошкодженні ілюзійного апарата "Привид Дженні" (так тепер називається винахід Едгара Стівенса) розслідувалась довго (звинувачений навідріз відмовлявся пояснити мотиви свого вчинку),і тільки в грудні Кримінальна служба нарешті поставила крапку.
Про дивний як для детектива вчинок у цирку "Ілюзіон" на той час уже всі забули, та й трималося повідомлення у пресі, як і кожна сенсація, лічені дні.