як півстоліття тому татари нападали на Чугуїв, Зміїв, Лиман, а в 1710 ропі кримський хан спустошив багато селищ Харківського полку.
Знав Сковорода про ці бідування слобожанш'в ще з писаної літератури. У 1705 році в Києво-Печерській лаврі польською мовою було надруковане "Похвальне слово" про боротьбу козацьких старшин Донець-Захаржев-ських проти татарських нападів. Мабуть, тому виявляв він прихильність до Доиець-Захаржевських, в яких не раз зупинявся, мандруючи по Слобожанщині та вивчаючи її історію, народні звичаї, побут і пісні, що розповідали про переселення наддніпрянців на слободи.
Покинь батька, покинь мати, покинь всю худобу, Іди з нами, козаками, на Україну, на слободи. На Україні всього много — і паші, і браги. Не стоять там вражі ляхи, козацькії враги. На Україні суха риба з шапраном; Будеш жити козаком, як паном. А у Польщі суха риба з волою. Будеш жити з вражим ляхом, як з бідою.
На заселених слободах утворилися прославлені полки Слобідської України — Харківський, Ізюмський, Сумський, Охтирський, Острогозький, що обіймали територію від Ворскли аж до Дону.
Слобожанщина привабила мандрівника своїми просторами, красотами лісо-степової природи, повільним плином річок, доброзичливістю хліборобів. Полковий адміністративний устрій з козацькими виборними правами позначився на характері населення. Кілька козацьких старшинських родин увійшли в історію Слобожанщини іменами полковників. Це — полковники Квітки (Харківський, Ізюмський полки), Донець-Захаржевські (Харківський, Ізюмський, Сумський полки), Тевяшови (Харківський і особливо Острогозький полк). Саме в родинах колись прославлених слобожанських полковників знаходив інтерес Сковорода. Тут можна було почути перекази про козацькі походи та про інші історичні події...
Минуло століття, як серед Дикого поля повиростали фортеці-міста, в яких стояли козацькі полки. У 1652 році на Тихій Сосні на Острогожці засновано Острогозьк; 1654 року закладено Харків з фортецею на правому березі річки Харків та лівому — Лопані. Відігравали роль фортець і монастирі: Святогорський па скелястій височині над Дінцем, Троїцький — на Охтирській горі над Ворсклою, Курязький—в долині рік Харків і Лопань. Сло-бодський сотник Сіннянський віддав свою маєтність на збудування Сінпянського монастиря на Богодухівщині та став його ігуменом. У цих монастирях не раз бував Григорій Сковорода. Всі вони підлягали бєлгородському єпі-скопству. 1726 року з Бєлгорода переведено до Харкова славнозвісний Слобожанський колегіум. Одночасно в Харкові засновано Покровський монастир, на кошти якого утримувався цей учбовий заклад.
У Бєлгороді відбулась зустріч Григорія Савича з переяславським знайомим Гервасієм Якубовичем, що рекомендував ученого епіскопу Іоасафу Миткевичу, який у
128
розмові пересвідчився, що Сковорода може бути корисною людиною для колегіуму, і запропонував йому професорську кафедру. Не вагаючись, пішов поет-мнсли-тель на педагогічну працю в колегіум, поніс свої знання, переконання й бажання ширити науку в дусі новітнього просвітительства. Недомовлені в Переяславі судження про життєві основи прекрасного він тепер мав змогу ширити на Слобожанщині.
У Харкові спостерігав Сковорода багато нового. Тут швидко розвивалось ремісництво, виникали мануфактури та розвивалась торгівля. На всю Слобожанщину прославився Харків своїми ярмарками, на які наїжджали купці з Москви, Литви, Грузії та інших місць. Везли сюди різний крам кіньми, волами, верблюдами, навіть ішаками. Крім росіян, торгували тут греки, волохи, німці. На березі Лопані, де таборились приїжджі, завжди повисав галас. На ярмарки сходились кобзарі та лірники, серед яких зустрічав Григорій Савич і своїх друзів.
Та не тільки в ярмаркові дні збиралися на торжища люди. Постійно в Гостинному ряду велася торгівля шовковими, шерстяними, бавовняними, полотняними тканинами, порцеляном, мідними, залізними виробами, чужоземними винами та різними прикрасами до одягу. Продавали тут східні та місцеві килими. Адже в Харкові існувала Коцарська вулиця, де жили килимники, що виробляли коци. А ремісники відповідно своїм фахам жили на вулицях Римарській, Чоботарській, Кузнечній.
Найбільше вабила Сковороду Коцарська вулиця — цікавився він майстерними візерунками коців. Але не лежав до душі торговельний шарварок. Більше часу він коротав аж у Бабаях, звідки, напившись криничної води, пішки приходив читати лекції в колегіумі.
Дивний професор відзначався і своїм мисленням, і своїм побутом. Він одягався чисто, пристойно, але просто. Харчувався овочами, фруктами, молочними стравами, не вживаючи м'яса. Приятелював з простими людьми,
129
релігійних обрядів не виконував. Меблі в його кімнаті були дуже прості, без всякої зайвини. Почував себе завжди бадьоро й енергійно.
Лекції його виливалися в задушевні бесіди, в яких poзум було поєднано з великим досвідом, знаннями поезії античної, середньовічної та нових часів. У бесідах Сковороди відчувалась боротьба думок, якими проймалися і слухачі, усвідомлюючи, що поезія не є штучним слово-сплетінням, а піїтика—не схоластична наука, не догматика, а живе розуміння прекрасного в його глибоких таємницях. Вийшовши з лекційного залу, професор зупинявся іноді біля великої картини богоматері, написаної якимсь художником у живописному стилі епохи Ренесансу. Григорій Савич пояснював символічний зміст картини, доводячи, що живопис і поезія єднаються своєю красою. До цього ще склав і вірша, підпорядкованого новим вимогам силабо-топічної системи:
Воззри! Се дѣва стоит, чиста...
Яблоко, змій, мір, луна йод ея ногами Яблоком является плотска сласть безчестна.
В кую влечет, как змій, плоть хитра и прелестна, Круг міра образует злу смѣсь мірскіх мн-Кній,
А луна знаменует сѣнь мырских им-Кній...
Відступаючи від біблійних канонів, Сковорода увінчував образ діви народними поняттями чесноти, задушевності, життєвої щирості. Тут його ідеали знаходили грунт і в мистецтві Ренесансу, і в поетичній творчості свого народу. Сприйнявши, ще навчаючись в академії, своєрідний дух "козацького ренесансу", що позначився у багатій архітектурі, живопису й народних думах періоду визвольних війн українського народу, прославленого іменами Сагайдачного, Наливайка, Богуна, Хмельницького, поет-професор ширив його у своїх виступах. Його протест проти схоластики та просвітительські ідеї визріли на глибокій національній основі. Тим-то він був невідступним від своїх естетичних ідеалів.
Відгукуючись на злободенні події, поет користувався засобами іносказань. Не відкидав він і досвіду Тредіа-ковського та Ломоносова. Книгу Ломоносова "Собрание разных сочинений и стихах и прозе", видану в 1757 році, Сковорода знав і поділяв її новаторство.
Тільки з'і вився 1760 року журнал "Полезное увеселение., як Григорій Савич знаходив у ньому цікаві прийоми іносказань, не проминувши і таких рядків:
На зайца, я не знаю как.
Вскарабкался червяк.
Во зсю на нем червячью волю
Червяк летит по чисту полю,
Другим червям кричит, гордяся на бегу:
— Ребята, видели ль, как я бежать могу?
Моралі байки, що обіймала більше рядків, ніж її основна фабульна частина, Сковорода не зачитував, а доручав спудеям самим робити висновки та пояснювати суть твору.
Виробляючи свої педагогічні прийоми, професор прагнув розвинути мислення юнаків, знаходити логічну послідовність висловлених у художньому творі думок. Він не тільки відкидав, а й засуджував механічне заучування, висміював тих, хто науку вкладав у схему методичних рецептів. Педагог завжди надавав перевагу витонченості розуму над накопиченням слів. Своїми поглядами він перегукувався з Джордано Бруно, який сміливо розвінчував тих, хто бундючно, наче законодавець, тримає себе на кафедрі, та робив з цього висновки: "О часи, о звичаї! Наскільки рідкісні ті, хто розуміє природу дієприкметників, прислівників, відмінків".
Якось навістив Харківський колегіум сам бєлгородський єпіскоп Іоасаф Миткевич. З цієї нагоди довелося Сковороді написати і зачитати урочистий привітальний вірш. Не міг він не виконати цього доручення. Григорій Савич знав, що Михайло Ломоносов і в найурочистіших одах на честь видатних осіб здійснював свої задуми
оиароднення культури віршування та вислову патріотичних настроїв. Вірш Сковороди не звучав урочистою одом . Це було звернення до людини, що сприяла розвиткові освіти в колегіумі, не вдавалася в гординю. Тому й вірш звучав просто. Форма його була новаторською, відповідала завданням поета урізноманітити піїтику, реформувати строфіку:
Вышних наук сало снятый.
Лист розовый и цзіт твой красный
Прійми на тя весспный виді
Се возсія день твой благій!
Озарил тебе спѣт ясный.
Дух, дыша, свышшь благословит.
Возвеселися, о полк древес.
Болших и маленьких всіх сонм весь.
До вірша згодом дописав Сковорода ще й нотатку: "Сей архієрей родился близ Кіева, во граде Козельцѣ. Был пастырь просвѣшен, кроток, милосерд, незлобив, правдолюбив, престол чувства, любве свѣтильник. В вертограді сего истинного вертоградаря Христова и я свято и благочестиво три лѣта — 1760-тое и 63-тіе і 4-тое... был дѣлателем".
Вірш сподобався епіскопу. Це зміцнило позиції Сковороди в колегіумі. Л навколо нього плелися небезпечні інтриги. Своєю сміливістю, відвертістю, новаторством він викликав незадоволення окремих осіб, які чекали нагоди позбутися волелюбця. Але Сковорода добув довір'я епіскопа Миткевича. На день його народження поет також написав вірш: "In natalem bilogrodensis episcopi" '. У вірші мовиться про життя, повне небезпек, та висловлені побажання довголітнього життя поважній особі.
Миткевич мав намір дати ширші можливості творчій діяльності Сковороди і вважав, що йому належить прийняти духовний сан. Єпіскоп доручив Гервасію Якубовичу умовити його прийняти чернецтво, обіцяючи надати в
На день народження бєлгородського епіскопа (лаг.).
132
І Корому часі високе звання. Вислухавши Гервасія, Сковорода відповів:
— Хіба ви бажаєте, щоб і я збільшив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м'яко і монашествуйте! А Сковорода вбачає "монашество" в житті нестяжательному, довольстві малим, здержливості, в усуненні всього непотрібного, щоб придбати пайпотрібні-ше, у відверженні всіх примх, аби зберегти себе самого в цілості, в приборканні самолюбства, аби зручніше виконати заповідь любові до ближнього...
Гервасій переконував Григорія Савича, щоб той поступився во ім'я його власної дружби та поваги до епіскопа.
— Дякую за милість, дружбу і похвалу,— твердо відповів Сковорода.— Я не заслуговую нічого цього за свою неслухняність у даному разі.
Знаючи, що Гервасій, викопуючи бажання епіскопа, ще буде робити спробу залучити його до духовного стану, він заявив про своє бажання залишити Харків.