Біблійні пригоди на небі і на землі

Юрій Ячейкін

Сторінка 22 з 28

У нашiй святенницькiй справi що добре — завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.

Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого менi придурка:

— Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось зараз гряде!

Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.

А я не вгавав:

— Iстинно кажу: щурi тiкають — настас кiнець судна. Погляньте на небо!

Усi слухняно звели очi горi.

— Що ви бачите? — запитав я.

— Хмари та блискавки! — пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.

Отут я наполiг:

— А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй сидить, один у трьох лицях...

Усi з подивом втупились в мене.

— А вiн що — триголовий? — запитав чорношкiрий боцман, явно темний язичник.

— Це в нього пiсля перепою в очах троуться, — з усмiшкою гiсни пояснив капiтан Бен-Акула. — Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!

Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й буря вже вщухла.

— Стiйте, грiшники! — у розпачi вiдчайдушне заволав я. — Не слухайте капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами!

— Що? — нараз визвiрився капiтан. — Бунт у мене на борту?!

— Всевишнiй все бачить, все чус! — пiдвищив я свiй пророчий глас. — Вiн бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ.

— Ну? — запитав капiтан боцмана.

— Меле, неначе з гарячки, — висловив припущення той, виблискуючи бiлими зубами.

Та я ух заглушив громоподiбним закликом:

— Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав — "не убiй"! Таж хiба ви слухастесь? Господь суворо наказав — "не кради"? А ви що дiсте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..

Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську проповiдь.

— Боцмане, — нарештi зловiсне процiдив вiн, — чи не здасться тобi, що цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?

— Так точно, капiтане!

— Морально розкладас наш бойовий колектив?

— Ваша правда, капiтане!

— Сiс у наших рядах чорну зневiру?

— Факт, капiтане!

— То що з ним робити?

— На рею його, капiтане! — кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi, боцман.

— Нi, краще за борт — замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо п'яному море по колiна. А прочумас — знову людиною буде.

Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.

Хана тобi, Iоно!

Гаплик!

15. ДИВО ЯК СИТО, А ЧУДО ЯК РЕШЕТО

"Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони трапляються".

Денi ДIДРО.

Аж тут сталося чудо.

Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i похитувало, та стояв твердо.

Неймовiрно, але факт!

Спершу я власним очам не повiрив — море було менi точнiсiнько по колiна.

До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.

За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!

Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на команду.

Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.

— А таки правду старi люди кажуть, — нарештi вичавив вiн iз себе, — що п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?

— Казали, — засвiдчив боцман. — А все-таки краще було б його на рею.

Ач який!..

— Якщо на рею, — зауважив капiтан, — то вiн би засмердiв нам усю палубу.

— Але рея мас i переваги, — обстоював своу переконання боцман. Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..

Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.

У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда — море по колiна i раптове припинення бурi.

Ото дав менi господь!

Не скористатися з цих виняткових умов — все одно що взяти найтяжчий грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли! Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?

Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить — вчинити злочин...

Ху, аж сам розхвилювався!

Канон глаголить: будь-яке чудо — це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...

Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?

16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI

"Небесний царю! Суд твiй всус,

I всус царствiс твос".

Т.Г.ШЕВЧЕНКО

Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас пророчий:

— Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво — пiдклав пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих грiхiв ваших.

Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi спитав:

— А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"

— Ось я! — озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством боцман.

— I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"

— Брав, о господи! — скрушно простогнав боцман.

— Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"

— Крав i бажав, пане, — похнюпився боцман.

— "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?

— Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, — зi сльозами каяття в голосi заскиглив боцман. — Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...

— "Ай-яй-яй! — засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. — I як тобi не сором, боцмане?"

— Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...

— "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".

Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.

А я неухильно виспiвував свосу:

— "Але, о господи, — змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою злодiйську провину, — грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".

Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.

— А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть тонюсiнькоу свiчечки не купили..."

— Куди ж ви, облудники, ух подiли? — вмить збурився чорний боцман. — У шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?

— Ще чого? — обурився i я. — У головi твоуй — одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд усякоу пекельноу чистки. Збагнув?

— Ну, то це — iнша справа! — мовив боцман.

— I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi — мов з писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."

Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.

А по тому — рiшуче наполiг.

— Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певнi! Бачите: море менi по колiна!

— А таки донесе, — розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки — не добереш. — " Донесе аж до першоу корчми...

На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.

Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же гад повзучий...

— Що, не вiрите? — заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. — Хiба не бачите чуда? Море менi по колiна!

— Ще пару пляшок, — лагiдно мовив боцман, — i ти, Iоно, ходитимеш по водi, яко по суху.

О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з кимповедешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...

Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?

— Грiшники! — загорлав я.

22 23 24 25 26 27 28