У нашiй святенницькiй справi що добре — завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.
Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого менi придурка:
— Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось зараз гряде!
Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.
А я не вгавав:
— Iстинно кажу: щурi тiкають — настас кiнець судна. Погляньте на небо!
Усi слухняно звели очi горi.
— Що ви бачите? — запитав я.
— Хмари та блискавки! — пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.
Отут я наполiг:
— А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй сидить, один у трьох лицях...
Усi з подивом втупились в мене.
— А вiн що — триголовий? — запитав чорношкiрий боцман, явно темний язичник.
— Це в нього пiсля перепою в очах троуться, — з усмiшкою гiсни пояснив капiтан Бен-Акула. — Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!
Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й буря вже вщухла.
— Стiйте, грiшники! — у розпачi вiдчайдушне заволав я. — Не слухайте капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами!
— Що? — нараз визвiрився капiтан. — Бунт у мене на борту?!
— Всевишнiй все бачить, все чус! — пiдвищив я свiй пророчий глас. — Вiн бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ.
— Ну? — запитав капiтан боцмана.
— Меле, неначе з гарячки, — висловив припущення той, виблискуючи бiлими зубами.
Та я ух заглушив громоподiбним закликом:
— Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав — "не убiй"! Таж хiба ви слухастесь? Господь суворо наказав — "не кради"? А ви що дiсте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..
Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську проповiдь.
— Боцмане, — нарештi зловiсне процiдив вiн, — чи не здасться тобi, що цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?
— Так точно, капiтане!
— Морально розкладас наш бойовий колектив?
— Ваша правда, капiтане!
— Сiс у наших рядах чорну зневiру?
— Факт, капiтане!
— То що з ним робити?
— На рею його, капiтане! — кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi, боцман.
— Нi, краще за борт — замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо п'яному море по колiна. А прочумас — знову людиною буде.
Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.
Хана тобi, Iоно!
Гаплик!
15. ДИВО ЯК СИТО, А ЧУДО ЯК РЕШЕТО
"Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони трапляються".
Денi ДIДРО.
Аж тут сталося чудо.
Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i похитувало, та стояв твердо.
Неймовiрно, але факт!
Спершу я власним очам не повiрив — море було менi точнiсiнько по колiна.
До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.
За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!
Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на команду.
Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.
— А таки правду старi люди кажуть, — нарештi вичавив вiн iз себе, — що п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?
— Казали, — засвiдчив боцман. — А все-таки краще було б його на рею.
Ач який!..
— Якщо на рею, — зауважив капiтан, — то вiн би засмердiв нам усю палубу.
— Але рея мас i переваги, — обстоював своу переконання боцман. Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..
Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.
У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда — море по колiна i раптове припинення бурi.
Ото дав менi господь!
Не скористатися з цих виняткових умов — все одно що взяти найтяжчий грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли! Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?
Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить — вчинити злочин...
Ху, аж сам розхвилювався!
Канон глаголить: будь-яке чудо — це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...
Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?
16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI
"Небесний царю! Суд твiй всус,
I всус царствiс твос".
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас пророчий:
— Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво — пiдклав пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих грiхiв ваших.
Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi спитав:
— А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"
— Ось я! — озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством боцман.
— I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"
— Брав, о господи! — скрушно простогнав боцман.
— Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"
— Крав i бажав, пане, — похнюпився боцман.
— "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?
— Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, — зi сльозами каяття в голосi заскиглив боцман. — Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...
— "Ай-яй-яй! — засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. — I як тобi не сором, боцмане?"
— Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...
— "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".
Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.
А я неухильно виспiвував свосу:
— "Але, о господи, — змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою злодiйську провину, — грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".
Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.
— А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть тонюсiнькоу свiчечки не купили..."
— Куди ж ви, облудники, ух подiли? — вмить збурився чорний боцман. — У шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?
— Ще чого? — обурився i я. — У головi твоуй — одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд усякоу пекельноу чистки. Збагнув?
— Ну, то це — iнша справа! — мовив боцман.
— I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi — мов з писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."
Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.
А по тому — рiшуче наполiг.
— Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певнi! Бачите: море менi по колiна!
— А таки донесе, — розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки — не добереш. — " Донесе аж до першоу корчми...
На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.
Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же гад повзучий...
— Що, не вiрите? — заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. — Хiба не бачите чуда? Море менi по колiна!
— Ще пару пляшок, — лагiдно мовив боцман, — i ти, Iоно, ходитимеш по водi, яко по суху.
О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з кимповедешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...
Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?
— Грiшники! — загорлав я.