Відрізняються вони як за довжиною, так і різними співвідношеннями між задніми і передніми частинами. їх так і називають: трубчасті, чашовидні, шоломовидні, язикоподібні тощо. Уважніше погляньте на різні орхідеї, і вашому здивуванню не буде меж — в одної з них на губі можна побачити, приміром, кувадло, а біля нього два довгі тоненькі закручені назад вусики. Навіщо, скажете, губі такий пристрій? Це щоб комахам, які запилюють квітку, зручно було вмоститися на губі й смоктати нектар. У багатьох орхідей губи надзвичайно чутливі. Тільки сяде на них комаха, губа "замикає" її в квітці. Комаха вовтузиться, шукаючи вихід, і таким чином запилює квітку. А щоб комасі чи колібрі кортіло відвідувати квітку, на губі у багатьох орхідей є спеціальна шпорка з солодким нектаром. Довжина такої шпорки у однієї з тропічних орхідей — близько пів-метра.
Форма квітки орхідей також надзвичайно оригінальна. В однієї з них, приміром, з пелюсток звисають довгі нитки, ніби щупальця у медузи. Рослина так і зветься — "голова медузи". Багато квіток орхідей нагадують павуків, метеликів, бджіл, мух, жаб, голову птаха. Є орхідея, квітка якої схожа за формою на черевики, за що її в Англії називають "жіночі черевички", а в Америці — "мокасини". У деяких видів орхідей бічні листочки оцвітини стрічкоподібні, дуже витягнуті. В колекції Головного ботанічного саду АН СРСР є орхідея, де такі листочки-стрічки досягають 25 см, однак відомо, що в деяких орхідей вони ще довші — близько 75 см. Забарвлення квіток орхідей — найрізноманітніше: найчастіше трапляються різні відтінки білих, жовтих, пурпурових, фіолетових і червоних кольорів, зрідка — блакитних. Пахнуть орхідеї дуже своєрідно. З різноманіття їх запахів варто виділити хоча б ті, що нагадують запах свіжого сіна, гвоздик, фіалок, кориці, меду, мускусу, ванілі, тощо. Цікаво, аромат неоднаковий не лише у різних видів орхідей, а й у будь-якої квітки на певній стадії її цвітіння.
До речі, не всі орхідеї пахнуть приємно. Ті види, які запилюються комахами, що живляться падаллю, пахнуть неприємно. Одні квіти виділяють найсильніший аромат вдень, інші — вночі.
І все це знову ж таки для того, щоб привабити до себе якомога більше запилювачів. "Наявність надзвичайно складних і досконалих пристосувань до перехресного запилення за допомогою комах, що характеризує родину орхідних,— зазначають В. О. Піддубна-Арнольді та В. О. Селезньова у книзі "Орхідеї та їх культура^ (саме звідси автор почерпнув найцікавішу інформацію з життя орхідей),— є ознакою дуже високої організації цих рослин, що не поступається рівнем організації таким високорозвиненим рослинам серед дводольних, як складноцвіті". Квіти орхідей здатні утворювати багато дрібного насіння, яке легко розноситься вітром. Абсолютна вага його дуже мізерна — 1 тис. штук не важить і тисячі долі грама. Число насінин у різних орхідей різне: від кількох тисяч у наземних рослин до кількох мільйонів в епіфітних. Так в плоді-коробочці однієї епіфітної орхідеї нарахували до 6 млн. насінин. Плоди також різні — від коробочки розміром з куряче яйце до дрібної горошини. Цікаво, що у багатьох орхідей дозрівання плодів триває 2,5 року.
Орхідеї мають дуже широке поширення, і умови їх зростання різноманітні. Майже з 500 родів і 20 000 видів цих рослин 90 процентів— жителі тропіків і субтропіків і лише 10 процентів населяють позатропічну частину Північної півкулі. В Європі, зокрема, відомо 250 видів орхідей, у Радянському Союзі — 125 видів, на Україні — 64. Вітчизняні орхідеї виключно наземні рослини, поширені здебільшого на вологих луках, заболочених грунтах, у тундрі, в хвойних, листяних і мішаних лісах... Не ростуть орхідеї лише в пустелях і на Північному полюсі. Та чим ближче до півдня, тим флора цих рослин багатша, особливо це помітно в Криму, на Кавказі, Далекому Сході.
Хоча вітчизняні орхідеї й менші за розміром від тропічних родичів, однак чимало з них не поступається їм красою квітки.
В болотних місцях, де гуляють тумани, Де трави обтрушують росяний град, Ти в сутінках запах почуєш медвяний: "Нічної фіалки" струмить аромат. Когось орхідеї в Бразілії тішать, Немовби метелики, диво-квітки. Та квітка північна нам ближча, рідніша...1
Так писав О. Блок про чудо-квітки. Багато наших орхідей — лікарські рослини, що здавна використовуються у народній медицині. Яйцевидні або кулевидні бульбочки орхідей містять крохмаль і слиз, що легко розчиняються у воді. Висушені бульби відомі в медицині під назвою салеп.
Орхідеї дуже чутливі до найменших змін у навколишньому середовищі, особливо згубно діє на них осушення грунтів, забруднення місцевості хімікатами тощо. Підвищення кислотності також згубно впливає й на гриби, без яких орхідні не можуть обходитися. Це нерідко трапляється при заміні листяних лісів хвойними. Велику шкоду наносять орхідеям люди, які у великих кількостях заготовляють їх на ліки або зривають для букетів. Не дивно, що всі види родини зозулинцевих включені до Міжнародної конвенції про торгівлю видами дикої фауни і флори, які зна-' ходяться під загрозою знищення; деякі види — до "Червоної книги МСОП" та "Червоної книги СРСР", а всі види зозулинцевих, які зростають на території нашої республіки,— до "Червоної книги УРСР", "Для повного збереження наших вітчизняних орхідей,— вважає відомий український радянський ботанік В. І. Чопик,— необхідно взяти всі види орхідних під державну охорону і на цій юридичній основі слід вилучати з господарського вжитку в інтенсивно використовуваному ландшафті невеликі площі по З—5 га під заповідні ділянки й природні заказники; провести облік і картування всіх місцезростань з метою з'ясування їх екології, географії й систематики, що дасть змогу порівняти сьогоднішнє поширення місцезростання з даними, вказаними в літературі й гербаріях попередніх років; ключі для визначення представників орхідних мають бути складені за ознаками надземних частин рослин, які можна розглядати без викопування підземних органів".
Типовий представник наших зозулинцевих — зозулинець шоломоносний. Це багаторічна рослина заввишки 25—50 см, з З—5 темними довгастими листочками. Бульби у неї яйцевидні. Стебло вгорі безлисте. Суцвіття багатоквіткове, щільне, на початку цвітіння пірамідальне, пізніше — циліндричне. Квіти у зозулинця шоломоносного лілово-пурпурові, неправильні. Оцвітина має 6 листків, з них 5 сходяться у вигляді шолома (звідси й видова назва цього зозулинця), а 6-й — трироздільна плямиста губа, що при основі має коротку шпорку.
На прикладі квітки цього зозулинця варто докладніше проілюструвати, як відбувається запилення в орхідей. У даному випадку квітка запилюється джмелем. Він сідає на губу і просуває голову всередину квітки. Навіщо? Бо тут на нього чекає смачний нектар. Пилок у орхідей склеєний у дві грудочки й схований до спеціальних кишеньок. Джмелю тісно в квітці, він вовтузиться й головою натискує на кишеньки. Ті тріскаються, і грудочки прилипають до комахи. Напившись нектару, джміль летить далі й невдовзі приносить пилок на іншу квітку. Цікаво, що під час польоту джмеля грудочки, підсихаючи, нахиляються вперед, що забезпечує їх легше попадання до липкої приймочки.
Плід — коробочка, що розкривається шістьма поздовжніми щілинами. Насіння багато, воно дуже дрібне, без будь-якого запасу поживних речовин. Підраховано, один грам ваги складає 200 тисяч насіння. Це добре, бо вітер легко розвіює його, сприяючи розселенню виду. А щоб насінина проросла, їй, як вже згадувалося, не досить потрапити в грунт, потрібний ще гриб, який, вступивши з нею в симбіоз, забезпечить її поживними речовинами. Та зародок ще довго розвивається під землею, утворюючи кореневі бульби. Іноді проходять роки, перш ніж з'явиться наземна частина рослини. Тепер рослина вже здатна обходитися без гриба. Мине ще кілька років, і аж тоді зозулинець шоломоносний викине свої запашні квіти!
Люди здавна звернули увагу на овальні бульби зозулинця шоломоносного й широко використовували їх як харчовий продукт та з лікувальною метою. Досить з'їсти 40 грамів таких бульб на добу, вважали, приміром, перси, щоб поновити життєві сили організму. Запаси цього зозулинця, як і всіх зозулинців, різко скоротилися внаслідок розорювання земель, випасання на луках худоби, викопування та зривання квітів, нераціональної заготівлі бульб як лікарської сировини. Ще донедавна в республіці заготовлялося їх по кілька центнерів.
Зозулинець шоломоносний — рідкісна зникаюча рослина, охороняється законом у Карпатському заповіднику та Кримському заповідно-мисливському господарстві.
Вчені провадять також роботу по введенню цієї цінної рослини в культуру: зозулинець шоломоносний культивується в ботанічних садах Ленінграда і Москви. Та поки він прийде на грядки, мине ще чимало часу, а зараз найперший обов'язок усіх любителів природи — скрізь, де більш-менш поширена ця рослина (вологі луки, чагарники, лісові галявини, узлісся Карпат, Прикарпаття, Правобережне Полісся, Лісостеп, Гірський Крим, Степ), налагодити її дійову охорону.
А тепер наведемо статус (своєрідне правове положення) інших зозулинців, а також їх поширення та місцезростання.
Зозулинець блідий.
Рідкісна зникаюча рослина. Зростає на гірських луках, лісових галявинах середньої гірської смуги Криму, крім яйли (літнього гірського пасовиська). Випробуваний у культурі в Ленінградському ботанічному саду.
.
Зозулинець блощичний.
Рідкісна рослина. Розсіяно зустрічається на заболочених луках у вологих чагарниках та вологих западинках Карпат, на Поліссі, в Розточчі-Опіллі; досить звичайно — у Лісостепу і рідко — в Степу. Охороняється в Карпатському заповіднику.
Зозулинець болотний.
Рідкісна рослина. Росте у вологих трав'янистих місцях, на луках, болотах.
Порівняно звичайно зустрічається в Закарпатті та в Криму; в Лісостепу й Степу — зрідка.
Зозулинець дрібнокрапчастий.
Рідкісна рослина. На Україні зустрічається лише в Криму, де зростає серед чагарників на лісових галявинах. Занесений до "Червоної книги СРСР".
Зозулинець жилкуватий.
Маловивчена рослина. Ендемік середнього Дніпра. Зустрічається на заплавних луках рідко в Чернігівській (Любеч), Київській (Казаровичі), Черкаській (Канів) областях.
Зозулинець запашний.
Рідкісна маловивчена рослина.