Приступив до Лисички-вдовички, а серце так йому тьохкало, що він, славний промовець, якому ніколи в найтруднішім положенні не забракло красномовних слів, не знав спершу, як до неї обізватися. Мусив силоміць придушити в собі всі почування непевності та збентеження і вкінці промовив до Лисички-вдовички словами:
"Прийміть од мене найщиріші побажання з приводу Вашого сьогоднішнього успіху. Ви показали рідке чудо тим, що Ви перелили у свою пісню всю свою гарну і глибоку душу"
Щастя, що Лисичка-вдовичка була покрита ніжною шерстю, а то можна би було побачити, як вона зі зворушення і скромності почервоніла, як рак. Глянула на Лиса Микиту коротким і глибоким поглядом, опісля спустила очі й заговорила до нього:
"Пане докторе, Ви жартуєте з мене..."
"Ні, їй-Богу, я щиру правду говорю..."
"Що значить, пане докторе, вся моя бідна вдовина душа супроти вашого духа?"
"Ви дуже скромні, пані Лисичко, а разом із тим ви мене перецінюєте..."
"О, ні, пане докторе, так узяти в параграфи найвищої мудрості всю глибину життя тільки Ви вмієте... Я слухала б до кінця життя Вашого слова..."
"А я, пані Лисичко, Вашої пісні".
Наступила коротка мовчанка, котру Лис Микита перебив словами:
"Найперший і найтяжчий параграф життя — це жінка"
"Чому найтяжчий, пане докторе?"
"Бо не завсіди серце серцю до пари"
"Це лиш там, пане докторе, до нема справжньої любові. Де глибока взаємна любов, там вона вирівнює всі прогалини межи двома душами. Ба що більше! Любов творить із двох душ одну душу"
"Ви говорите, як сама мудрість. Пані Лисичко, утворім із наших душ одну душу"
Лисичка-вдовичка не сподівалася такого наглого звороту. Хвилину стояла, наче нагальна хвиля розкішного оп’яніння облила її свідомість. Опісля кинулася до Лиса Микити й почала класти на його мудрі уста поцілунок за поцілунком. А Лис Микита звернувся до звірів і заявив:
"Найясніший царю! Найвищий Трибунале! Славна Звірина Громадо! Оцим маю честь заявити, що Високодостойна Пані Лисичка, бувша вдовичка, єсть моєю жінкою"
Звірі були вдоволені подружжям Лиса Микити з Лисичкою вдовичкою, тільки деякі звірині жінки дивилися з заздрощами на Лисичку, котрій судилося щастя здобути собі такого визначного чоловіка. Лиш один звір, зизоокий естет тхір, який любувався цитатами з людських книг, показав своє невдоволення питанням:
"А де метрика вінчання?"
Лис Микита глянув на нього з легковаженням і відповів:
"Лишім подружні метрики, розписки тощо людям. Звірина грамота вінчання — це кохання, яке наша душа записує у велику книгу, що їй на ім’я природа".
Голий танок життя чубатої Курочки
Тепер показалася на сцені чубата Курочка, її поява збудила різнорідні й дуже мішані почування тому, що вся вона була гола, так, що її гарний, чубатий чіпець на голові відбивав тим дивніше від її загальної наготи. Вона була похожа на гарну жінку, яка скинула з себе все убрання, а тільки на голові лишила великий і розкішний капелюх. Її ніжно-біле тіло, поцятковане безчисленними точками на тих місцях, із котрих щезли пера, придавали йому рожевої барви, так, що можна було сказати про зовнішню подобу Курочки: вона виглядала, неначе кров з молоком.
Про причину своєї наготи розказала Курочка ось що:
У її господині був гучний празник. Веселі гості викотили на подвір’я бочівку й лишили її там. Курочка і її товариші побачили, що з бочівки випливає якась теч, похожа на воду. А що їх усіх мучила спрага, то вони скоштували тієї води й не хотіли далі пити, бо вона запекла огнем у їхніх горлах. Разом із тим вона з товаришками почула, що їм усім голова, ноги, а навіть яєчка у їх нутрі починають ходором ходити. По короткій хвилині їх вибило з пам’яті й вони полягали на землю, як мертві. Коли Курочка прокинулася, побачила, що вона і всі її товаришки лежали на купі в коморі, всі голі, а до неї підходила кухарка з гострим ножем.
Курочка вирвалася з крайньою напругою життєвої сили з рук жінки, яка хотіла її зарізати й пурхнула крізь одчинене вікно та втікала як божевільна, сама не знаючи, куди. Ласкава доля занесла її перед обличчя Найяснішого Царя Лева і вона уважає своїм обов’язком звеличати могутню силу життя таким чином, що виконає перед обличчям усього звіриного світу та перед сонцем у пралісі танок життя.
Коли Курочка розказала звірям про свою долю і про свої наміри для звеличання життя, звірині жінки здебільшого зрозуміли її. Але було між ними багато таких жіночих вдач, яким найочевидніші основи думання й найтяжчого болю не змогли промовити до серця. Були це передовсім ситі і щасливі подруги, які жили по закону звичаєвої моралі, мали багато діточок, яких виховували дуже правильно, як Бог приказав і мали моральний світогляд сотворінь, які керуються засадою "ситий голодного не чує".
Тільки майже всі мужчини дуже зацікавилися танком Курочки, а деякі з них, особливо близькі земляки, когути, почали протискатися крізь густу товпу звірів, щоби станути якнайближче коло неї. Але не так то й легко було зблизитися до Курочки, головно тому, що їхні жінки здержували їх силоміць. Одна стара квочка, що знесла вже кілька тисяч яєць і мала шістсот курчат, попала в розпучливі заздрощі, коли помітила, що її чоловік, занадто цікавиться молодою голою Курочкою. Вона дзьобнула його з допади в його червоний гребінь і кудкудакнула до нього розореним голосом:
"Так викручувати шию й завертати свої жадібні очі за тією голою твариною!.. Стидайся, ти старий розпуснику!"
А старий Когут оправдувався перед своєю многоплідною жінкою ось як:
"Але ж моя старенька! Не будь же така смішна! Чей же не заборониш мені глянути на цікавий танок, на який дивиться свобідно сам цар Лев і всі звірі".
Але стара Курка була невблаганна й заспівала до свого чоловіка:
"Як од мене рушишся одним кроком, то я тобі перед усією звіриною громадою очі видзьобаю".
Старий Когут поглянув на свою стареньку Курку спідлоба й мусив покоритися всевладній волі своєї дружини. Посоловів і з глухою мовчанкою стояв та потупив очі в землю. Одначе влада його жінки була заслаба, щоб заборонити його душі бути там, де стояла Курочка.
Силою закону природи обступили сцену, на якій Курочка мала вивести свій танок життя, передовсім самі когути найсильнішої, зразкової породи. Найближче до Курочки станув великий когут, із пестрим, посоловілим пір’ям і позирав на Курочку дуже злобними очима.
Причина його злоби була ось яка: він іще ніколи не бачив на одвертому зборі голої жінки; далі, він був уже літами підтоптаний; третє, з нього був катехит у дівочо-курячім ліцеї, значить, уже достойність його звання вимагала від нього такої гостро моральної урядової міни.
Коло Когута-катехита станув ще більший Когут, який мав дуже високі й сильні ноги, що були густо й буйно упірені та подобали на козацькі шаровари. Його гребінь і вся його могутня оздоба, його бистрий і гордий зір нагадували середньовічного лицаря.
Побіч цього Когута-лицаря примістився менший Когут, якого найцікавішою ознакою було те, що він позирав раз-у-раз на Курочку сльозаво-чутливими очима і, здається, не бачив поза нею нікого більше на світі.
Коло нього станув Когут середньої величини, з дуже допитливими розумними очима, які шукали в Курочці та в її танку лиш естетичної насолоди.
З-поза нього позирав когутячий поет, ватажок майбутністичного напрямку.
Когут із подобою козака глянув на свого сусіда, котрий позирав дуже понуро на Курочку та запитав його:
"Коли ви, отче катехите, дивитеся на Курочку, як темна ніч, так чого ж ви прийшли сюди?"
Когут-катехит відповів йому ось якими словами:
"Я прийшов сюди на те, щоб дивлячись на цю безстидну жінку, морально обурюватися!"
Курочка розпустила крила й на знак покори й відданості простелилася на землі перед обличчям царя і прижмурила очі, бо не важилася дивитися йому в лице. Можливо, що вона стидалася перед ним своєї наготи. На жаль, історія про це мовчить, чи соромливість Курочки відповідала тоді дійсності. Одначе для кожного доброго знавця жіночої душі не може бути сумніву, що Курочка заплющила очі наслідком дуже прикрого почуття наготи, яка нарушила основно закони її старанного дівочого виховання. Ще більше згоджується з жіночими почуваннями здогад, що Курочка стидалася не так дуже своєї наготи, як радше жахливого почуття, що вона тепер, може, борони Боже, не така гарна, як давніше. Адже ж вона не була роздягнута, тільки обскубана... А коли зизоокий звір естет тхір пустив на Курочку дих своїх критичних пахощів, вона, здавалося, так і завмерла, лежачи перед обличчям звірів. І тільки ледве по якомусь часі заспівала все ще з заплющеними очима ось яку пісню суму й болю:
Кудкудак!
Ко-ко-ко!
Болить так
Серденько!
Ох, моя
Нещасна доле:
Моє грішне
Тіло голе...
Сміх естета тхора, шепотіння й поговори моральних жінок, перервав нараз Когут, який позирав на Курочку безупинно залюбленими очима. Він заспівав ось якої:
Кукуріку, кукуріку!
Курочко, не бійся крику!
Курочко моя,
Кучерявая!
За хвилиночку кохання,
Обнімання, цілування
Дам тобі життя.
Хай моє чуття
Сонцем засія!
Курочка відчинила очі та глянула на залюбленого Когута з виразом великої вдячності. Опісля сміливо устала, вхопилася голими крилами, як руками, за боки й почала ногами виводити рухи, що були похожі ніби на гребання, ніби на танець, який люди зовуть "присіди". При тому співала ось яку пісню:
Погуляю, як умію
Найяснішу мрію мрію:
Хай життя живе!
Хай у кожному гніздечку,
У найменшому яєчку
Струєю пливе!
Тепер Курочка взялася кінцями обох крил за голову й почала танцювати на подобу індійських баядер: ходила довкола сцени лиш на однім пазурі кожної ноги, причім горішня частина її тіла трималася просто й нерухомо. Зате долішня робила судорожні викрутаси й вихиляси, якими вона схвилювала навіть найспокійніших і найбільш холоднокровних мужчин. Коли ж вона ще до того розвинула до найвищого степеня жіночу штуку залицяння своїми приманливими очима та своїм дзьобом, який умів висловлювати різні відтінки жіночого усміху, тоді мужчини аж одчинили роти й дзьоби з великого дива, захоплення і з розкішної насолоди.
Немов іскра на бочку пороху, так подіяла на видців пісня Курочки, яку вона тепер заспівала:
Тішся мною молодою
Матінко небіжко:
Мужу! Я в огонь з тобою,
А з коханцем в ліжко!
Тепер навіть когут у пишних козацьких шароварах не витримав і кукурікнув до Курочки серед реготу ось як:
"А то шельма баба! Хай її шуліка пірве!"
Безперестанним хитанням бедер наперед, то назад, то направо, то наліво, то знов скорим крученням долішньої частини тіла на правий або на лівий бік при одночасній непорушній поставі грудей, плечей, шиї та голови почала Курочка просто запаморочувати голови мужчин.