Якби таке ставалося частіше, Україна, звичайно, зазнала б у ті часи значно менше лиха.
Ті, хто намагається вдавати, що такого гетьмана, як Оришевський, не існувало, забувають ще й те, що він гетьманував досить тривалий час. Відомо, що під його командуванням 1585 року козаки двічі ходили на кримських татар. Під час другого походу вони розгромили ординців і, крім інших військових трофеїв, захопили ще понад 40 тисяч коней, що було величезною і дуже цінною здобиччю.
* * *
"Яким би давнім та славетним не вважав себе народ, але якщо він не вигартував у собі волі до незалежності, рано чи пізно його поставлять на коліна, і вся ота "щира та вічна дружба", на яку присягають" ся, під час того чи того возз'єднання зі "старшим братом", неминуче виродиться у не менш щире, а тому ще ганебніше, холуйство".
Богдан Сушинський
Після двох удалих походів на Крим гетьман Оришевський відчув себе господарем становища і послав до Бахчисарая послів. Неабияке почуття гумору треба було мати, щоб зважитись на таке після погромних рейдів. Та Ори шевському, як і всім козакам, цього хисту не бракувало. В листі, що його підписали сам гетьман і отамани незалежних козацьких загонів, татарам було запропоновано мир. І навіть мовилося про згоду брати участь у походах орди, якщо тільки вони не спрямовуватимуться проти України та польського королівства. Ясна річ, за платню.
Прочитавши це, дехто може вигукнути: "Як бо воно так?! Козаки ладналися за гроші ходити у спільні походи з татарами!". Не варто нервувати, як це роблять деякі дослідники, а тим більше — розглядати дипломатичний демарш, як зраду козацької справи. Так, гетьман і отамани запропонували ханові мир. А що ж хан? Скипів з люті та гордо відкинув його? Ба ні! Мусив прийняти. Та ще й уклінно. До наших часів дійшов текст відповіді: "Отаманів і всіх черкас (козаків, українців тобто — Б.С.) радо вшанию (підкреслення моє — Б.С.) і, коли вони будуть мені потрібні, то тоді надішлю їм свою платню, а вони щоб були готові...".
А який зиск із цього припадав козакам? Ну, щодо спільної виправи з ординцями, то вони завжди мали час про це добре подумати. А мир, що його хан визнавав своїм листом, давав, з одного боку, реальний перепочинок козакам і всій Україні, а з другого — яскраво свідчив про неабияку скруту в Кримському ханстві. Адже досі воно навіть не уявляло собі існування без грабіжницьких нападів на сусідів.
Тепер уже ніхто не скаже, котра зі сторін першою порушила умови описаного перемир'я, але достеменно відомо, що через кілька місяців Ян Оришевський повів козаків на Очаків, здобув його штурмом і вчинив над ним усе те, що чинять переможці. Своїм Універсалом від 25 липня 1590 року король знову призначив Верховним начальником реєстру старосту Снятинського Миколу Язловецького, проте безпосереднім командиром реєстровців було призначено Яна Оришевського. Язловецький та комісар Яків Претвич — староста Теребовлянський здійснювали лише наглядові функції над цим військом. Тим же Універсалом було наказано спорудити в урочищі Кременчук фортецю, яка, з одного боку, протистояла б татарській орді, з другого — контролювала дії нереєстрового, січового козацтва. Основу гарнізону цієї фортеці мали складати реєстровики на чолі з Оришевським. І можна тільки дивуватися, чому ватажок, що стільки років був на чолі козацтва, й по сьогодні перебуває майже поза увагою наших істориків.
Важко сказати, як склалася подальша доля цього козацького старшини. Але ми повинні пам'ятати, що він був і водив козацькі полки на ворогів.
Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.
Якщо більшість лицарів приходила на Січ для того, щоб зажити військової слави, то Самійло Зборовський прибув сюди вже з готовою славою, здобутою в Угорщині та Польщі. І докотилася вона до козацьких степів значно раніше, ніж потрапив туди її носій.
Цей родовитий польський шляхтич був сином коменданта краківської фортеці. В його особистому володінні перебувало містечко Золочів на Галичині. Одначе, як і багатьох інших аристократів, роль землевласника й адміністратора його не дуже вабила. Мабуть, відзначившись у котрійсь із військових виправ, він незабаром опинився при дворі тодішнього короля Польщі Генріха Анжуйського. І хтозна, як би склалася його подальша кар'єра, якби не прикрий випадок: під час однієї із недоречних сутичок він убив коменданта фортечного замку міста Перемишля, який навіть не мав власних суперечок з майбутнім гетьманом, а лише заступався за іншого шляхтича, якого Зборовський скривдив.
За такий учинок — якби дійшлося до суду — наш лицар мав би нагоду зустрітися з катом. Але він завбачливо втік до
Трансільванії і попросивсь на службу до тамтешнього князя Стефана Баторія. Як згодом з'ясувалося, Зборовський знав, куди втікати. Минуло зовсім небагато часу, і Стефан Баторій, відтіснивши інших претендентів, став королем Польщі. А впливовий рід Зборовських — Самійло мав п'ятеро старших братів, кожен з яких, як аристократ, чогось та важив — показав себе найбільшим прихильником саме кандидатури Баторія. Так майбутній козацький гетьман знову опинивсь у Польщі. Але там ще не забули того, як він уник суду. І навіть сам король не міг його остаточно реабілітувати. Це могла зробити тільки військова слава.
Загалом, більшість істориків ставиться до Зборовського як гетьмана досить скептично. І йому на цій посаді, як ми б сказали сьогодні, справді не дуже щастило. Але спитаймо себе, хіба не щастило тільки йому? Це раз. Друге: мало не всі, хто хоч скупо згадує про цього гетьмана, погоджуються, що на Запоріжжя привела його авантюрність вдачі. Та це не пояснення: а кого з польських аристократів, яких за історію Січі побувало там тисячі, привела туди не авантюрність?
То які ж насправді він плекав наміри? Судячи з усього, метою його життя був молдавський трон. З польських, а відтак, і українських джерел випливає, що він мав попередні зносини з кримським ханом, і той обіцяв сприяти йому в здобутті титулу молдавського господаря. Але важко припустити, що Зборовський, який на той час усе ж таки був наближеним до двору Стефана Баторія, розпочинав ці переговори, не маючи, хай навіть неофіційної, згоди на таке князювання свого короля. Не слід забувати, що Баторій прибув до Варшави з Трансільванії, а там не було байдужих до молдавських справ. Тож, благословляючи Зборовського на авантюру, король міг сказати собі: "А раптом!..". До того ж, трапляється нагода позбутися шляхтича, якого весь час доводиться рятувати від суду...
Д. Яворницький та деякі інші історики датують прибуття Зборовського на Січ 1583 роком. Однак із польських джерел випливає інше: 1581 рік. А запорожці знали про нього ще раніше. Вже 1577 року Самійло Зборовський очолював загін козаків, які мали взяти участь у війні Польщі з Росією. І коли за рік війну таки оголосили, майбутній гетьман повів цей загін у складі польської армії. Добре відомо, що він брав участь в облозі Пскова, яка тривала майже чотири місяці і в якій Зборовський відзначився мужністю і військовим талантом. Саме цей поголос і досяг Запоріжжя.
Ще одне. Коли королю Стефану Баторію знадобилася солідна військова допомога козаків, то на переговори з ними він послав саме Самійла Зборовського.
На відміну від багатьох значно звитяжніших гетьманів, Зборовський подбав про те, щоб ім'я його залишилось в історії. Серед 70 шляхтичів, що йшли для переговорів на Дніпро разом з ним, був не тільки особистий кухар Зборовського, а й персональний біограф — Бартош Папроцький. І саме завдяки його описові цієї подорожі, маємо тепер змогу дізнатися не лише про подробиці появи загону Зборовського на Січі (окрім шляхтичів, Зборовський привів ще й загін гайдуків), а й про особливості побуту тогочасного козацтва, місце розташування Січі, її традиції та звичаї.
На Січі ім'я Зборовського було досить популярне. Про це свідчить хоч такий факт: Зборовський ще тільки збирав описаний загін, а до нього вже прибули гінці з низу Дніпра, запрошуючи до гетьманування. З якого б то дива? Річ у тім, що козаки в цей час не мали єдиного ватажка. На Дніпрі діяло кілька козацьких осередків, кожен з яких обирав собі ватажка, а це знесилювало козацтво, призводило до суперечностей між отаманами, і навіть до сутичок.
Одначе Зборовський не поспішав із згодою. Він, як твердить той-таки біограф, пожертвував на козацький кіш неабияку суму грошей, послав подарунки, проте заявив, що основна його мета — місто Путивль, яке захопили росіяни. Але на Січі розуміли, що Путивль — то лише привід. Як розуміли це також у Молдові й Криму. Ось чому господар Молдови і хан Криму поквапились відрядити до Зборовського гінців, які в заздалегідь, поки там що, вклали з ним певні угоди. Господар Молдови пропонував 500 коней відкупного за свій спокій, а хан... Еге ж, хан за союз із ним пропонував право на молдавський престол! У випадках, коли йшлося не про кримський трон, а про якийсь інший, хан ніколи не окупував...
Нема потреби докладно описувати подорож Зборовського на Січ. Коротко ж можна повідомити, що повернутися з козацьким військом під Псков він не встиг: війна скінчилася невдалою облогою цього міста, і в січні 1682 року в місті Ямі Запольській між Польщею та Росією (Московією) було вкладено мирну угоду. До речі, спроба сформувати загін для допомоги королю у війні з московітами мало не закінчилася для Зборовського трагічно. Проти цього різко виступили і ті козаки, що були налаштовані проти союзу з поляками, і ті, хто волів покладатися на Московію.
Зборовський, який засвідчив перед козаками свою хоробрість тим, що човном переправився через найнебезпечніші дніпровські пороги, і якого проголосили гетьманом на Січі, узявся до власних справ. Почав зі звернення до татар: збирайте, мовляв, свою орду і рушаймо на Молдову.
Хан, загалом, не мав нічого проти цього. Але турецький султан наказав йому йти на Персію. Хан зміркував: "А чому б не повоювати в далекій Персії ще й шаблями козаків?". Тож таємна частина угоди між Мухаммед-Гіреєм і Зборовським вибудувалась так: ми разом вирушаємо до Персії, а по тому я, хан, допомагаю тобі заволодіти молдавським троном. Реально? Цілком. Адже довівши свою вірність союзові з ханом і султаном, Зборовський цілком офіційно міг претендувати на титул молдавського господаря.
Зборовський не забув, звичайно, наказу Баторія йти на Московію, та пропозиція хана вабила дужче.