Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
— Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, — розгублено промимрив вiн. Та ж я — не кiнь!
— Тим паче! — наполiг я. — Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
— Неповних сорок п'ять, — вiдповiв морський бувалець.
— Ну от бачиш, — спiвчутливо зiтхнув я. — А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
— Коли будемо усти? — дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло — зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
— Прямо по курсу — "купець"!
— Ну,, Iоно, — вразився моум пророкуванням капiтан, — ти як у воду дивився...
— Свистати всiх нагору! — хутко нагадав йому я.
12. ДЕ ХРАМ — I Я ТАМ
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки — хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть — миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
— Будем битися чи миритися? — гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.
— Битися! — вiдповiли з купецького судна. — I вам зиск буде, i нам втрат менше!
"Про що це вони?" — здивувався я.
— Молодця! — схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. — А що у вас на борту?
— Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
— Оце нам! — заволав капiтан. — Золотом бийтеся!
— Так у нас золото чорне — невiльники.
— Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?
— Та дещо с... А до того ще — кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному!
— Оце усе — нам!
— Зараз!
I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда:
— Балiсти заряджай! З лiвого борту — прицiл на палубу грабiув пострiл!
Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду.
— Ви що, подурiли? — обурився Бен-Акула. — Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро!
— Та це лише пристрiлка! — поспiшили з поясненням купцi. — А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити.
I схидно запитали:
— А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет?
— Ну-ну, — примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. — Ну, погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш!
— З правого борту — пострiл!
Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою.
— рсть! — радiсно повiдомив капiтан. — Влучили! Бийте нас далi!
— З лiвого борту — пострiл!
Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами.
Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки.
— З правого борту — пострiл!
На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка — жахна!
— Ура! — гукнули на купецькому суднi. — Добиваймо бандюг пляшками!
— Полундра! — злякано заметушився капiтан.
Я теж затамував подих.
Що ж це буде, о господи?
Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися.
Ото вишкiл — зразковий!
Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас.
Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав:
— Це вже все?
На купецькому суднi щиро здивувалися:
— А вам хiба мало?
— Ну, тодi бувайте!
— I ви теж!
— Iдiть з миром!
— А вам попутного вiтру!
Судна розiйшлися як у морi кораблi.
— Боцмане! — гукнув Бен-Акула.
— Я тут, капiтане!
— Якi у нас втрати?
— Жахливi, капiтане, — винувато похнюпився боцман.
— Доповiдай, нiчого не криючи.
— Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати.
— Ого!
— Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються...
— Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються — склобiй.
— А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти...
— Облишмо зайвi балачки.
— Ваша правда, капiтане...
Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги.
— Гей, хлопцi! — владно гукнув вiн. — Грошi i коштовностi — на бочку! Не будемо чинитися — будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi!
Як? Отаке всенародне свято та без мене?
Я прожогом рвонув на палубу.
— Ось i я!
13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ
— Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, — Фанфулик зневажливо сплюнув.
— Хай робить, чого його навчили, — мирно озвався Бочан. — Нам вже однаково нiчого не допоможе.
Ярослав ГАШЕК.
Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько — добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв.
А де зараз ота купа i ота купка?
Розпорошилися по чужих кишенях!
I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи?
Мета нiби не з досяжних...
А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують.
От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом, другою пiсля капiтана людиною на суднi:
— Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан!
— А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку заходився читати капiтан! — захлинасться iнший. — Iона встав i смиренно мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна наслiдувань людина!
Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього:
— Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу!
А зранку я знову — серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота сказитися можна.
А на морi — гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко.
— Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй подмух, о господи, i море враз збуриться...
План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок корабельних пацюкiв i першим запанiкую:
— Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше — в десницi божiй!
Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою.
На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено.
Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу — во!) я пророкую близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами, лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з окремим персональним райським кущем.
За готiвку — монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi — благополучна й успiшна подорож за маршрутом "Земля — Небо" гарантована.
Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами...
Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi душi" мусить бути один — усе награбоване й накрадене опиниться в моуй торбi.
На цьому другий етап обробки буде завершено.
Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi.
Та на превелику мою скорботу, усе це — в непевному майбуттi. Навiть благенького вiтерця катма...
Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився:
— О господи, подай штормягу!
14. ТОРОХ, ТОРОХ ОБ СТIНУ ГОРОХ!
"Перебила свиня "Отче наш",
нехай тепер сама молиться".
Народне прислiв'я.
Буря шаленiла.
Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що насувалися стiною.
Оглушливо реготав грiм.
З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а тепер, немов здурiлий, наддас до плану...
Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття. Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким, одноруким та одноногим божкам.
Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна розкололася.
У цей слушний момент я й запанiкував:
— Щурi тiкають!
Ефект був надзвичайний.
У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi i вмивався самiсiнькою смолою.
— Рятуйся, хто може! — заволав якийсь придурок.