Прокотився знову гул, потужніший від перших двох, але хлопчики вже не метнулися до дверей і не стали в них бити кулаками, а сиділи тихі, нашорошені, прислухаючись до всього, що відбувалося по той бік підвальної стіни.
Знову почувся людський гомін, і Санто схопивсь на ноги,
— Ідуть... Чуєш? Чуєш?
— Може, не до нас.
Обоє завмерли в чеканні. Першим по східцях спускався Квальба. Він ніколи ще не приходив до них так пізно.. Що б це значило? Може, справді пан Джон змінив гнів на милість і в таку тривожну й небезпечну ніч вирішив забрати в'язнів з підвалу, щоб не загинули вони під уламками будинку, якщо землетрус збільшиться, бо таки доведеться тоді відповідати. Забрязкали ключі, коротко цокнув замок. Чиїсь молодші й сильніші руки похапливо висмикнули заіржавлений засув, і двері розчинились.
На східцях із смолоскипами в руках стояли озброєні аборигени, а серед них — Таматеа й Макаро.
— Брате! Сестро! — вигукнув радісно Санто, кинувшись їм назустріч.
Макаро першою обняла його, поцілувала, а з очей у неї текли рясні сльози.
Все це видалося якимсь дивовижним і солодким сном.
Та ні ж бо, це не сон, бо хлопець відчуває тепло сестриних рук, чує її голос, бачить вогні смолоскипів...
— Живий... Ти живий, Санто, живий...
— А батько? Невже його справді заковано в ланцюги?
— Немає в нас більше батька,— вимовила сестра, міцніше притискаючи до себе брата.
Схвильований стояв Альфіо. Він дивився на цю зворушливу зустріч, потім кинувся в куток, де на прогнилій соломі лежав японський хлопчик з розплющеними очима.
— Кендзо! — гукнув Альфіо, схилившись над ним.— Ти що, не бачиш, хто до нас прийшов? Ми вільні... Ми тепер-вільні! Вставай же! Не можеш?.. Я знаю, ти дуже охляв, але я допоможу тобі зараз.
Альфіо взяв Кендзо за руку й відразу випустив її, з жахом дивлячись в його розплющені, але вже закляклі очі..* Хлопчика винесли з підвалу.
Слідом за ним вийшли Альфіо і Санто. Вперше за час їхнього ув'язнення не причинилися підвальні двері. —
Все небо спалахувало одсвітами пекельного вогню, що разом з димом виривався з кратера далекого вулкана, і в. цьому незвичайному освітленні Кендзо лежав, як живий мрійник, що ждав волі, але так і не діждався... і — В його смерті винний пан Джон! — сказав Санто.— Не можна такого прощати. З наказу пана спалено стійбища аборигенів, завдано стільки горя людям. Пан мусить понести кару!
— А він уже... своє одержав,— і Квальба хитнув головою в напрямі саду, де на доріжці біліла скривавлена сорочка.
— Хто? — запитав Санто.
— Мені довелося,— відповів Квальба.— 3 його рушниці... Жив пан собакою і здох по-собачому!..
Поховали Кендзо вночі над морем, поряд з могилою вісника Хоне.
Жалібно плакали на могилі Альфіо й Санто, прощаючись з другом.
А найдовше затрималася тут Макаро. Вона гірко ридала, бо в одній з цих могил поховано її радість, її щастя, її першу розквітлу й передчасно обірвану любов... Біль душив дівочі груди, жалючою журбою тьмарив голову, застилав, сльозами очі.
Нечутно підійшов до неї Таматеа, сказав:
— Сестро, нам пора! Бачиш, на сході вже займається світанок.
Всі рушили до човнів, що стояли в тихій кораловій бухті.
Незабаром ті човни відчалили од берега, і вже зорю ранкову — чисту і ясну — зустрічали воїни у відкритому морі...
1963 —1964 рр.