Я не можу без нього далі писати. Як би важко мені не було. Як не доведеться поневірятися мені в Києві, я мушу, зібравши всі сили, не звертати уваги на людей, що мене ненавидять, творити для народу, молитися народу, ідучи з ним до великої мети — побудови комунізму, і жити одним — картиною про велике будівництво на Дніпрі і в степах України.
ПРО Г. І Л.
Є й такі. Приїздять, сновигають. Закопилюють губи. їм не подобається. "Скучно. Сіро. Неефектно". "І чим більше придивляєшся, тим сіріше..." і т. д. Отсі підсліпуваті виродки, лжеписъменники, псевдокореснонденти... яких не слід би пускати сюди •на пістолетний постріл...
Дивитись соромно. Не могли найти нічого кращого прислати.
24 Х [19]52 18 годин
Іду з аптеки. По дорозі коло Управління Дніпробуду стоять дві жінки молодих. Прості собі трудівниці. У одної немовля, сповите у білу простиньку. Вона гойдає його на руках і сама ритмічно похитується, щасливо усміхаючись дитині. І мене, що пройшов у п'ятнадцяти кроках і бачив їх всього лише п'ять секунд, обнімає радість.
Потім на дорозі спинився самоскид. Друга молода робітниця з привітним чистим лицем кивнула водієві. Він снинив машину. Вона сідає в кабіну, посміхаючись водієві — своєму, очевидно, знайомому, — а в мене на очах сльози радості. Чому?
Життю. Його простим, ніби звичайним явищам прекрасного, людяного, ніжного...
ХАМ
Зайшов до N. в кабінет. Переді мною сидить свиня... Через кілька хвилин мовчанки вона запитала мене, чи я до неї прийшов. Коли я сказав "так" і назвався, вона, не дивлячись на мене, спитала, що мені треба. Потім таким же... трактирно-хамським чином вона спитала мене, для якої мети, і потім помовчала хвилин зо три, займаючись підписуванням якихось паперів. Соізволила сказати мені, також не дивлячись, що вона не може мені виділити нікого в провожаті для огляду дільниці бетонних заводів і що вона може мені дати записку до виконроба N., якого я мушу десь там знайти. Я пішов. Свинтус так і не глянув на мене.
Противно мені було так, що аж у голові заболіло. Потім я подумав собі: та се ж прекрасно. Слава богу, найшов-таки свинтуса, що зі своєю хамуватістю теж будує комунізм..., що, може, десь в його онуках щезне тавро хама...
У кутку біля нього стояло перехідне знамено комсомольське — хіба не парадокс!
2 XI 1952
...Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Україні. Нехай зневага і зло людське вирують круг мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так, я України син, України. Родила мене мати в степу, у полі зростав я, знав щастя і горе у полі — велике життя — і в перетворенім степу над великою урочистою рікою серед народу, де поживу я, втішу своє серце, порадуюсь. щастю його.
5 XI 1952
Пощо одняли в мене матір-Україну? Нащо збіднили, пограбували моє життя? Вже я білий увесь. Доля моя, пошли мені сили створити ще хоч дві картини про комунізм. Тоді хоть і вмирати.
14 ХІ 1952
ЮЛІАНА
Я так люблю мою Юлю, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п'ять років родинного з нею життя. Я беаудинио говорю їй иайніжніші слова. Милуюсь нею, весь переполнения до неї глибокою ніжністю.
...Так, я люблю її, мою Юлю, і з того щасливий. Хто послав мені любов?
Пречиста вода великої Ріки мого народу! Се її цілюща волога оповила, омила мене, її вічно дівоча українська ласка і бездогавиа чистота її багато-щедрих фарб.
М'яка тепла вода її оновила мою душу, очистила від журби і скорбот, повернула до краси. І став я тим, для чого родида мене Мати моя, добрим і радісним. Вона наповнила серце моє любов'ю, миром, щастям. І я благословлятиму тепер усе життя чисті її береги, і плескіт ласкавий її хвиль, і синє небо в її водах ніжних, і теплоту материнсько-дівочу, святу від кожного дотику її рідної води до мене.
Річко, річко, душа мого народу, який безцінний дар ти принесла мені! З кожним спогадом я купаюсь в тобі, з кожною світлою думкою ливу до тебе на тихії води,, на ясні зорі, несу тобі в жертву найдорожчі мислі, припадаю до тебе.
Свята моя, незабутня, вічна! Поклич мене, прийми на свої береги, де трудяться мої люде, де чую спів...
1953 рік
31 І [19]53
Милого її забили на яионській війні в той саме час, коли ще тільки-но зійшла її зоря. Не наложила вона на себе руки. Не прокляла всесвіт і бога. Не втопилась. На всі ці драматичні речі, вчинки у неї не вистачило героїзму. Вона не була глибока, як безодня, чи гостра [як] блискавка. Вона була віжна, як вода. Тихо плакала вона на самоті по своєму Василю. А коли хтось пожалів її і приголубив, вона невільно віддалася своєму покликанню...
— Чим же хату покриємо?
— Єоломою. Чим.
— Кажуть, що соломою ж тепер не можна.
— Чому?
— Погана солома. Перестали молотити в околот.
— Ні, не тому. Солом'яна стріха, писателі кажуть, в ознакою міщанства, націоналізму.
— Дурниці. Солома в голові — ото міщанство чи дворянство, а стріха може бути всяка. Аби не протікала.
— Еге. У його, мабуть, грошей багато.
— Стріха не міщанська, а людська, якщо в в вас серце.
— Міщанська вона для міщанина, а для нас людська. Солома у них в голові. Солом'яне серце і блудлива холодна душа.
— Красива.
— Тю, лихо його забери! Вже в соломі націоналізм завівся.
КИТАЙ
ЗУСТРІЧІ ТВОРЧІ
//Полетіли в Китай. Або прибула делегація китайських робітників і селян на Каховку.
Глибоко інтимна розмова українських, російських і китайських трудівників землі.
Трудівники землі.
Про ліси, про фруктові дерева...
4 VIII [19]53
ПЕРСОНАЖІ "ХАТИ"
//Один з персонажів хоче, щоб у майбутньому було багато звіра в степу і птиці. Все хліб та хліб. Я хочу, щоб усе було.
Він мріє про майбутнє. Щоб було цікаво.
І щоб були хижі звірі.
Нічого. Ми виховаємо у них новий інстинкт — дружби до людини.
Досить хижацтва.//
//Неодмінний персонаж фільму — археолог. Може бути комедійним.
Введення археолога і археологічних досліджень у районі будівництва дасть змогу часових рішень у фільмі.//
//Краще, коли археологів буде два: один старий, як-от покійний професор Яворницький, другий молодий, який трохи іронічно дивиться на Яворницького. Це молодий учений, весь спрямований вперед, а не назад.
— Дивись назад, — це суть нашої нації.
— Дивись вперед, а то лишишся позаду, — і через минуле утверджуй майбутнє в сучасному.//
Т-ко недотепний. Він ніколи не міг захистити як слід свою думку, губився, говорив дурниці, — одне слово, справляв невигідне враження. "Знаходився" він щось через три-чотири години.
"ЗОЛОТІ ВОРОТА"
Се було звичайно дома. Тоді диспут продовжувався, відбувався ще раз. Ворогом була його дружина чи... Він вкладав їй в уста переконливі гострі аргументи проти себе, значно гостріші, ніж ті, з-за яких він потерпів фіаско, але зате і одповідав же він їй! Через годину од неї не оставалося цілої кісточки. І тільки тоді він заспокоювавсь, до нього верталася творча сила. Жінка се знала і терпіла.
Прославитись можна було колись надлюдським стражданням, пекельними муками чи диким злочинством.
Хто був славним через працю?
Назовіть мені одну душу за тисячу літ, що прославила би ся трудом праведним.
Нема такої селянської душі.
Труд був марним.
Шлунковим, рослинним.
Знайдіть бодай один пам'ятник щасливій людині. Ось пам'ятник людині, що вміла красиво й щасливо прожити життя.
Дивітесь на нього, нащадки! Нема такого...
18 VIІІ [19]53 У вагоні
Народ народу подарував ріку. Тема для блискучого оповідаїшя або сценарію.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Золоті ворота в комунізм. Юнацтво мрів збудувати їх серед степу і щоб через них текли води Дніпра по стелах України.
ТАК ВОЮВАТИ, ЯК МИ
//Пам'ятайте тільки одне: так воювати, як ми воювали, і не снилось нроклятій вашій крамарській натурі.
І яе вмирали ви в битвах так, як умирали наші герої, і не перемагати вам ніколи так, як перемагали ми.
Такої міри любові до життя і подвигу, такої пристрасті перемоги не видавити вам із своїх крамарських душ і не купити ні за яке золото.
Що ваше золото? Які смішні і дурні ви сьогодні з вашим золотом.//
// — У нього слабе місце — вважати себе важною перселою.
— Він піднявся все ж до високої посади.
— Так, але ж і ящірка не гірше за орла досягає найвищих гірських верховин.
— Господи, це неможливо.//
ДО ДРУГОГО СПОРУ
//Заходи для врятування народу і держави не завжди лишаються однаковими.
"Сама доброчинність стає пороком, коли застосовують її помилково".//
23 VІII [19]53
Журнал "Нейшнл перентс тічер" — про систему виховання в США. "Все, чого потребує країна, — це люди, які будуть вбивати інтих для того, аби вижити самим".
"Капіталісти володіють школами і університетами на правах приватної власності, подібно до того, як володіють вони банками, валютою, пресою".
Готування до війни, до нищеяня.., штучно створений психоз небезпеки і т. ін.
Пригадати всю "Прощай, Америко!" і статтю в "Новом времени".
Епізоди в літаку
// — Хочете писати про майбутнє? Приїжджайте до нас на будівництво і розкажіть людям про те, що буде через... років.
Коли закінчилось це дивне оповідання про те, яким буде степ через п'ятнадцять літ, молодий хлопець зітхнув і, дивлячись у далину, спитав:
— А яким стану я в той час?//
// — Навіщо ти написав те-то і те-то? Лдже цього ще нема.
— Це наукова фантастика.//
//Великі будови — це кульмінаційні вишки нашого господарства.//
//Треба написати п'ять оповідань.
Від мрії Леніна до гігантського сучасного — майбутнього.
Народи нашої країни пройшли уже гігантським шлях.
Полезахисні зони — ліси комунізму.
Новий пейзаж комунізму — це краса майбутнього, і в цій красі краса наших душ, нас, як авторів і творців майбутнього, нових людей на землі.//
24 VІІ [19]53
Годинна бесіда з т. Кузнецем Я. М. про два варіанти.
1. Самотьочнии (прийнятий урядом).
2. Механічний (Геден).
Другий дешевший на 5 мільярдів без Молочанського водосховища. У когось у вересні забігають "мальчики кровавые в глазах".
Образ Кузнеця інтересний.
Говорив йому про сибірські ріки, про Давидова" Вінтера і т. д. Все розуміє. Правда, треба тему трактувати у всесвітньому масштабі.
Пристрасті великі.
Пригадав йому Лисенка-Цицина.
ПРОПАВ
1..