Надворі парило.
"Мабуть, знову на дощ, – подумав черв’як. І міркував: – Коли нема дощу – краще. Можна більше з’їсти".
Під яблуньку сіли двоє. Він і Вона.
Вона сказала:
– Як гарно!
Він відповів:
– А скільки тієї краси понищено.
Черв’як оглянувся навколо. Йому подобалося усе: і яблуко, у якому він сидів, і дірка. Є де сидіти, є що їсти. Краса. А що ж понищено? Де?
Вона погодилася:
– Не без того. Людина живе, значить, мусить щось нищити.
Він гаряче доводив:
– Мусить. Але мусить і відтворювати, відновлювати. Природа не бездонна бочка.
Вона заспокоїла:
– На наш вік вистачить.
– На наш. А на вік нашого третього?
Черв’як здивовано оглянувся. Ніякого третього він не бачив. І знову подумав: розумніша вона, видно, за нього. Чого це панікувати? Ось для прикладу я. Маю яблуко. На мій вік його вистачить…
Раптом він з острахом втягнув голову в дірку. Рука того, що сидів під яблунькою, простяглася вгору. Яблуко тільки хруснуло.
– Червиве, – сказав він.
Лезо ножа розсікло яблуко навпіл. І черв’як упав у розпечену сонцем пилюку.
Лісова казка
(Для дорослих)
Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка.
Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів:
– О, нарешті надійшла вказівка з тресту.
Сіли. Читають.
"Негайно вишліть сто колод у трест і тисячу колод у главк. Нема на чому писати".
Ведмідь скликав загальні збори. Намітили рубежі. Взяли зобов’язання. Врізали. Відправили.
Незабаром лісова пошта доставила в контору лісгоспу десять колод.
– Розгорнута інструкція, – зауважив Ведмідь. – Як інвентаризувати ліс.
Провели інвентаризацію. Послали в трест звіт із п’ятдесяти колод. Другий примірник в об’єднання. Третій у міністерство.
З міністерства не забарилися вислати брошуру зі ста п’ятдесяти колод. Як оберігати ліс від паразитів.
З главку прислали буклет із п’ятдесяти колод: розтлумачували, як правильно розуміти брошуру з міністерства.
З тресту додали тридцять колод інструкції, як розшифрувати буклет із главку.
У лісгоспі не забарилися. Негайно ж склали на двохстах колодах звіт проте, як вони зрозуміли вказівки зверху й що думають чинити. Заодно відправили п’ять тисяч колод у трест, десять тисяч – у главк і двадцять тисяч – у міністерство. Як і вимагалось.
Незабаром у лісгосп прийшла брошура. На триста колод. У супроводі двохсотколодної пояснювальної записки з об’єднання і стоколодної інструкції з тресту.
У цих керівних матеріалах йшлося про те, як берегти ліс від буреломів.
З лісгоспу негайно ж повідомили всі три керівні установи, що вказівки отримали. Розробили й вислали звіт на п’ятдесяти колодах, яких заходів вжито для безпеки лісу.
У новій депеші, що надійшла зверху, хвалили лісове господарство за вчасне вжиття заходів по охороні лісу. І надіслали інструкцію з п’ятисот колод, як берегти ліс від пожежі.
Працівники лісгоспу, як і годиться, матеріал опрацювали. І доповіли в звіті на тисячі колод, що лісові не загрожують найстрашніші пожежі…
Якось у кабінеті Ведмедя пролунав телефонний дзвінок. Керуючий трестом почав дорікати за те, що річний звіт лісгосп надіслав на трухлявій палиці з ліщини.
А наступного дня лісова пошта доставила Ведмедеві наказ по тресту, написаний на виламаній із стільця ніжці. У ньому повідомлялося, що лісове господарство ліквідується.
– Нічого, – заспокоював Ведмідь своїх підлеглих. – Мобілізуємось, розкорчуємо пеньки та й візьмемося за землеробство.
А що буде далі
(Випадок на риболовлі)
Старий окунь, з багатьма рубцями від гачків на пащі, притаївся під стовбуром поваленої у воду верби. На стовбурі сиділи два рибалки. Один ногами вліво, другий ногами вправо. Майже біля самого носа окуня висів на гачку скоцюрблений черв’як.
"Нема дурних, – думав окунь. – Мене на це не візьмете. Ще трохи фосфору в моїй голові лишилось".
– Перевелася риба, – зауважив один рибалка.
– Не перевелася, а перевели, – поправив другий. – Забороненими методами ловлять, воду всякими нечистотами отруюють.
"Розумний чоловік, – констатував окунь. – Такому хочеться й черв’яка трохи посмикати, щоб серце порадувати".
– А ви читали в газеті, – вів другий рибалка, – що коли будемо так по-варварськи до річок ставитись, то через тридцять років прісної води на землі не вистачить?
Окунь затремтів од такої звістки.
– А що потім? – запитав перший.
– Потім? Потім поздихаємо, як руді миші. Хіба що з Марса воду доставлятимуть. Там, кажуть, багато каналів є.
– Ге-ех, – зітхнув важко перший рибалка. – Не буде рибки. З вудочкою не постоїш, душу не відведеш.
"Повідводило б ваші душі на той світ, – подумав окунь. – Живодери. Отак мою стару на той світ перевели. Правда, сама вона трохи винна. Полізла на якогось модного черв’яка…"
– Душу то душу, – зауважив другий рибалка. – А ви знаєте, що таке риба? Риба – це фосфор. А фосфор – це розум. Мозок людини працює на фосфорі, як машина на бензині. Не буде риби – не буде фосфору. Не буде фосфору – не буде розуму…
"Нічого собі перспектива", – подумав окунь.
– Уявляєте, що буде? – вів другий рибалка. – Вам здається, що ви найрозумніший чоловік, а ви найбільший йолоп.
– Що?! – обурився перший рибалка. – Що ви сказали?
– Те, що чули, – відповів спокійно другий.
– Значить, по-вашому, я дурень?
– Не по-моєму, а за теорією всі мають бути дурні.
– Тоді ви теж дурень!
– А я чого?..
Окунь з цікавістю стежив, що буде далі.
Рибалки вже так швидко й так гостро сікли язиками, що, здавалося, над водою гримлять громовиці.
– Тобі бракує фосфору, – тицяв перший під носа кулак другому.
– А в тебе його ніколи й не було, – брав за барки другий першого…
"Господи! Це тепер, – подумав окунь. – А що буде далі? Що буде, коли на землі води не стане? Ех, була не була. Треба людей виручати. Все одно скоро на той світ відправлятися. А так, може, хтось добрим словом колись згадає".
Він роззявив свою по-страдницькому зігнуту пащу. І відчайдушно кинувся на скоцюрбленого черв’яка. Поплавець смикнувся під воду.
– Тягни, телепню! – крикнув перший рибалка другому.
– Лови! – крикнув другий рибалка першому.
– О, диви, який красень, – сказав перший, підставляючи підсаку.
– На двох вистачить, – констатував другий.
Окунь глянув критичним оком на рибалок. На порожні пляшки, що валялися поряд. На розчервонілі спиті мармизи, червоні очі. І востаннє майнуло в його свідомості: "Не вистачить. Таким і тонни фосфору не вистачить… Даремно я тільки на гачок кидався…"
Світ перевернувся
Земля швидше крутиться.
Колись день був – рік. Тепер – не встиг штани зодягнути, вже скидати треба. Буває, й зняти не встигаєш. Прийшов з третьої зміни. Йдеш на першу. Бо змінний твій не вклався у ритм. І його поклали. На капітальний.
А лікарі попереджали: "Час відпочинку – треба відпочивати. Щодня після роботи у парку. Щосуботи і щонеділі за містом. Щороку – на курорт".
Та він лікарів не слухався.
На курорт взагалі не їздив. Раз, правда, збирався. Треба було путівку у сердечний, а йому дали у гінекологічний. Поки знайшли ту, що треба, поки обміняли, обмінниця народила, а він пересмикуватися почав.
У суботи і в неділі також за місто не виїжджав.
Бо у суботи не міг без суботників. А в неділі – без недільників. Виглядало, ніби він спеціально цілий тиждень робоче місце і територію заводу засмічує, аби в суботу та неділю було що прибирати.
Щоденний відпочинок також не вмів організувати.
Вийде із заводу, стане біля бочки з пивом. Поки ту бочку підключать. Поки Феня кухлі вимиє. Поки монету розміняє. Пиво скисне. Бочку знову міняють. А він ще стоїть у черзі. І відчуває, що земля швидше крутиться. І вже у нього народжується нетерплячка. Уже з’являється нахабство. І він, сам цього не бажаючи, каже:
– Що ти рухаєшся, як муха в окропі!
Феня – жінка культурна. Коли до неї звертаються, мусить відповісти:
– А ти не гавкай! Такий умний – стань на моє місце!..
На місце Фені він стати не може. Бо йому треба додому.
Прийшов додому – жінки нема. Також стоїть десь за чимсь.
З ким йому йти в парк? З сусідкою? Морально розкладатися? А він передовик. Майстер "золоті руки".
Дружинник. Книголюб. Член батьківського комітету. Донор.
І він сідає перед телевізором. Вмикає його.
А там знову "Очевидное и невероятное". Носа не відірвеш. Поки не почнеш ним клювати…
Земля швидше крутиться.
Особливо у другій половині місяця. Особливо під кінець року. Особливо у деяких місцях…
Емоції
Час такий. Шалений.
Все біжить. Все кричить. Все гуде. Все пищить.
Звідсіля склерози. Звідсіля неврози.
Берегти себе треба.
Встаєш уранці. Замість сказати дружині щось погане, скажи їй "серденько". Це тобі повернеться сторицею.
Підраховано. Якщо начальник хвалить підлеглого хоча б раз на тиждень, продуктивність праці того піднімається вдвічі.
Не хвалить тебе начальник – хвали його. Він також людина. Йому також здоров’я потрібне. Знаєш, скільки інфарктів ще в нього попереду!
А взагалі, здоров’я кожного в його руках.
Тримай себе. Не виплигуй із власної шкіри, коли тобі наступили на пальці. Пальців багато, а шкіра одна. Виплигнеш із неї – назад можеш не потрапити у свою. Не встигнеш. Хтось раніше у неї вскочить. А ти – в чужу. І вже почуваєшся, як у краденому кожусі. Які тут емоції? Ти чесна людина, а тобі кажуть "злодій". А крадія і брехуна, який нап’яв твою шкіру, поважають. Величають. Садять у президії. Дають йому премію. Які в тебе емоції?
З тими емоціями ти сідаєш за кермо автобуса. Там газону в. Там пригальмував. Тому гулю на лобі набило. Того у дверях затиснуло. Вже твої емоції передалися йому.
Виплигує він з автобуса, наплигує на даму. Вона йому:
– Бурбон!
Він їй:
– Клеопатра!
Добре, що історик зустрівся з істориком. А якби дипломат з дипломатом?
Уже емоції в міжнародному масштабі. Уже ми їм недодаємо нафти і газу, а вони нам – підтяжки. Уже в них паливна криза, а в нас спадають штани. Які тут емоції?
Або ще гірше: слюсар-сантехнік наплигує на електрика.
І обидва з інструментами в руках. Емоції на душі, емоції на голові. Уже лікарні забиті. Лікарі завантажені. Вже один лікар слухає тридцять хворих, а десять лікарів слухають тріо Мареничів. У машині "швидкої допомоги". А там у когось уже ні емоцій, ні духу. Тиша навкруги.
Стримувати себе треба.
Встаєш уранці – підійди до дзеркала.