не вміємо, ні бунтувати...
( Нахмурившись.)
Дивно —
його нема ще й досі...
Кн. Трубецькой
Так і є:
вгадав. Ага, так он чого поспішно
сюди ти біг. Гляди, щоб цей ваш бунт...
Радищев
Та біг же, біг...
(Отямившись.)
Що ти сказав? Нерадий?
О, навпаки, я дуже радий,— бунт? —
ну й вигадав! Проте — хай бунт. Провчити
гофмейстера потрібно, й я... (Ах, чорт,
ізнов пішли дрібушечки, та глянь же!)
...скоритися — то ж означатиме
для нас, що ми, російськії студенти
(...дрібушечки, ой розкіш!)...
Кн. Т р у б е ц ь к о й
Кашляю ж!
Ось почекай... оддихаюсь... Студента
російськії,— ти кажеш. Дворянин,
дозвольте вас спитати, де подівся?
Аристократ чого в низи пішов?
Радищев
...ну й вигадав. Я сам, брат, натомився
і далі йти — нікуди не піду.
Заграв кларнет — і знову каруселі
кружка. Танцюй: кларнет то там, то там,
кларнет то там...
Кн. Трубецькой
Сідаймо тут. Г'іч, плескається Лейпціг,
що аж сюди, проклятий, бризкає.
Радищев
Люблю його! За ці студентські роки
він став мені як рідний. Чуєш-бо,
мій Лейпцігу,— ти рідний!
У відповідь — немовби лопотіння крил перед театром. У натовпі
танцюють.
I крамар
(з ятки)
Ласкаве панство! Заходьте, панство! Роги, щетина, речі
різні — великодній ярмарок всього ж три тижні. Ой, по-
спішайте-бо!
II крамар
Мануфактура із Хемніца! Порцелян із Мейсена! Льняна
матерія із Ціттау! Мережка-цйрга, мережка-цйрга! Бла-
китна фарба із Ерцгебірга. Ой, поспішайте-бо!
Кн. Трубецькой
(похмуро)
Так. Два роки,
як послано сюди дванадцять нас
учитися,— страшні, болючі роки!
(До винника.)
207
Нам пити, пить — і більш нічо
(Сипло закашлюється.)
...і от...
О, ні, сидіть не можу я... Радищев!
Скажи: ти друг? Чого ж мене не вбив?
Чому ж не дав мені ти яду, яду,
як я просив тебе?!
Радищев
Ой, Трубецькой,
ну що тобі... та заспокойся, пиймо.
Ніколи я тебе таким не знав.
Ти ж завше був розсудливий,— а зараз...
Проходить група с е л я п.
— І ти це правду кажеш?
— Та в такий закон: заборонити двірцевим орендаторам вима-
гати від кріпаків дворової служби.
— А коли примушують?
— Жалітися! Тепер у Східній Пруссії, як і в Литві, селяни —
люди вільні. Не вічно ж...
геріхт не повинен приймати скарг од селян, а повинен одсилати
всіх незадоволених до властителів маєтку? Оце тобі й закон — зро-
зумів?
Радищев
Еге! Та ти, я бачу, засмутивсь.
Ні пить не п'єш, ні слова не говориш.
Ну чим же я тебе повеселю?
Чекай... ось там немовби Цундра й Гете
ідуть сюди.
Кн. Трубецькой
Ну й звеселив! Облиш.
Сказати б ще Вольфганг — то так, а Цундра...
Радищев
Чого — що він кріпак, а ти, бач, князь?
Пора забуть, що нібито з дворянства
і світ увесь. Еж напочатку...
Кн. Трубецькой
(підхоплюючи)
Знов?
Та замовчи! Я знаю: рівність, скажеш?
Мене все 'дно не захитаєш! Я,
мов Біблія, тверджу, що напочатку
одно було лиш: слово!
Гете
(появляючись)
Ні, пробач,
споконвіків лиш: діло.
(До всіх.)
А вгадайте,
що я приніс вам, друзі?
Цундра
Браво, Гете,
трощи богів і Біблії дурман!
Кн. Трубецькой
(грізно підходячи)
Раз Біблію — виходить, що і панство?
Радищев
Ну перестань! Так вип'єм, друзі? Гей!
Вина сюди!
(Наспівує.)
Якось я був у Хлої,
Хотів її поцілувать.
Гете
(стежачи за Трубецьким)
Так-так.
Люблю і я цього поета.
Радищев
Вейсе?
Гете
(думаючи своє)
Не той страшний, хто є дурний, а той,
хто напівпень і напівдурень.
Кн. Трубецькой
(до Цундри)
Дурень!
І він посмів таке на панство — га?
А сам же хто?..
Гете
Радищев, по секрету
сказать тобі щось маю.
Відходять.
Винник
Зводите
бургундського?
Цундра
(спокійно)
Як прийде час — чудесно! —
розтрощимо й панів.
Гете
Без практики ж
теорія ніщо.
Радищев
...та тихо! Отже,
все зроблено, як ми й умовились:
поміж народ з Насакіним Кутузов,
селянами переодітії,
пішли...
Гете
А цей?
Цундра
...розтрощимо, не бійся.
Чого тут князь? Його ж я не просив
сюди...
Гете
(хитає головою)
Боюсь — про наш гурток гофмейстер
довідався...
Кн. Трубецькой
Розтрощимо панів.
Я ці слова тобі згадаю! Добре ж
віддячу я — ще потанцюєш!..
Р а д и щ е в
(вертаючись)
Ну,
налито? всім? Тож пиймо. Рівність
хай буде скрізь,— по всій землі!
Знову плескає в долоні публіка перед театром.
III крамар
Мед! мед! польський мед, українське зерно! Із Росії бобри,
соболі, лисиці! Хто не вспіє накупиться,— побіжить із
нами заодно — та не двічі й не тричі — за п'ять тижнів на
ярмарок у Бердичів!
I крамар
Сап'яни з Туреччини, сап'яни!
III крамар
...на Іллінський ярмарок у Ромни!
II крамар
Пояркові брилі, брилі пояркові!
III крамар
...або ж на Хрещенський ярмарок у Харкові! Та поспішай-
те ж бо!
Р а д и щ е в
А князь чого не п'є? Не до вподоби?
Г е т е
(припрошуючи)
Червоного!..
Червоність — кошеніль
найкращу нам дає (чого ти, князю,—
не про вино ж кажу — труїтися? —
не про вино)
(До всіх.)
211
Хоча під час обробки
хімічної цей колір...
Кн. Трубецькой
Хімія!
Коли б вона могла перетопити
на золото законну лінь мою;
ах, хімія! Коли б вона — жадобу
до насолод, до сну, самокопань
взялась мені хоч трохи притушити;
до владності дала ключі; зняла
до влади — о! я б хімію ту визнав
і за її підніс би шклянку.
Цундра
Що ж,
хоч раз сказав по правді.
Кн. Трубецькой
Як ти смієш?!
Та знаєш ти, що я, коли б схотів...
Р а д и щ е в
Ну, годі, сядь,— невже чини та ранги
ми будемо ще й тут, в Європі...
Кн. Трубецькой
А!
По-вашому, всі — рівні, так? Виходить,
що кріпака, якого послано
учитися, не можна вже й рукою
торкнуть?
Г е т е
Чому ж, торкни й переконайсь.
Кн. Трубецькой
У чім?
Г е т е
Кріпак тебе переростає.
Кн. Трубецькой
О господи, вони смішать мене...
Радищев
Смішать? Дак смійсь. Чого ж це ти
закашлявсь?!
Ех ти... студент! Йому, бач, хімії
дворянської тієї закортіло,
що лінь його — могла б перетопить
на золото,— не просту лінь — законну!
Та звідки взяв ти цей закон? Коли
і як його ти викопав? В Росії
з царицею? Це ще побачимо,
чи в нас...
Гофмейстер
(виринаючи несподівано)
Ну-ну, так що ж там в нас, цікаво...
Радищев
(ядовито)
Шановний пан гофмейстер? Просимо!
На підслухи прийшли? Сідайте. Боже!
Яка се честь: на підгляданнячко
явивсь до нас — подумайте! — гофмейстер.
Гофмейстер
Шановний пан Радищев? Просимо!
Ах, просимо, не бійтеся. Розкрийте,
нарешті, ви свої думки. Еж я
страшенно їх люблю — думки. В Росії
з ц а р и ц е ю,— ви почали,— з а к о н,—
сказали ви,— побачим о,— а далі ж?..
Радищев
( відкланюючись)
Ах, боже мій, карайте,— винен я!
Повинен я упасти на коліна:
еж я думок своїх вам не одкрив,
гофмейстере, гофмейстере, хоч дайте ж
дожить мені до вечора, а там...
Гофмейстер
( відкланюючись )
Ви можете дожить. Але
Пауза.
прощаю
в останній раз!
Радищев
Ви можете іти,
але...
( Спалахнувши.)
цю ж мить — ви чуєте? — негайно!
Ще буде він мені прощать! Ану...
Кн. Трубецькой
Не проганяй — еж він для нас слуга
і батько...
Гофмейстер
Ага, ага, ви ж чули? Трубецькой!
Він проганяв мене — ви свідок. Ох,
нещасний я: тепер вже проганяють.
Ну що ж. Іду. Зникаю.
Покорись,
гофмейстере,— нехай кричать,
бунтують,
а ти собі... мовчи. Іду.
Цундра
Не плач,
то купимо калач... І то ж лисичка
яка: він тут давно вже підслухав.
Гофмейстер
(вертаючись)
А те, щоб там, буває... не турбуйтесь:
доносити міністрові двора
до Дрездена не дуже я охочий,
хіба що десь писну у Петербург,
та й вже. А от про Цундру — то сьогодні ж
я панові скажу.
Гете
А де ж той пан? —
за тисячі верстов?
Гофмейстер
Дозвольте знати
про це вже нам.
Цундра
А саме?
Гофмейстер
Не скажу
ні слова більш! Хоча про Ушакова
і слід було б...
Чути дзвін церковний.
Гете й Радищев
А що з ним? Ушаков?
Гофмейстер
Я не скажу ні слова!.. Проганяють
гофмейстера? — ну що ж, іду.
[1927-1935]
СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ
Пізнай себе.
Як можемо бути щасливими,
коли ми не взнали ще добре,
що для нас властиве, а що ні?
А властива для нас любов до свободи.
А коли так, то будем ту свободу любить.
Але як — любов'ю чи ненавистю?
Любити просто свободу —
отже, тікати од світу, од життя...
А воювати свободу...
Отже, пізнати самого себе
можна не тільки заглиблюючись у своє
серце,
а щей так:
розвити в народу любов до свободи.
...Три місяці пробігло
мов кораблі веселі в морі —
всіма цвітами процвітані,
добрим скарбом переповнені.
Три місяці пустинь Китаївська
і в ній Сковорода
немов пливли —
поміж садами рожаїстими,
1 Події, змальовані в поемі, відбуваються влітку 1768 року в час
народного повстання — Коліївщини. Китаївська пустинь була ко-
лись на місці теперішнього Китаєва за Голосіївським лісом, під
Києвом. Біснуватий — один з політичних засуджених, яких заси-
лали тоді в монастирі на покуту. Про це багато матеріалу автор
знайшов як в істориків м. Києва (Аскоченський, Щербина та ін.),
так і в газетах, особливо в газетах київських 1940 року про лаврські
підвали з кістяками.
серед криничного узлісся,
на полі повному, де хвиля хвилю ллє
і зупинятися не хоче.
Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
і вітер зелений одчалить в далечінь,—
уже Сковорода
встає з досвітньої дрімоти
й сідає знов писать.
У келії ще тьмяно,
а тому
і стеля, й стіни та ікони,
й аркушики паперу на столі,
і гусяче перо, і власні руки —
усе це
сумним якимсь, непевним видається,
тремтливо-фіалковим...
Фіалковим мерехтить
і обличчя Іустина,
що, вистромивши голову із-під рядна,
спить на дивані.
Пізно вночі притягсь він од коровниць,
які на скотному дворі живуть окремо
за оградою,
і п'яно реготався та верзякав.
Хотілось плюнути в лице йому
і, захопивши торбу свою з книжками,
тікать із монастиря цього огидного,
від гостювання недоречного,
від родича брудного, тупоумного!..
Та ось —
і як воно це сталось? —
до завтрього ще залишивсь.
На сліди ж бо Марії 1 учора він натрапив —
в розмові з селянином
у полі
випадково.
її шукати треба тільки тут?
Побіля сіл десь недалечко? —
Боже мій — тут!
1 У першодруку — Огенії (ред.).
О кохання тонкостанне, сірооке!
Ти явилося раптом, як вихор:
надуло надо мною паруси —
і погнало по морю, погнало...
Човен мій від бурі хилитається.
Чи гребінь хвилі, чи безодня — не питається.
Одно підкидається, одно підкидається...
О кохання тугострунне, теплоруке!
Невже ж тебе я знов не доторкнусь?
Не доторкнусь устами келиха,
в якому сік,
цілющий сік солодкий, виноградний?
...Сковорода умочить тут перо в чорнило
й скаже:
"Мустум" — назву трактат я про натуру,
Миэинп,
що по-латинськи означає —
молоде вино.
Природа ж, світ увесь —
мов видавлений сік із винограду,
1 ми його п'ємо,
п'ємо...
А разом з ним
впускаємо до серця й бога,
що весь розлився у природі.
— Бога? — в розчинене вікно спитає вітер.
— Бога? — в саду насмішливо оріхи
зашумлять.
— Бога? — лукаво на вікні щось біле
залопоче, ще й надметься.
Сковорода
поверне голову свою в той бік,
де свіжий струм іде,
але йому тут раптом —
таким виблискуючим сміхом пирсне
занавіска,
що він од несподіванки
одхилиться, здивований!
А з стола, як божевільні,
аркушики паперу полетять:
на аналой,
на лаву, що править Сковороді за ліжко,
на глек з водою...
І кинеться Сковорода їх підбирати:
Оцей ще мені вітер!
Що пустун же, сказати б, тінь порожнй,
а отакеє виробляє.
А вітер, підхопивши занавіску,
опреться ліктями об лутку
й прозоро головою похитає
(бо вітер же — прозорий він).
— Ну, як такеє можна говорити?
А ще філософ зветься.
Пустун-то я пустун,
але ж ти зрозумій і те,
що раз я т і н ь,—
то при мені, виходить, десь же мусить
бути й т і л о? —
Філософ,
немовби прислухаючись до чогось,
на хвилиночку застигне,
а потім полегшено зітхне
й здивується уголос:
— Так он воно що!
Тінь —
і та навіть тіло своє має.
Значить, сто раз я правий був учора,
коли на диспуті з панами говорив:
матерія — вічна.
Так чого ж тоді я знов сьогодні спотикаюсь,—
бог?
Адже природа для мене бог лише
в такому розумінні,
як називає її й Спіноза,—
що вона самої себе є причина,
або ж
первопричина.
Що ж до бога з запахом, з бородою, з хітоном,
з благословляючою рукою —
невже хоч коли-небудь та отаке я говорив?
Мухи, проснувшись,
з гудінням закружляють над столом.
І через це немов ще більше
неодв'язними стануть філософські питання.
І ось
почне Сковорода по келії ходити
і сам з собою сперечатись.
(А за вікном, нікого не питаючись,
світ світає,
заскрипить хвіртка в саду, пташка
десь озветься.)
Сковорода
Якщо ми визнаємо бога,—
тим самим визнаєм, що світ конечний?
Іншими словами:
що його було створено колись?
А тим часом
це ж не так.
Зовсім, філософе мій любий, це не так!
Бо початок і кінець
в єдиній точці сходяться,
бо від зерна колос —
в зерно ж і повертається.
І там, де світ нібито закінчується,
там він тільки наново народжується,—
світ —
вічнотекучий,
світ —
як вода.
Найди: де перша крапля в ній, а де остання?
...І Сковорода, жадібно з глека води
ковтнувши,
знов по келії заходить.
Ну от.