Поруч у великій палаті метається, стогне хворий.
"Ну що ж, пора..." — думає Архип і підходить до столика. У нього туманіє голова, тремтять ноги. Але він, напружуючи всі свої сили й волю, сідає на білу табуретку, починає писати передсмертний лист до брата Яреми.
"Оце, дивись, посилочка. Тут оповідання моє. Ото голка стримить,— зашиєш і здаси на пошту. Воно й не кінчене, і переписано погано, та нічого. Місяців через п'ять-шість запитаєш у редакції про його так:
Високошановний п. редакторе!
А що чути за оповідання мого покійного брата "В пазурах людний"? Якщо не погодилось до друку, то пришліть мені його накладною платою. (Вкажеш свій адрес).
Потім зостаються мої оповідання, друковані в "Раді" тощо. Оце в пакуночку за 1910 рік. А у тій хаті, в грубці, в ящичку — за 1906-й (пориєшся). В цьому ящичку і материні гроші. Чуєш? У грубці, в тій хаті. Оповідання ці бережи, бо не здобудеш ніде. Бач, газета тільки день живе, а може, хто надума видать їх окремою книжечкою,— от у тебе й будуть, буде з чого видавать. Ще є мої оповідання у "Новій громаді", книга третя, сьома і одинадцята, потім у "Світлі" одно, книга третя, у "Селі", окрім "Страч. життя", є оповідання "Тяжко", № 38. Потім зостаються пісні. Оці колядки, щедрівки, веснянки, петрівки — можеш і ти переписать, тільки кожну колядку чи пісню треба переписувати по один бік паперу і не в тетрадці, а на окремому листкові, хоча б і саму найменшу пісню. Яка пісня — такий і листок. А перепишеш — одішлеш: Киев, Паньковская, № 8, квартира б, Марии Николаевне Гринченко.
За весільні — як знаєш. А книжки українські, які є у мене,— це мені подарила ця ж Грінченчиха. Гроші не платив я за них. До Грінченчихи, якщо будеш посилать колядки, звертайсь так: Високошановна добродійко!
Оце, що переписав з зшитка покійного брата, посилаю вам.
З повагою Ієремія Т.
На всякий випадок мій адрес (вкажеш).
Архип.
"Раду", що на мене виходить, виписує Співак, а "Літ.-науко-вий вісник", "Засів" і "Світло" — виписую я. Скористуєшся. Тільки обережно..."
Архип поклав ручку і ледве дійшов до ліжка. Кашель, здавалося, розривав груди. На столику горіла невкручена лампа. Не міг підвестися, щоб вкрутити в ній ґнотика. Потім кашель затих. Увійшла санітарка, хотіла зачинити вікно, але Архип попросив:
— Не треба... Така ніч тепла. Хай буде відчинене.— Помовчав трохи, а тоді спитав: — Яке число завтра?
— П'ятнадцяте червня,— відповіла санітарка і тихо вийшла з палати.
А він дивився крізь вікно в сад і залюбки слухав, як линули з вулиці молоді й сильні голоси, виспівуючи знайому пісню.
Ще треті пінні пс співали, Ніхто піде по гомонім. Сичі и пно перекликались, Та яті ра:і у рал скрипі".
Налетів вітер, зашуміли кропи дерев, і той шум паче заколисував Архииа. Смерть надійшла тихо, як сон, на світанку.
с. Лука, 1939