Сміх та й годі!
Хома
А що тобі вона наговорила?
Галя
Каже, буцімто старі... та ні, не скажу, далебі не скажу, бо казна-щої Вона й сама не знає, що говорить.
Хома
Хіба ж не правда? Старий чоловік кращи[й] молодого.
Галя
Та й вона те ж казала.
Хома
А тобі як здається?
Галя
Як таки можна? То старий, а то молодий.
Хома
Так, по-твоєму, молодий-краще?
Галя
Отож пак!
Хома
Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хіба те, що чорні уси? Та й тільки ж. Не вік тобі ним любуваться: прийде пора — треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклеп нів. Кому ж се звичайніше? Полковниці..; се я так приміром говорю... а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у його тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.
Галя
Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.
Хома
Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на божім світі? Є й кращі тебе. Того і гляди, що розлюбить.
Галя
Назар? Мене? О, ні! ні, ніколи на світі!
Хома
Я й не кажу, що воно справді так буде, а так, наприклад,— щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.
Галя
О, ні! Не всі! Він не такий, він не розлюбить.
Хома
А що ж? Хіба він тобі побожився?
Галя
Атож!
Хома
А ти й повірвлаї
Галя
Я і без божби повірила б.
Хома
Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обіщає, той нічого не дає? Ой, схаменись та послухай батьківського совіту. Добре, що я вже такий-що обіщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобі приданого, — що тоді, га? Пожалуй, він і так тебе візьме: мало яких дурнів нема на світі! Та що ж в тім? Подумай, що
тоді ти робитимеш?
Галя
Те, що і всі роблять — заробляла б.
Хома
А що лучче: чи самій робити, чи дивитися, як другі на тебе роблять?
Галя
Як кому.
Хома
То-то і горе, що ти ще дурне. Я тобі б і багацько дечого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?
Галя (весело)
Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці! Чи й вам так весело?
Хома
Весело, дуже весело. Іди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.
Галя
За що ж? Се ж діло законне! Та воно ж і раз тільки в году!
Хома
А старости раз на віку.
Галя
Справді, щоб не помішали... Ще 6 законної речі не дадуть сповнить. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку.
(Уходит.)
Хома
(ходит задумавшись)
Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно моя вдасть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се діло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або — як там ще кажуть — рівніш згладиш, тісніш ляжеш.
Галя
(вбегает в восторге)
Приїхали, приїхали!
Хома
(вздрогнув)
Оце ж як ти мене злякала! Піди у свою кімнаї та прийдеш, як кликну.
Галя
Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.
Хома
Незвичайно: закон не велить.
Галя
Ну, так я піду.
(Уходит.)
(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)
Свати
Дай, боже, вечір добрий, вельможний пане!
Хома
Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечір, люди добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?
Сват
(тихо покашливает)
І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: "Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду". От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: "Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця-красна дівиця; не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочете". Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і кажемо князю: "Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати". Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче. "Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав". Пішли ми вп'ять по сліду і якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?
Хома
(притворно с сердцем)
Що за напасть така! Відкіля се ви біду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що мені робити з оцими ловцями-молодцями.
(Галя вьіходіїт на средину светлицьі, останавліівается и, стьідливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)
Хома
Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов'яжемо. Прийшов і наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годі ж тобі; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловців-молодців пов'язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити-і в'яжи ж чим знаєш,— хоч мотузком, коли ще й він є.'
(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьішитые полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам — сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)
Сват
Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
(Галя берет полотенца й перевязьіваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьівает на двери.)
Хома
(к Гале)
Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв'язати. Нехай завтра обоє його зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!
Сват
Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп'ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корт меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.
(Сватьі чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й подносит старшему свату. Сват не принимает.)
Сват
Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли... Призволяйтесь самі.
(Кланяется.)
(Галя. посматривая на отца робко й стьідливо, подносит к губам й подает свату.)
Сват
(подняв чару)
Тепера так? Пошли ж, боже, нашим молодим щастя, і багатства, і доброго здоров'я, щоб і внуків
женити, і правнуків дождати...
(Свата прерывает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усьі; Галя весело посматривает на окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)
Гарно колядують наші козаки!
КОЛЯДКА
Бачить же бог, бачить творець,
Що мир погибає,
Архангела Гавриїла
В Назарет посилає.
Благовістив в Назареті —
Стала слава у вертепі.
О, прекрасний Вихлієме!
Отверзи врата Едема.
Хома
(к Гале, с сердцем)
Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечір добрий! Помагай-бі вам на все добре!
(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)
(Все молчат.)
Хома
(смешавшись)
Спасибі, спасибі... Милості просимо. Просимо сідати,
(Молчание продолжается. Галя, ульїбаясь, украдкой поглядьівает на Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип'ю за твоє здоров'я! Не лякайся, не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
(в бешенстве)
Хто сміє знущаться над моєю дочкою?
Назар
Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?
Хома
Пізнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя
Хіба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собі!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай, стій тут! І тебе обманюють?
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением)
Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя
(падая на руки Назара)
Чую! О, чбм мені не позакладало!
Сват
Осмілююсь долежить...
Назар
Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома
Віддай мені дочку мою.
(Робко подходит к Назару.)
Назар
Геть, Юда'
Хома
(в ужаге)
Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Воз-'" міть його, харцизяку,-він уб'є мене!
Назар
Нехай бог тебе поб'є, дітопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов мені хоть одне слово: ти не знала — за кого? Скажи: не знала?
Галя
(приходит в себя)
Не знала, їй-богу, не знала!
Назар
(к Хоме)
Чи чуєш ти?
Хома
Не чую; я оглух!
Назар
(к гостям)
Люди добрі, коли ви не оглухли, так послухайте.