Отак німота запалила... — Маються на увазі складні міжетнічні взаємини між слов'янами і німцями, про які часто писали як чеські будителі, так і російські слов'янофіли. У цих рядках поеми, як і наступних рядках: "Виростали у кайданах Слов'янськії діти", напевне, відбилися погляди, виражені у працях Шафарика, Я. Коллара та О. Бодянського, про взаємини між слов'янами та німцями у середні віки. Про утиски слов'янських народів з боку німецьких держав, що намагалися асимілювати слов'ян, Шевченко міг читати у книжці О. Бодянського "Про народну поезію слов'янських племен" (М., 1837), а також у статті Я. Коллара "Про літературні взаємини між племенами і наріччями слов'янськими", що була опублікована 1840 р. у журналі "Отечественные записки". В останній її автор писав: "Тридцять два імператора, починаючи від Карла Великого до Генріха IV, незліченна кількість королів і князів з 800 до 1190 років працювали над переродженням слов'ян, поки, нарешті, не позбавили їх народності" (Отечественные записки. — 1840. — № 1. — С. 8).
І потекли в одно море Слов'янськії ріки! — Образ моря і річок, що впадають у нього, як символ слов'янської єдності був досить поширений у слов'янофільській публіцистиці, а також у російській поезії. Зокрема, його використав Пушкін у своєму вірші "Клеветникам России". Щоправда, у Пушкіна йдеться про "русское море", в яке мають влитися "слов'янські ріки". Таке розуміння "єдності" слов'янських народів Шевченкові було чуже. Натомість український поет тут поглиблює свою ідею про єднання слов'янських народів на засадах рівності і братерства, що він її висловив уперше ще в 1841 р. у "Передмові" до поеми "Гайдамаки" та в трагедії "Никита Гайдай".
Камень, его же небрегоша зиждущіи, сей бысть въ главу угла: отъ Господа бысть сей, и есть дивенъ во очесЂхъ нашихъ — "Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем. Від Господа сталось це, і дивне воно в очах наших" (Пс. 117. В. 22 — 23). Епіграф має подвійний смисл. Він вказує на роль Яна Гуса в розвитку європейської Реформації і в культурно-національному відродженні чеського народу. Після поразки гуситських військ в 1434 р. у Чехії настав період рекатолизації. Натомість у Німеччині, що в часи Гуса була бастіоном правовірного католицизму, його ідеї здобули визнання і сприяли утвердженню протестантизму.
Віфліємська каплиця — храм, що був заснований при Карловім університеті заможним купцем на ім'я Кржиж спеціально для реформаторських проповідей чеською мовою. Ян Гус був призначений постійним проповідником при ній 1402 р. Згідно зі статутом засновника, проповідник мав постійно мешкати при церкві й п'ять разів на тиждень виголошувати казання. Гус проповідував у ній до літа 1412 р. За час перебування його на посаді проповідника Віфліємська каплиця перетворилася на провідний центр релігійного реформаторського і водночас національно-культурного руху в Чехії.
Булла — папська грамота, що скріплювалася круглою металевою печаткою.
Отій самій, Що водили по у лицях ...Та буллу купила ... — Цей образ навіяний Шевченкові статтею С. Палаузова, в якій він писав: "Сталося так, що Ієронім, аби показати свою ревність партії Гуса і презирство до католиків, намовив одну жінку сумнівної поведінки навісити собі на шию письмове відпущення папи і, в супроводі величезного натовпу, почав водити її вулицями Праги" (Палаузов С. Иоанн Гус и его последователи // Москвитянин. — 1845. — № 7/8. — С. 60). Згідно з історичними джерелами, описаний Палаузовим епізод мав трохи інший характер. Після прилюдного диспуту в університеті з приводу папської булли про хрестовий похід проти короля Неаполітанського Владислава і про продаж індульгенцій для його фінансування, на якому Ян Гус та його друг і послідовник Ієронім рішуче засудили як заклик папи до хрестового походу як такого, що суперечить ученню Христа, так і продаж індульгенцій, з ініціативи Ієроніма студенти організували карнавал, під час якого папські булли стали предметом привселюдного посміху. Одного студента було перевдягнено в жіночі шати, обвішано індульгенціями і поставлено на розцяцьковану колісницю, яку возили головними вулицями Праги, а відтак на одному з майданів було влаштовано імітацію спалення папських булл. Тут Шевченко буллою називає власне індульгенцію — письмове відпущення уже скоєних і майбутніх гріхів за гроші або якісь інші матеріальні цінності, що їх вносили на користь церкви.
Аж до всесвітньої столиці... — Мається на увазі Рим, власне Ватикан, резиденція пап.
Конклав — зібрання кардиналів для обрання нового папи. Відбувалися в приміщенні, що було замкнене на ключ і з якого учасники виходили лише після обрання папи.
Авіньйона, Авіньйон — місто на півдні Франції, яке з 1309 до 1377 р. (з перервою в 1367 — 1370 рр.) було резиденцією римських пап, що перебували там в залежності від французьких королів (так зване "Авіньйонське полонення пап"). З 1348 до 1791 р. було папським володінням. У кількох католицьких країнах владу авіньйонських пап не визнавали.
Антипапи — під час папської схизми ворогуючі угруповання в самій католицькій церкві й короновані носії світської влади не визнавали якогось обраного папи і обирали свого. Пап-суперників називали антипапами. На початку XV ст. папський престол поділяли Григорій XII, осідок якого був у Римі, і Бенедикт XIII, резиденцією якого був Авіньйон. Вони провадили між собою запеклу боротьбу. В 1409 р. Пізанський собор позбавив сану обох антипап і на апостольську кафедру було обрано Александра V. Після його смерті на римський престол було обрано Іоана XXIII, якого римо-католицька церква пізніше не визнавала як легітимного. Отже, на час дії поеми було аж три антипапи.
І в Констанці Всіх ворон скликати! — Вселенський собор (1414 — 1417) у німецькому місті Констанці було скликано за ініціативи новообраного імператора Сигізмунда Люксембурзького. На нього було запрошено всіх кардиналів, єпископів, абатів, докторів богослов'я, а також світських володарів. Самих лише кліриків на собор прибуло аж 18 тисяч.
Мов сарацина воювать Або великого Аттілу!.. — Сарацин — загальна назва арабів-магометан, з якими воювали хрестоносці під час хрестових походів. Аттіла — вождь гунів, очолював союз гунських племен, що за його керівництва досяг найбільшої могутності. Здійснив спустошувальні походи на Східну Римську імперію (443, 447 — 448), Галлію (451) та Північну Італію (452).
І цесаря, і Вячеслава ... Уголос лають! — Йдеться про Сигізмунда, обраного імператором Священної Римської імперії 1410 р., і короля Чехії Вацлава IV, колишнього імператора (1378 — 1400), скинутого з імператорського престолу німецькими курфюрстами. Сигізмунд, бажаючи піднести свій престиж як об'єднувача церкви, спонукав папу Іоана XXIII скликати Вселенський собор, на якому мали покінчити зі схизмою та єресями, закликав узяти участь у ньому як ієрархів католицької церкви, так і широке коло низового кліру, а також учених богословів і особисто Яна Гуса. При цьому йому було обіцяно охоронну грамоту і можливість виступити перед собором із викладом своїх поглядів. Із свого боку король Вацлав призначив для особистої охорони Гуса трьох чеських вельмож. Довірившись гарантіям короля та імператора, Гус виїхав до Констанца, не дочекавшись цісарської охоронної грамоти, яку він отримав уже по прибутті на собор. Перший час він жив у Констанці як вільна людина і навіть виступав із проповідями. Але незабаром його було викликано на слухання в присутності папи і після першого допиту — підступно ув'язнено. Охорона Гуса від імені короля висловила протест і вимагала його звільнення. Але керівництво собору зневажило навіть протест самого імператора. Останній не хотів сваритися з отцями собору і заради порозуміння з ними пожертвував Гусом. Після усунення папи Іоана XXIII засідання собору відбувались під головуванням Сигізмунда. Під час судового слідства він відкликав видану Гусові охоронну грамоту взамін на надання йому можливості виступити перед усім собором з викладом своєї концепції віри. А далі з гаранта Гусової недоторканності він перетворився на його таємного ворога і, як стало відомо пізніше, вже по страті Гуса, відіграв особливо підступну роль, напучуючи проповідників собору не дати реформаторові повернутися до Чехії живим. Така ганебна поведінка Сигізмунда викликала спалах обурення в чеському суспільстві. Після смерті Вацлава, що був зведеним братом Сигізмунда, усі верстви чеського населення не визнали його королем Чехії і підняли повстання проти нього.
Свари, гомін, То реве, то виє... — Як свідчить один з охоронців Гуса Петро з Младеновице, що залишив надзвичайно цінні записи про перебіг процесу над Гусом, судові засідання за участю всіх учасників собору відбувалися настільки баламутно, фанатично настроєний натовп був настільки агресивним і вороже наставленим до реформатора, що йому не давали ані говорити самому, ані відповідати на звинувачення, вимагаючи, аби відповіді були однозначними: "так" і "ні".