Кинувся згодом: нема картуза! Кілок стоїть, а картуз наче випарувався.
— Где картуз? — закричав.— Кто посмел?
Ні Аня, ні Галя картуза не чіпали.
— Своровали!.. Украли!.. Голову сняли с плечей!..
Галя одразу ж на дітлашню стала грішити. Ганяють селом — впину на них немає. Так і лізуть у шкоду.
Тільки кого не розпитували — ніхто не бачив, не чув.
Як під землю провалився картуз!
Усю ніч не спав Тукало. А на ранок до дільничного міліціонера пішов. Простоволосий. Хоч Галя вслід і кричала, щоб Оверкову кепку надів,— страмитись не став.
— Вот...— сказав строго дільничному.— Вот, обокрали... Ищите злодея.
Дільничний щось не дуже загорівся шукать злодія. Тут он повнісіньку машину зерна з-під носа поцупили, а цей — з картузом!
— Та-ак,— сказав на те Тукало.— Не хотите при исполнении?.. Буду жаловаться!
Пішов до голови.
— Вот... Украли картуз... Форменный... Участковый пренебрегает обязанностями...
— Та якби тільки й лиха, що ваш картуз! — заступивсь голова за дільничного.— Тут он машину зерна, дядьку, вкрали — слідів не лишили!
— Не хотите искать?.. Буду жаловаться!
— Та жалуйтесь хоч і Господу Богу! Нам і без вашого картуза вистачає мороки.— І до секретарки з досадою: — Валю, дзвонили з району? — Ідіть, мовляв, дядьку, не морочте голову.
Тукала особливо оте "дядьку" образило. Був би у картузі — голова сто разів би подумав, перш ніж дядьком його обзивати.
— Буду жаловаться! — повторив уже з притиском.
Голова, глянувши в Тукалові очі бетонні, зрозумів, що від нього не відкараскається. Ухопив рурку нервово, набрав номер дільничного:
— Якимовичу! Тут у мене Тукало...— Замовк, слухаючи, що йому говорить дільничний. Поморщивсь з досадою: — Та поможи ти їм той проклятий картуз найти, бо спокою не матимем! — Кинув рурку на важіль.— Ідіть, дядьку, до дільничного.
Знову — "дядьку"!
"Ну, ты меня попомнишь!"
Не пішов до дільничного. Чекав до вечора: принесе? не принесе?
Не приніс!
"Та-ак..."
На ранок рушив у райцентр. До міліції.
Його пробували не пропустить до начальника: зайнятий. Тукало так глянув на чергового, що в того й мурахи по спині пробігли. "Меня?.. Чекиста заслуженного?.." Без дозволу в двері попер.
— Разрешите? Заслуженный чекист из Москвы. Арсений Иванович Тукало! Благосклонен к вашему расположению.
Майор, начальник, од привітання такого й очі вирячив.
— Так что ж оно получается, товарищ майор? Ворье безнаказанно разгуливает?
Не допоміг і начальник. Не допоміг чи не схотів?
— Буду жаловаться,— пригрозив йому на прощання.
Ходив до адміністрації — там теж руками розводили. Обшук влаштовувати, село перетрушувати — ніхто не дасть на таке ордер. І то з-за чого? З-за картуза?
— Буду жаловаться,— сказав і їм Тукало.
Повернувся в село з твердим наміром рушити завтра ж у область.
"Сыскать не могут!" — кипіло у ньому. Та дали б йому волю, він і без міліції картуз розшукав би! Посадив би якогось бешкетника в льох, як його мати саджала в свій час... Льох у сестри глибочезний, серед літа холодом віє, карцер — не льох... Потримав би у темряві — враз розколовся б!
"Порядки, мать вашу! Вор вора покрывает... Ничего, вы еще не знаете Тукала!"
До генерала, начальника обласного відділення міліції, два дні добивався.
Добився. "Предстал".
Генерал довго не міг уторопати, про який картуз іде мова. А коли уторопав, розлючено в район подзвонив:
— Мені що, роботи немає: картузи шукати?! Та хоч з голови своєї зніми, а картуза надінь чоловікові!..
Начальник районної міліції, майор, коли вручав картуза (нового-новісінького), дивився куди завгодно, тільки не на Тукала. Але йому на те наплювати. "Плюнуть и растереть". Головне — картуз на голові як улитий. "Форменный". "С красным околышем". "Окантовочкой синей". "С козырьком полакированным".
Добравсь до села — мимо сільради повільно "прошествовал".
"Вот... Картуз... Вот... На голове..."
А той картуз, що пропав, ну ніяк не давав спокою Тукалові! Ловив пацанів, обіцяв кожному спровадить до карцера. "На перевоспитание".
І таки добився свого: хтось підкрався вночі та на кілок картуза і повісив. Із биркою: "Забирай, щоб ти сказився!"
IV
Одбули у сестри рівно три місяці. Як на курорті побували. На всьому готовому. Ні копієчки не потративши. А на другий рік знов гостювати приїхали. "Понравилось очень". І я побачив Тукала коло магазину. Вимахував кулаками, осатаніло вигукував:
— Рассея стояла и будет стоять, мать-перемать!..