Він тримав її на долоні якусь мить, а потім урочисто простягнув руку до Борьки:
— На, візьми... Я... я тобі її дарую. Чом же ти не береш?
— Н-ну! І тобі не шкода? Двадцять же карбованців, двадцять, Піпіне!
— За неї більше можна віддати! — засміявся і відразу скривився Стась — горло таки дуже боліло.
— Більше? Скільки ж?
— Ти ж сам казав — півжиття! А я тобі за так віддаю. Бери.
— Дивак ти, Короткий! Я таких ще не бачив. Тобі палець у рот поклади — ти й то не відкусиш...
— Навіщо палець у рот? — здивувався Стась.
Коли Борька пішов, забравши з собою в маленькому целофановому пакетику червону пальму, Стась задрімав, і йому ввижались цілі пальмові гаї на березі моря, і листя на пальмах було червоне.
III
Після зимових канікул, у перший день занять, Піпін Довгий сидів па підвіконні і демонстрував кільком однокласникам новеньку авторучку, наповнену червоним чорнилом.
— О, бачили: вниз опустиш — і зразу видно мавпу на пальмі, а переверни знову — і нема нічого. Здорово, правда? Класна ручка, ви такої і в очі не бачили, і в руках не тримали! — Борька скорчив найстрашнішу, яку вмів, гримасу і заклав ручку за велике, схоже на вареник вухо.
— Слухай, Піпіне Довгий, тобі ж така ручка зовсім не потрібна! Ти й звичайною не багато пишеш,— сказав хтось із гурту, і всі хлопці разом засміялись.
— Но-но! — грізно глянув Борька, стискаючи кулаки, але жартівника врятувала поява Стася.
Побачивши його, Борька загукав:
— Короткий, привіт! Іди, голубчику, сюди! Я тобі щось таке зараз як покажу!
— Ану, глянь! Бачиш — пальмочка? І мавпочка? Черво-она! Це, брат, уже річ, не те що марочка, гм? Як ти думаєш? Отак-то — пальму на пальму!
Стась заціпенів, ще не зовсім розуміючи, у чім річ. А Борька говорив далі:
— Я дяді марочку, а дядя мені ручку, правда, не той... не транзистор, а однак, гм? А ти думав — я її справді в рамочку? Думав, признайся?
Борька зареготав, а Стась усе ще стояв непорушно і дивився чомусь на поламаний ґудзик Борьчиної куртки.
— Слухай, Короткий, ти що? — раптом перестав сміятись Борька.— Кого я питаю? Ти що, Короткий? Чого ти так дивишся? Ану, перестань! Чого ти дивишся? Відімри, чуєш? І не дивись... Що він так дивиться?
Ніхто нічого не міг зрозуміти. Стась легенько і байдуже, немов це був не Борька, а стілець, відсунув його вбік і пішов до парти, а Борька не йшов, хоч уже продзвонив дзвінок, він стояв біля вікна і сторопіло озирався довкола:
— Що ж він, хлопці, гм? Це ж тільки марка, це ж просто марка, а він так...