Ярема й сам не знав, у чому річ, врешті-решт, хто з хлопчаків не здавав отих порожніх пляшок, коли часом таки бракувало десяти — п'ятнадцяти копійок на кіно чи на морозиво, а, однак, тут його раптом щось обурило, і він би сказав кілька злих слів Ігореві, от тільки все чомусь пам'яталося прохання Ірини Петрівни — бути Ігореві другом, а Ярема не знав, чи злі слова входять в поняття "друг" у розумінні Ірини Петрівни.
Заплющивши очі, Ярема знову почав рахувати, скільки часу лишилось до сімнадцятого.
День народження випав у неділю. Рано-вранці хлопці взяли величезні рюкзаки, Ярема тихенько погукував на Альму, щоб не розглядалася довкола, а йшла поважно і спокійно, як і належить такому величезному і мудрому псові.
Небо було чисте, сонце світило — як на замовлення для нашого іменинника,— сказала Ірина Петрівна.
На автобусній зупинці стояли троє Яреминих товаришів. Як і домовлялися, вони взяли триніг, казанок та вудочки. Вирішили їхати до такого місця, де можна половити рибу. Прикусивши губу, Ігор пішов назустріч хлопцям.
— Знайомтесь,— сказав Ярема, і хлопці по-дорослому потиснули одне одному руки.
— Раз, два, три, чотири, п'ять,— порахував усіх Ігор.— Що ж, по два шашлики на кожного. Хто не прийшов — нехай тому гірше й буде.
Він засміявся, він весь час намагався удавати веселого, хоча Ярема розумів, що в таких от випадках у людини навряд чи може бути гарний настрій.
Чекали ще трохи. З Ігоревого класу ніхто не прийшов. Ігор усміхався, але при тому весь час закушував губу. Ярема думав, що ті хлопці, мабуть, не хотіли луснути від заздрості і тому не прийшли.
— Що ж,— сказав Ігор,— час би вже їхати.
І коли він так сказав, на автобусній зупинці з'явилась дівчинка. Яремі навіть здалось, що вона весь час тут десь поблизу стояла, тільки не відважувалась підійти. Була це зовсім звичайна, майже непримітна дівчинка. Вона не пробувала удавати з себе кіноактрису, як деякі роблять, хоч кіноактрисами їм напевно ніколи не стати. Зовсім звичайна була" дівчинка — коса зі стяжкою, родима плямка над губою — така темна, що не помітити її не можна, спідниця широка, як у циганочки, і голуба блузка. Така чистесенька, свіжа, ніби от щойно відпрасована. В руках дівчинка тримала букет. Величезні гарні квіти з рожево-фіолетовими, мов підсвіченими знизу пелюстками, і від цих квітів розливалося на обличчі дівчинки ясне світло, і вся вона здавалася ще чистішою і яснішою.
Вона підійшла до гурту хлопців і сказала:
— О, Ігор, добрий день! Куди це ти зібрався?
Ярема чомусь подумав, що питає вона, аби якось
заховатись за тим запитанням, аби ніхто не зміркував, що вона тут з якимось наміром, а не випадково; насправді ж вона все ніби знала — і про день народження, і про те, куди зібрався Ігор.
— Хм,— сказав Ігор і зміряв її поглядом так, ніби це була не дівчинка, а несподівана вибоїна під колесами велосипеда.— Хм, а що, тебе це обходить?
Хлопці ззирнулися між собою. Ярема сказав:
— То Ігор соромиться признатись — у нього сьогодні день народження, з цього приводу ми їдемо в ліс шашлики смажити.
— Славно як! — сказала дівчинка й усміхнулась. Зуби вона мала білі й гарні, і усміхалась також гарно.— В такому разі... вітаю тебе з днем народження.
— Якось би й без того обійшлося,— буркнув Ігор.
Дівчинка все ще усміхалась, ніби не хотіла звертати уваги на те Ігореве буркотіння.
— Хочеш, я подарую тобі цей букет? — сказала вона й простягнула магнолії хлопцеві.
На кожному слові дівчинка затиналась, вимовляла слова поволі, ніби в темноті йшла навпомацки, вона при тому ні на кого не дивилась, і обличчя в неї зробилося зовсім бліде.
— Пхе,— сказав Ігор,— що ж я з тим віником у лісі робитиму? На розпал же під шашлики таке зілля не годиться!
— Та ні,— сказала дівчинка.— Який же віник? Це магнолія. У нас у садку біля дому зацвіла. Славно так. Учора ще жодної квітки не було, а сьогодні вранці — вся в білому. Гарно так!
— Ну, то й носи при собі ту гарноту, а нам ніколи, нам треба до лісу, на шашлики — правда, хлопці?
Потім Ярема Думав, що треба було відразу сказати щось — або ж нехай дівчинка з ними їде, коли хоче, або ж — що вони ніяких шашликів не потребують і поїдуть самі собі кудись по рибу,— одним словом, треба було щось сказати. Але ніхто нічого не сказав, хлопці сіли в автобус, вони їхали до лісу відзначати день народження по-дорослому, а на зупинці залишилась дівчинка в голубій блузці.
Хлопці сиділи на галявині. Назносили сухого галузяччя, палили ватру, розіклали триніг. Над головами бриніло прозоре, молоденьке зовсім листя, метрів за триста текла річка. Шашлики смажились і мали бути дуже смачні й соковиті. Все йшло ніби так — І все якось не так. Чогось бракувало, тільки дуже важко було визначити — чого ж таки бракує.
Ігор спритно повертав шашлики над вогнем, можна було подумати, що він усе життя лишень тим і займався, що пильнував шашлики, аби не підгоріли. Дивився на хлопців тепер уже по-справжньому весело і говорив:
— А це, може, й на добро, що більше ніхто не прийшов. М'яса нам більше буде. Та й вони всі нудні страшенно, вони собі навіть не уявляють, який може бути день народження — справжній, у лісі,— не якийсь там дитячий ранок з татком і мамою за ручку. Вони б до такого навіть не додумалися.
Ярема дивився на молоденьке листя над головою. Решта хлопців копирсались біля вудочок.
— Що то за дівчина була? — запитав Ярема.
— Ота, на зупинці? Та так, одна, з нашого класу. Бігає за мною, ніде від неї проходу нема.
— Треба було її з нами покликати.
— Ну, ще чого! Дівчиська нам бракувало! Хіба вона розуміється на шашликах?
— Добре, хоч ти розумієшся,— сказав Ярема і встав. Альма десь відбігла, хлопець свиснув, прикликаючи її.— Знаєш, я вже нагостювався. Я вже піду,— сказав Ярема.
Ігор забув обертати шашлики, хлопці здивовано глянули на товариша.
— Та ти що? — запитав один з них.— Чи тобі в голові перевернулось? Ніби й сонце не дуже пече! Невже справді хочеш іти?
— Він жартує! — сказав Ігор і знову закусив губу.
— Ти що, Яремо? — дивувалися хлопці.— Глянь, які шашлики рум'яні! Вже майже засмажилися!
— Я справді нагостювався,— стенув плечима Ярема.— Ви зоставайтесь, хлопці, чого вам через мене від шашликів відмовлятися? — він знову свиснув на Альму, вона підбігла й чекала, що то надумається робити Ярема.
А він поволі рушив стежкою, Альма ще трохи постояла, принюхуючись до знадливого запаху смаженого м'яса, а потому таки побігла услід за господарем.
Ярема знав, що хлопці почувають себе ніяково — він їх сюди спровадив, а сам пішов геть, але ж вони вже не маленькі, вони прийшли відзначити день народження по-дорослому, то й нехай самі тепер роблять, як знають. То тепер їхня справа, вони з Ігорем познайомилися, нехай самі роблять, як знають. Ті думки, однак, не вспокоювали Ярему, він не знав, добре чи погано вчинив, покинувши товариство, та залишатись йому зовсім не хотілось.
Найгірше було те, що все якось доведеться пояснити Ірині Петрівні,
Ярема йшов стежкою і не знав, як пояснити Ірині Петрівні, чому образив Ігоря, чому пішов геть. І знову рахував дні до сімнадцятого і жалкував, що не відважиться забрати Альму й валізку І піти додому, доведеться ще кілька ночей спати з Ігорем в одній кімнаті, і їсти пиріжки, і все якось пояснити добрій Ірині Петрівні.