здоров'ям повна жінка; тільки син мій,
як сирота, за покормом бідує, —
чужій дитині долю заїдати
або вмирати мусить, поки мати
вином і втіхою панів частує.
І я ще маю жебрати одежі
отій своїй з біди гулящій жінці, —
з рабів рабині шмаття назбираю,
бо ніколи рукам здоровим прясти —
немає часу, бо що день, то свято.
Ти кажеш: гріх клясти й розпачувати,
а се ж не гріх — голодних об'їдати
і голих обдирати? І кого ж?
Своїх братів, працівників, рабів...
Д и я к о н
У нас дають і вбогі і заможні.
Н е о ф і т — р а б
А, я забув, що можу взяти мила
у брата-крамаря зовсім задурно,
щоб трохи обхаючить рабські злидні,
аби не так уже кололи очі
у царстві божому братам багатим,
а то ще прийде часом брат убогий
на ту агапу раз на тиждень їсти
та розпростре свої брудні верети
на лаві поруч білої туніки
і вишитої тоги.
(До патриція).
Ти подякуй
свому товаришу за теє мило,
бо, може, прийдеться умити ноги
мені для християнського братання,
то все ж таки вони чистіші будуть,
як я їх дома трошки милом змию,
пожалую ручок патриціанських.
Є п и с к о п
(ще тихим, здержаним голосом, але вже суворо)
Який злий дух тобі обмарив серце?
За віщо ти своїх братів картаєш
їдкими та вразливими словами?
Що ми тобі вчинили, що ти маєш
супроти нас?
Н е о ф і т — р а б
Я маю жаль до вас,
великий жаль. Я досі був рабом,
невільником, запроданим в неволю,
забраним силоміць, а ви тепера
ще й жебраком мене зробити хтіли,
щоб я по волі руку простягав
по хліб ласкавий. Ви мені хотіли
поверх ярма гіркого — ще й солодке,
поверх важкого — легке наложити,
і хочете, щоб я ще вам повірив,
немов мені від того стане легше.
Є п и с к о п
Се ми тобі по щирості казали,
по слову божому.
Н е о ф і т — р а б
А я не вірю
ні в щирість вашу, ні в такі слова.
Якби ви щиро помогти хотіли —
он маєте на олтарі срібло
і золото — замість отих агап
могли б рабів з неволі викупляти.
(До патриція).
Ти, пане, міг би відпустити й дурно,
а ми б уже самі собі дістали
одежі й хліба.
Є п и с к о п
Хто такі ми,
щоб волю божу одміняти мали,
кому рабом, кому з нас вільним бути?
Про що ти дбаєш? "Не єдиним хлібом
живе людина, але й кожним словом,
що з божих уст виходить".
Н е о ф і т — р а б
Ні, їй мало
самого хліба й слів, їй треба волі,
інакше буде нидіти, не жити.
що ви мені замість того життя
обітованого у вічнім царстві божім
даєте страву, одіж та слова.
Є п и с к о п
Не всі слова однакові, мій брате,
слова господні більш рятують душу,
ніж людські всі діла.
Н е о ф і т — р а б
Які ж слова?
"Терпливість і покора", — тільки й чув я
від вас сьогодні. Та невже вони
рятують людські душі? Та невже
за них ідуть на хрест, на наглу страту
і на поталу звірам християни?
Є п и с к о п
Вони ідуть за те велике слово,
якого всім словам людським несила
достоту розказати.
Н е о ф і т — р а б
Що за слово?
Є п и с к о п
Те слово — бог. Він альфа і омега,
початок і кінець. Ним все настало
і ним усе живе, і більш немає
богів на світі, окрім сього бога,
він є і слово, й сила, і життя.
А всі оті, що звалися богами
в поганськім світі, — ідоли бездушні
або злі духи, слуги князя тьми.
І се за те нас мучать, розпинають,
що ми не хочем ідолам служить
і князя тьми признати нашим богом,
бо ходимо не в темряві, а в світлі.
Н е о ф і т — р а б
(палко підхоплює слова єпископа)
"Бо ходите не в темряві, а в світлі",
то й скинули терпливість і покору,
як маску міма, геть з свого обличчя,
не хочете служити і коритись
тому, чиєї влади ваші душі
признати більш не можуть, проти кого
боротись вам велить сумління ваше!
Чи так я зрозумів тебе, мій отче?
Є п и с к о п
Так, лиш одно додати мушу я:
ми боремось в терпливості й покорі.
Н е о ф і т — р а б
(у палим голосом)
І знов нічого я не розумію:
боротися в покорі. Що се значить?
Є п и с к о п
Ми боремося з духом, не з людьми.
Ми платимо покірно всі податки,
ми кесаря шануємо і владу,
не повстаєм ні словом, ані ділом
супроти них, а тільки князю тьми
ні жертви, ні поклонів не даємо.
Н е о ф і т — р а б
А хто ж такі той кесар, тая влада?
Хіба ж вони не слуги слуг того,
кого ви князем темряви назвали?
Є п и с к о п
В той час, як служать ідолам, а в інший —
вони начальники, від бога дані.
Н е о ф і т — р а б
Від бога? Від якого?
Є п и с к о п
Бог єдиний
на світі є: бог Слово, бог Любов.
Бог триєдиний: Батько, Син і Дух.
Н е о ф і т — р а б
То се він дав і кесаря, і владу
преторіанську та патриціанську,
і владу над рабами багачів?
Є п и с к о п
"Нема на світі влади, окрім тої,
що йде від бога". Бог є цар і пан
над усіма владиками земними,
вони в його руці, і він помститься
над ними за неправду, а не ми.
"Мені належить помста", — каже Вічний.
Н е о ф і т — р а б
Коли ж та помста?
Є п и с к о п
Хто збагнути може шляхи господні?
Н е о ф і т — р а б
Може, аж тоді,
як царство боже стане по всім світі,
коли Христос на землю вдруге прийде?
Є п и с к о п
Тоді напевне буде божий суд.
Н е о ф і т — р а б
А потім що?
Є п и с к о п
Одна отара буде,
єдиний пастир.
Н е о ф і т — р а б
А при нім не буде
помічників, намісників господніх,
ніяких тих начальників над нами?
І вже тоді не будуть більше люди
у думці вільні, а в житті раби?
Є п и с к о п
Не знаю, сього слова нам не дано
від господа Христа й його посланців.
Н е о ф і т — р а б
Отак?.. Про мене ж, хай воно й ніколи,
те царство боже, не приходить!
С т а р и й р а б
(з невимовним жахом)
Боже!
Рятуй нас від гріха! Що він говорить?
Вся громада християнська гомонить; окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте, наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб.
Є п и с к о п
(підіймає руку вгору. Дужим голосом)
Мир, браття, вам!
(До неофіта-раба).
Покайся, нечестивий!
візьми назад слова ті необачні,
бо гірш тобі на тому світі буде,
аніж на сьому. Хто на сьому світі
не хоче царства божого вбачати,
той втратить і небесне царство боже
і буде вергнутий в геєну люту,
де пломінь невгасимий, плач і скрегіт
і де робак довіку точить серце.
Н е о ф і т — р а б
(палко)
Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне
мене геєною лякаєш. Маю
геєну ту щодня і щогодини,
навколо себе чую плач і скрегіт,
щодня мені робак той точить серце.
То ж він мене привів сюди до вас
шукати правди, волі і надії.
А що я в вас найшов? Слова облудні
і марну мрію про небесне царство
та про царя єдиного в трьох лицях,
що над панами нашими панує,
а їм дає над нами панувати
від першого до другого пришестя,
а може, й далі. Може ж, і по смерті
у тім небеснім вашім царстві божім
довіку буде так, як тут до часу, —
безплотні душі ваші будуть вічно
терпіти і "боротися в покорі".
Сей рабський дух
(на старого раба)
і там служити буде
не тільки зо страху, а й по сумлінню
душі патриціанській можновладній,
сей
(на крамаря)
буде важити добро і зло
і чистоту по часточках вділяти,
сей
(на диякона)
раз на тиждень буде роздавати
духовну страву отакій голоті,
як хоч би й я, а ми вже, злидарі,
стоятимем тихенько та покірно,
немов старці перед багатим паном,
ждучи, який нам знак подасть єпископ,
чи він хоч слово мовити дозволить,
а може, нам звелить співати гімни
єдиному цареві всіх царів
і панові усіх рабів небесних.
Ні, далебі, не знаю, чи не краще
було б мені в самій геєні вічній,
ніж у такому рабстві безнадійнім,
з якого й смерть вже визволить не може.
Є п и с к о п
(що вже скільки раз намагався перервати ту мову
і стукав патерицею об землю, гнівним
і грізним голосом покриває слова неофіта-раба)
Геть, відійди від мене, сине тьми!
Лиши сей збір! Чого сюди прийшов
бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору,
з якої виліз на погибель душам!
Н е о ф і т — р а б
Ні, ти мене не смієш проганяти,
бо я сюди прийшов по твому слову,
повіривши обітниці лукавій,
немовби тут знайду любов, і спокій,
і вічнеє життя. А ви забрали
остатній спокій і любов остатню
навіки отруїли, і тепер
душа моя вмирає. Я не знав,
що значить гріх, я тільки знав нещастя, —
а ви мене навчили, що то гріх
і нечесть перед богом. Я був певний,
що смертю покінчаються всі муки, —
а ви мені відкрили ціле пекло
в просторі вічності за гріх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону
від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх,
так научіть мене їх боронити,
а не дивитись, опустивши руки,
як в рабстві тяжкім браття погибають.
Все ваше милосердя, наче латка
на ветоші злиденного життя,
і тільки гірше злидні виявляє.
Чи молоко чужої жінки дасть
моїй дитині ніжність материнську?
Чи верне чиста одіж чистоту
моїй щодня плямованій дружині?
Чи я забуду серед ваших зборів
мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хліба хочу я, не слова прагну, —
любові чистої, без плям бажаю,
без заздрощів, без сумнівів нечистих,
до ясної надії пориваюсь,
що я хоч здалека побачу волю,
що хоч мій син, онук, найдальший правнук
такого часу діжде, як і слово,
ганебне слово "раб" із світу зникне;
жадаю віри в ту святую силу,
що розум просвітить у найтемніших
і всіх людей збере в громаду вільну
без пастиря-дозорця і без пана,
а не в отару з пастухом свавільним
та з лютими собаками, тремтячу
від голосу вовків, левів, шакалів,
гієн, лисиць і всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю,
не я один так серцем голодую,
багато нас таких. Мені казав
один товариш-раб, що десь над Тібром,
як перейти отруєну Маремму*,
є табір потайний рабів-повстанців.
Утомлені своїм довічним рабством,
вони гадають розірвати пута
і скинути ярмо з своєї шиї.
* Маремма — низина, заболочена місцевість на
заході Апеннінського півострова; її звуть отруйною
через багнисті випари.
П а т р и ц і й
Ти думаєш, вони надовго скинуть?
Н е о ф і т — р а б
Хоч би на мить, і то вже варто труду!
Я сподівався на довічну волю
в громаді вашій, але ви й на мить
"солодкого ярма" не здатні скинуть.
Так чи не краще залишити мрії
про вічне і піти на часове,
замість агап на оргію криваву?
П а т р и ц і й
Скажи — на хрест і на ганебну страту.
Н е о ф і т — р а б
Ей, християнине, з якого часу
у вас ганебною зоветься страта?
Невже се ви жахаєте хрестом?
Адже Месія ваш не посоромивсь
укупі з розбишаками конати
на тім хресті.
Є п и с к о п
Він освятив хреста,
а не розбійники.