Найважливіше діло Боже є: одну безпутну душу оживотворити духом своїх заповідей, аніж із небуття створити нову земну кулю, поселену беззаконниками.
Не той вірний государю, хто намагається вникнути в його таємниці, але хто волю його дбало виконує.
Вічна ця премудрість Божа в усіх віках та народах невмовкно продовжує мову свою, і вона є ніщо інше як невидиме лице повсюдного єства Божого і живе слово, котре таємно до всіх нас у середину гримить. Але не хочемо слухати порад її, один через те, що позбавлений слуху, а переважна більшість — через нещасливу впертість, що залежить від поганого виховання.
Прислухалися до нетлінного цього голосу премудрі люди, котрі звались у жидів пророками, і з глибоким побоюванням виконували те, що їм веліли.
Вона початок і кінець усіх книг пророцьких: від неї, через неї і для неї все в них написано.
Через те різні собі імена дістала. Вона зветься образ Божий, слава, світло, слово, рада, воскресіння, життя, путь, правда, мир, доля, виправдання, благодать, істина, сила Божа, ім'я Боже, воля Божа, камінь віри, Царство Боже тощо. А найперші християни звали її Христом, тобто царем, тому що вона одна скеровує до вічного та тимчасового щастя всі держави, всілякі співжительства й кожного порізну. Тай, окрім того, у древніх царственим звалось усе, що верховним і найголовнішим вважалося.
Провидів був Авраам блаженне світло її і, увірившись у ній, став із усім своїм родом справедливим, а з підданими щасливим. Однак вона й до Авраама в своїх прихильностях завжди жила. І Мойсей, начебто знявши план із невидимого цього образу Божого, накреслив його просто та грубо найпотрібнішими лініями і, основуючи на ньому жидівське суспільство, зробив його щасливим та переможним. Він по-тодішньому написав було його на кам'яних дошках16 і так учинив, що невидима премудрість Божа, начебто видима й тлінна людина, чутним голосом до всіх нас мову свою провадить.
Ця мова, оскільки через нього розділена на десять розмислів чи пунктів, названа через те десятислів'ям.
Глава 5-та
ПРО ДЕСЯТИСЛІВ'Я
І
"Я є Господь Бог твій, хай не буде в тебе богів інших!.."тощо.
Ясніше сказати так:
Я голова твого щастя і світло розуму. Бережись, щоб ти не заснував життя свого на інших радах, мистецтвах та вимислах, хоч би вони із ангельських розумів народилися. Покладись на мене сліпо. Коли ж, мене минувши, покладеш вік свій на іншій премудрості, то вона тобі буде Богом, але не істинним, а тому й щастя твоє буде подібне до краденої монети.
ІІ
"Не створи собі кумира!" тощо.
Так як на поганому камінні, ще більше не велю тобі будуватися на видимостях. Будь-яка видимість є плоть, а всяка плоть є пісок, хоч би вона в піднебесній народилася; все те ідол, що видиме.
ІІІ
"Не бери імені!.."тощо.
Дивися ж, по-перше, не впади в рів безум'я, начебто в світі нічого нема, окрім видимостей, і начебто ім'я це (Бог) порожнє. В цій-бо прірві живуть псевдоклятви, лицемірства, обмани, лукавства, зради і всі страшилища таємних і явних мерзотностей. А замість того напиши на серці, що скрізь завжди присутній є суд Божий, готовий на кожному місці палити й сікти невидиму твою частину, не минаючи нічого, за всі діла, слова й думки, в яких мене немає.
IV
"Пам'ятай день суботній!" тощо.
Це ти повсюди і всередині себе заховану величність Божу не забувай прославляти із вірою та страхом у день недільний, а поклоняйся не тільки порожніми церемоніями, але й самим ділом, сердечно йому наслідуючи. Його діло і вся забава в тому, щоб щохвилини помишляти про все живе, і від тебе більш нічого не вимагає, окрім чистосердечного милосердя до ближніх твоїх.
А це вельми легко. Вір тільки, що сам собі береш у вжиток десять [заповідей] у той час, як даєш їх іншим і навпаки.
V
"Шануй батька свого!" тощо.
Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони-бо видимі портрети тієї невидимої істоти, яка тобі стільки подає.
А ось хто батько твій та мати: будь, по-перше, вірний і дбалий государю, слухняний градоначальнику, шанобливий до священика, покірний батькам, вдячний учителям своїм та благодійникам. Ось істинна путь до твого вічного й тимчасового доброденства й утвердження твого роду.
Що ж стосується інших частин суспільства, бережись такого:
VI
"Не убий!"
VIІ
"Не перелюбствуй!"
VIІІ
"Не кради!"
IX
"Не псевдосвідч або не чини наклепів!"
Осуджуємо винного, а наклепи робимо невинному. Це є страшна злоба, а наклепник по-еллінському — диявол.
Х
"Не забажай!"
Але оскільки лихий намір є сім'ям лихих справ, яким немає числа, а рабське серце є невичерпаним джерелом лихих намірів, через те по вік твій годі тобі бути чесним, коли не попустиш, щоб Бог переродив серце твоє. Присвяти ж його нелицемірній любові. В той час у тобі раптом закінчиться безодня беззаконь. Бог, Боже слово, до його слова любов — усе це одне.
Цим триосібним вогнем розпалене серце ніколи не грішить тому, що лихого сімені чи намірів мати не може.
Глава 6-та
ПРО ІСТИННУ ВІРУ
Коли б людина могла швидко зрозуміти неоціненну ціну великої тієї Божої ради, могла б відразу ж її прийняти й любити.
Але оскільки тілесний, грубий розмисел тут кладе перепону, для того потрібна людині віра. Вона, заховане всім радам блаженство, ніби здаля проглядає у підзорну трубу, з якою і зображується.
При ній необхідно має бути надія. Вона сліпо й насильно притримує людське серце при цій єдинородній істині, не допускаючи хвилюватися простацькими вітрами сторонніх гадок, через що зображується у вигляді жінки, яка тримає якоря17.
Ці добродійності приводять нарешті людське серце, начебто надійний вітер корабля, у гавань любові, і їй доручає.
У той час, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке: "Правда твоя, правда вічна, а закон твій — то істина"18.
Глава 7-ма
БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЇ — РЕЧІ РІЗНІ
Уся сила десятислів'я вміщується в одному цьому імені — любов.
Вона є вічним союзом поміж Богом та людиною. Вона вогонь є невидимий, яким серце розпалюється до Божого слова чи волі, а тому вона сама є Бог.
Ця божественна любов має на собі зовнішні види чи значки; вони звуться церемонія, обряд чи образ благочестя. Отже, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів лист, що на зерні луска, що при доброзичливості компліменти. Коли ж маска позбавлена своєї сили, у той час залишається одна лицемірна облудність, а людина — гробом розфарбованим.
Церемонія — це все те, що може справляти й найнещасніший нероба.
Глава 8-ма
ЗАКОН БОЖИЙ І ПЕРЕКАЗ — РЕЧІ РІЗНІ
Закон Божий пробуває навіки, а людські перекази не скрізь і не завжди.
Закон Божий — це райське дерево, а переказ — тінь.
Закон Божий — це плід життя, а переказ — листя. Закон Божий — це Боже в людині серце, а переказ — це смоківничий листок, що часто прикриває єхидну. Двері храму Божого — закон Божий, а переказ є прироблений до храму притвор. Як переддвірок до олтаря, а хвіст від голови, так далеко відстоїть переказ.
У нас майже скрізь непорівняльну цю [різницю] порівнюють, забуваючи закон Божий і змішавши з болотом людським водно, навіть до того доходить, що брехуни людське вище підносять і, на нього уповаючи, про любов не подумають, хай же здійсниться оце: "Лицеміри! За перекази ваші розорите закон". Все те є переказ, що не Божий закон.
Глава 9-та
ПРО ПРИСТРАСТІ ЧИ ГРІХИ
Пристрасть є морове в душі повітря. Вона безпутне бажання видимостей, а зветься нечистий чи мучительний дух. Найголовніша з усіх — заздрість, мати інших пристрастей та беззаконь. Вона є головним центром цієї прірви, де душа мучиться. Ніщо її не прикрашає і не робить корисною. Не милий їй світ, не люба доброчинність, а шкода така солодка, що сама себе десятком з'їдає.
Жалом пекельного цього дракона є весь рід гріхів, а от прізвище його: ненависть, злопам'ятність, гордість, улещення, скука, розкаяння, нудьга, смуток та інший черв, що не засинає у душі.
Глава 10-та
ПРО ЛЮБОВ АБО ЧИСТОСЕРДЕЧНІСТЬ
Противиться цій прірві чистосердечність. Вона є спокійне в душі дихання і віяння Святого Духа.
Вона подібна до чудового сада, що повний тихих вітрів, солодкодухмяних квітів та втіхи, в якому процвітає дерево нетлінного життя.
А ось плоди її: доброзичливість, незлобність, схильність, покірливість, нелицемір'я, добронадійність, безпечність, задоволення, бадьорість та інші невід'ємні забави.
Хто таку душу має, мир на ньому, і милість, і веселість вічна над головою такого істинного християнина!
Амінь.
Переклад Валерія Шевчука.
ПРИМІТКИ
Цей твір — конспективний виклад лекцій, які мислитель прочитав у додаткових класах при Харківському колегіумі (почали функціонувати з 1768 р.; у цьому-таки році Г. Сковороду зараховано на посаду викладача катехізису, хоч сама організація класів розпочалася ще в 1765 р.). Дослідники відносять написання цього твору до 1768р., опрацьовано його 1780 р. Загалом це був курс етики. Однак лекції були визнані за такі, що не відповідають ученню церкви, і Сковороду усунули від викладання. Автограф твору не зберігся, існують його три списки. Вперше був надрукований із коротенькою вступною статтею про життя філософа в журн.: Сионский вестник. — 1806. — ч. III. с. 156-179.
1 Образ дверей, як символ входу у щось, часто використовувався Г. Сковородою.
2 Що потрібне — легке, непотрібне ж — важке... — один із етичних постулатів грецького філософа Епікура, який писав у листі до Менекея: "Все природне легко здобувається, а пусте (зайве) важко досягається".
3 Переказ слів із Книги пророка Ісаї: "І правда моя буде вічна, і спасіння моє з роду в рід" (LI — 8).
4 В українському перекладі Біблії: "Навіки, о Господи... зроду в рід твоя правда" (Псалтир, СХVІIІ — 89 — 90).
5 В українському перекладі Біблії: "Навіки, о Господи, слово твоє в небесах пробуває" (Псалтир, СXVIII— 89).
6 В українському перекладі Біблії: "І закон твій у мене в серці" (Псалтир, XXXIX — 9).
7 В українському перекладі Біблії: "І слово стало тілом і перебувало між нами" (Євангеліє від Івана, 1 — 14).
8 В українському перекладі Біблії: "Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав" (Буття, XXVIII — 16).
9 У цій главі філософ проводить думку про дві натури, яка лягла в основу вчення про щастя. Ідея двох натур бере початок в античній філософії, в нові часи її розробляв Спіноза.
10 Очевидно, Г.