І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії і доброславного життя.
БАЙКА "СОВА І ДРІЗД"
Тільки побачили Сову пташки, як почали її наввипередки скубти.
-І не пориває вас досада, пані,— спитав Дроздик,— що на вас, невинну, нападають? Чи не дивно се?
-Анітрохи,— відповіла та.— Вони й поміж себе завжди чинять так само. А щодо досади, то вона для мене терпима, бо хоч мене сороки й ворони з граками скубуть, проте Орел з Пугачем не чіпають, та й афінські громадяни поважають мене.
Сила: Ліпше в одного розумного і доброго бути у любові та шані, ніж у тисячі дурнів.
БАЙКА "ЗМІЯ І БУФОН" [ ]
У час, коли весною Змія скинула линовище, її побачив Буфон.
— Боже, пані,— гукнув здивовано,— відмолоділи! Що за причина? Розкажіть…
— Я вам залюбки дам пораду,— відповіла Змія.— Ходіть за мною!
І повела Буфона до тої щілини, крізь яку вона нещодавно ледве продерлась і скинула з себе усю стару одежину.
— Ну ось, пане Жабо, пролізьте крізь цей прохід. А як пролізете — вщент оновитесь, лишивши по сей бік весь непотріб.
— Ти що, хочеш мене задавити тут? — скрикнув Буфон.— Та хоча мені й пощастить пролізти, то усю шкуру з мене здере…
— Не гнівайтесь,— відказала Змія.— Це єдиний шлях зробити те, що вдалося мені.
Сила: Чим краще добро, тим більшим трудом, наче ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той до добра не прийде.
БАЙКА "ЖАБИ"
Коли висохло озеро, жаби пострибали шукати собі нове житло. Нарешті усі загукали:
— Ох, яке величезне озеро! Буде воно нам довічним житлом!
І стрибнули разом у нього.
— А я,— сказала одна з них,— вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють ваше озеро. Онде бачу зарослий лісом горб, який посилає сюди багато струмків, сподіваюся знайти там для себе джерело.
— А навіщо, тітонько? — спитала молоденька жаба.
— А тому, голубонько моя, що струмочки можуть потекти в інший бік, а ваше озеро може так само висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше од калюжі.
Сила: Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування… Скільки багатіїв щодня стають жебраками. В цьому єдиним спасінням є ремесло…Найбідніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків.
БАЙКА "ДВА КОШТОВНІ КАМЕНІ — ДІАМАНТ І СМАРАГД"
Високої якості Смарагд, що жив у славі при королівському дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:
"Люб'язний друже!
Шкодую, що ти не дбаєш за свою честь і живеш схований у попелі. Твоя вартість мені відома. Ти гідний чесного і видного місця, але нині ти схожий на свічник, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Нічого не варте світло, що не дивує і не звеселяє людське око. Сього тобі й бажаю, з по-шаною — твій друг Смарагд.
Дорогий мій друже! — відповів Діамант.— Наше світло живить лише людське марнославство. Хай вони дивляться краще на сяюче небо, ніж на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша й честь завжди лишається в самих нас. Шліфувальники не надають її нам, а відкривають. Від того, що люди похвалять нас, цінність наша не збільшиться, а зневага, забуття і хула від того не зменшаться. Лишаюся з такими ось думками — твій друг Діамантій".
Сила: Ціна і честь — одне і те ж. Пустоцвіт прибирає блискучого вигляду, прибирає подобу фальшивого діаманта і злодійської монети. Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість — ось ціна наша і честь! Давня приказка говорить: "Дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видко".
БАЙКА "СОБАКА ТА КОБИЛА"
Кобила, що привчена була носити ношу, дуже сим чванилась. Вона страшенно не любила Меркурія,— так звали мисливського собаку,— і, прагнучи його забити, щоразу намірялась на нього задніми копитами.
— Чим я завинив, пані Діано? — говорив собака кобилі.— Чому я вам такий бридкий?
— Негіднику!… Тільки я починаю носити при гостях ношу, як ти найголосніше від усіх регочеш. Хіба тобі моє вміння смішне?
— Перепрошую, пані, я не ховаюсь у своїм гріху, що мене завжди смішить навіть добре діло, коли воно не природжене.
— Чого ж це ти чванишся природою? Ти, невігласе! Хіба не знаєш ти, що я навчалася в Парижі?
І чи тобі втямити те, що кажуть вчені Ars perficit naturam? [ ] А де і в кого вчився ТИ?
— Матінко! КОЛИ вас учив славний патер Піфикс [ ], то мене навчала сама природа, наділивши до сього хистом, а хист породив бажання, бажання — знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, а похвальне.
Діана хотіла була хвицнути собаку, та мисливський пес подався геть.
Сила: Без природи — як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся. Природа є вічне джерело бажання. Ся ж воля (за прислів'ям) гірша всілякої неволі. Вона спонукує до досвіду. Досвід — батько мистецтву, знанню та звичці. Звідси пішли усі науки, і книги, і вправності. Ця головна і єдина навчителька вірно вчить птаство літати, а рибу плавати…
Так само як сіль без солону, як цвіт без свого природного духу, а око без зіниці, так і неприроджене діяння завжди позбавлене чогось таємного. Але се тайне є розум… тобто благота чи краса, і не залежить від науки, а навпаки: наука залежить від нього. Пані Діана, як надмір навчена, але не досить розумна тварина, зволила спитати:
"А коли немає природженості, тоді скажи, будь ласка, що може зробити навчання досконалим?" Слово perficit означає: веде до Ars perficit naturam (лат.) — мистецтво вдосконалює природудосконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з'єднаний зі своїм початком, залежить від нього, як плід від свого насіння. Треба знати те, що світлицю без основи і стін покрівлею крити не годиться.
БАЙКА "НЕТОПИР [ ] І ДВОЄ ПТАШАТ — ГОРЛЕНЯ ТА ГОЛУБОК"
Великий підземельний звір, що живе в землі так, як кріт, коротко кажучи, великий кріт, писав солодкомовне послання до повітряних птахів і звірів, котрі живуть на землі. Сила була така:
— Дивуюся з забобону вашого: він у світі знайшов те, чого ніколи ніде нема й не бувало; хто вам навіяв таку нісенітницю, начебто в світі є якесь там сонце? Воно у творах ваших прославляється, керує в ділі, вершить кінці, всолоджує життя, оживляє тварин, просвічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Який час? У світі є лише одна тьма, лише один час, а іншого часу навіть і бути не може — то дурниця, нісенітниця, небилиці… Ся одна ваша дурість плодить й інші недоладності. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше — вшановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, світла товариш, вмістилище радості, двері істини… Ось де варварство!
Любі мої друзі! Не будьте дурнями: скиньте ярмо забобону, не вірте нічому, доки не помацаєте. Покладіться на мене: не в тому життя, щоб бачити, а в тому, щоб мацати.
Від дня 18 квітня 1774 року. Із підземельного світу. N. N.
Сей лист сподобався багатьом звірам та птахам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. А найбільше од усіх вподобав се Нетопир і, забачивши Горленя та Голубка, намагався ощасливити їх сею високоштильною філософією. Але Горленя сказало:
— Батьки наші кращі за тебе для нас вчителі. Вони народили нас у тьмі, але для світла.
А Голубок відповів:
— Не можу повірити дурисвіту. Ти мені й раніше розповідав, що сонця на світі немає. Але я, народжений у похмурі дні, першої ж неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чути від тебе й Одуда, свідчить, що живе всередині вас не добрий дух.
Сила: Світло і тьма, тління і вічність, віра й нечестя складають весь світ і потрібні одне одному. Хто тьма — хай буде тьмою, а син світла — хай буде світлом. З плодів їх пізнаєте їх.
БАЙКА "ВЕРБЛЮД І ОЛЕНЬ"
Африканський Олень часто живиться зміями. Наївшись досхочу їх і терплячи спрагу від отрути, що пекла його всередині, швидше за птиць помчав до гірських водяних джерел на високі гори. Там побачив він Верблюда, що пив з потічка каламутну воду.
— Куди поспішаєш, пане Рогачу? — обізвався Верблюд.— Напийся зі мною у цім струмку.
Олень відповів, що він не може пити каламутної води з насолодою.
— Отож-бо ваша братія дуже вже ніжна і метикована, а я навмисне каламучу: для мене каламутна вода солодша.
— Вірю,— сказав Олень.— Але я народився пити найпрозорішу воду з джерела. Сей потічок доведе мене аж до своєї голови. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
Сила: …Хто верблюд, той каламуть потопних слів п'є, не досягаючи до тієї джерельної голови… Слово, ім'я, знак, шлях, слід, нога, копито, термін — то є тлінні ворота, що ведуть до нетління джерела. Хто не поділяє словесні знаки на плоть і дух, той не може відрізнити воду від води, красот небесних і роси… Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень — любить чисту. Байка ця писана на великдень після полудня 1774, в Бабаях.
БАЙКА "ЗОЗУЛЯ ТА ДРІЗД"
Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.
— Чи тобі не нудно? — питає його.— Що ти робиш?
— Співаю,— відказує Дрізд.— Хіба не чуєш?
— Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно…
— Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей, а працю свою полегшую співом.
Сила: Багато хто, занедбавши споріднену їм роботу, лише співають, п'ють та їдять. У сім гультяйстві вони терплять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому ні-коли нудьгувати: щодня він і працює, і відпочиває, і се про нього приказка: "Добрій людині щодня свято". Робота наша — джерело радості. А коли кого своя робота не звеселяє, той, звичайно, їй не родич, і не її вірний приятель, але щось біля неї любить, і як не спокійний, так і не щасливий. Але немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона є голова, світло і сіль будь-якого окремого заняття… Щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним. Воно є справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: "Дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п'ю й їм для того, щоб жити".
БАЙКА "ГНІЙ ТА ДІАМАНТ"
Отой самий Гній, у якому в давнину Езопів півень вирив дорогоцінний камінчик, дивувався Діаманту і з цікавістю питав:
— Скажи мені, будь ласка, звідки увійшла в тебе ціна така велика? І за віщо тебе так вшановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи і є, власне, творець краси й користі, але при всьому тому ні десятої частки не маю шаноби в порівнянні з твоєю.
— Сам не знаю,— відповів Діамант.— Я так само, як і ти, є земля і значно гірший за тебе.