Спробував прочинити всередину – з того боку замкнено. Ведмежатник ретельно витер на дверях відбитки пальців.
— Ось, приймайте роботу, — мовив пошепки.
Дмитро Панасов, у чорних рукавичках, також поторсав двері й задоволено прорік до в'язня:
— Думаю, що тепер вам залишиться сидіти вже недовго. Звісно, якщо язик за зубами триматимете.
— Я – гроб! Я нічого не чув, не бачив і не знаю. Мовчу, як риба! Зуб даю!
— Добре, добре. Йдемо звідси! – дав команду майор, і всі четверо тихо вийшли з квартири. Відтак Іван заклав відмичку в отвір для ключа, легенько провернув її, щоб у замку́ клацнуло й акуратно витяг. Узявся за ручку, накинувши перед тим на неї носовичок, потя́г на себе двері – вони зачинені. Те саме спробував і Панасов, задоволено поплескав по спині Собаченкова:
— Гарна робота. Спробую вибити вам умовний термін...
Людмила проснулась. У кабінеті Григора ввімкнене світло. Його самого немає. Підійшла до ванни – зачинена.
— Гришо, ти тут?
У відповідь – мовчанка. Вона ще кілька разів запитала з тривогою в голосі. Розбудила Михася.
— Щось сталося, синку! Треба відчинити двері у ванну.
Той узяв ножа, силоміць просунув його й підняв гачок. Митця зняли, почали робити штучне дихання, відливали водою. Душа великого письменника зависла над тілом, хотіла повідомити його рідним, що вже, на жаль, пізно, ніщо не допоможе. Але зрозуміла, що її не чують ні Людмила, ні Мишко. Вони ви́кликали "швидку". Та лікарі лише зафіксували смерть. І тоді душа знялася високо в піднебесся...
Уранці слідчі на кухні побачили прощальну записку Григора. З'явився сюди й кадебіст Панасов. Він тихо допитувався в головного детектива, що та як. Почув, що відбитків чужих пальців не знайшли – лише членів родини, що загиблий сам замкнувсь у ванні. Отже, все яскраво свідчить про самогубство. Задоволений почутим, майор КДБ тихенько покинув помешкання.
P.S.
Це – тільки версія автора. На жаль, не більше.
________
*Суслов Михайло – головний ідеолог компартії Радянського Союзу.