І від цього раптом сліз не стане? Молільниці поспішатимуть додому, щоб швидше порахувати зароблені нею гроші, а в неї перестане боліти серце за дитиною, через це прийде до неї колись щастя?
"Що за безглуздя", — запекла мозок думка.
Ліда боязко оглянула присутніх, чи хто з них, бува, не розгадав її сумнівів. Ні, все спокійно. Тільки рицар на стіні душив у собі сміх, тримаючись рукою за живіт.
З кого? З неї!
Непереможне бажання підвестися й вибігти з цього мороку на денне світло оволоділо нею. Вона піднялась на одне коліно, оглянулася назад.
Гелена вже не молиться, вона не зводить погляду з Ліди. Напевно, догадується, чому сьогодні Ліда так ревно била поклони. Губи її застигли напіввідкриті, пальці ще бігають по чотках, очі жадібно блищать.
"І плід твій буде проклятий в утробі", — вдаряє кров у скроні. Ліда швидко повертається до розп'яття, вдивляється в розмальовані рани Христа, щоб відігнати сумніви. Витримати, дотримати обіцянки… Ще одна молитва і все… все.
А позаду шепіт. Моляться… За неї?
— Боже, очисти гріхи наші, — шепоче та, в чиїх очах таїться глум над іконами й віруючими, — і помилуй нас… За неї ти маєш більше, як я за тиждень у поїздах!..
— Що тобі до цього!.. Не завидуй ближньому свому…
Ліда насторожується. Причулося?
— Тихше, почує… Мені третину, зрозуміла?
Ліді страшно чути цю притишену розмову. Вона не хоче, не хоче її зараз чути.
— Ні гроша не дам, — сичить голос Ге— лени.
Заробітчани Христові забувають, що вони у святому храмі.
— Тоді я все їй розповім…
— Тоді і я розкажу, знаєш де?.. Що ти тільки вдаєш святу, коли б'єш головою до помосту і вимовляєш пророчі слова.
У відповідь — лайка.
Ліда здригається, як від холоду. Трикутне око на престолі не мружиться, хоч до нього долинули огидні слова, спокійно блаженствує ангел над тілом Христа, тільки рицар заходиться від сміху.
Знову лайка. Супротивниця Гелени не залишається в боргу.
Молитва застрягає гірким клубком у горлі. Ліді хочеться крикнути, жбурнути в жебрачок образливим словом. Вона зривається з колін.
Обличчя молільниць вмить закриваються маскою смиренності, але ненадовго. Злякані, що втрачають заробіток, вони чіпляються за Лідин одяг. З усієї сили вона б'є по кощавих пальцях і втікає. Услід за нею сичать прокляття.
— Що я зробила?! —тихий зойк безпорадності й розпуки вирвався з .грудей, коли Ліда збігала з костельної паперті, але у вуха вже вдаряв гомін життя, якого вона не чула стільки часу.
Літній вечір повис над містом, притих гомін, зорі замерехтіли на оксамитовому небі. У скверику ще галасувала дітвора, за кущиком бузку виднівся силует кучерявої голівки біля широкого плеча юнака. З репродуктора лилась вечірня музика, у повітрі тріпотів то тут, то там чийсь сміх.
Ліда ще гаразд не усвідомлювала що сталося. Довгий жахливий сон, з якого годі було збудитися, мучив дотепер, і врешті прийшло пробудження. Непевність й страх ще доторкалися її душі, але вони зникли. Замість них з'являвся сором.
Ліда ще раз оглянулась на горбаті постаті біля брами костьола і побігла. Швидше, швидше додому, кинутися на груди Олесеві, поділитися з ним своєю таємницею. Бігла, де більше людей, не оглядаючись на високі готичні вежі. Відчула, як забилося колишньою радістю її серце.
[1] Крижмо — подарунок для новонародженого.