Голоси і кроки лунали в тих хатах, як в церкві, і здавалось, що тут господарі не піп і його сім'я, а оті темні уніатські образи та дерев'яні ангели, що дивились на нас із стін, непривітно всміхаючись або суворо насупившись. Ті образи й ангели були винесені з церкви, коли вона з уніатської обернута була в православну (такі обертання були не першина для неї). Батюшка, що, подібно, як і церква, був колись уніатським попом, прийняв вигнанців до своєї хати, і вони пристали до неї зовсім, більш ніж сам господар, – маленький, сухенький дідусь, він зовсім губився у своїй величній оселі. В ній, врешті, все якось губилось: і постанова, і килими, і мисники, і скрині – увесь той скарб попівський, що в іншій хаті робив би враження заможності, – і люди. Ні розмова, ні товариство наше не були там на місці. Мені стало легше, коли ми врешті по обіді вийшли в садок, де вже не було ні католицьких стін, ні уніатських образів.
Походжаючи стежкою поміж кущами порічок та агрусу, товаришка моя помалу завела річ про те, що от уже весна, учіння скінчене і час би вже їй їхати додому.
– Ну, що ж, поїдьте, – сказав батюшка благодушно.
– Та ви ж знаєте, батюшко, що я не можу поїхати, і навіть знаєте, через що…
– Ні, звідки ж я знаю? – промовив батюшка все так же невинно. – Коней в селі не можете найняти?
– Та ні, батюшко, що там коні! Звісно що, – грошей нема, а коні знайшлися б.
– А, он ви що! Господи, який тепер світ настав! що за користолюбіє в молодих людей! Чи так же було в наші часи? Гай, гай, панночко, панночко! – і він засміявся тихим старечим сміхом.
Його бесідницю, видно, сміх не брав, навпаки, вона ледве здержувала досаду.
– Справді, – провадив батюшка, пересміявшись, – нащо вам ті гроші, та й ще всі заразом? Ви людина молода. От пождіть, будете йти заміж, справлятимете посаг, отут-то вам грошики й згодяться. Правда ж? – звернувся він несподівано до мене.
Я мусила вступити в розмову:
– Коли то ще те буде, а от тепер шкода, що ми не можемо поїхати разом з нею до міста. У мене й коні замовлені, та що ж, видно, прийдеться самій їхати додому. То як сказати твоїй матері? – звернулась я до товаришки. – Коли ти будеш дома?
– Не знаю, – відповіла вона коротко.
– Ну, годі, годі, не журіться, – почав батюшка, раптом змінивши тон, – чи ви вже справді думаєте, що я такий жила? Ось приходьте сього вечора, то ми з вами обрахуємось, а завтра й поїдете, коли ваша хіть.
Далі розмова змінилась, а незабаром ми собі пішли додому. Увечері товаришка пішла "рахуватись". Довго я ждала її, врешті прийшла, ні весела, ні смутна.
– Ну, що? оддав? – питаю.
– Та… оддав, половину! Нема, каже, всіх, не зібрав. Що ти з ним зробиш?
– Ти ж йому віриш?
– Де там!
– Що ж ти, поїдеш чи будеш "викручувати" твої гроші до кінця?
– Та ні, поїду, обридло вже, може, потім як-небудь виправлю. Годі вже про се говорити, увірилось!.. – і вона почала вкладати свої речі, щоб завтра виїхати.
Другого дня ми рушили, попрощавшися з школою і з селом, куди ні мені, ні їй більш не судилось вертатись. Порожня школа, порожня хата і порожня сулія зосталися чекати нового вчителя.
Примітки
Симеон Столпник – сирійський подвижник християнства (бл. 390 – 459 рр.). Його житіє написане Антонієм. Святих на ім'я Григорій є чимало.
Ушинський Костянтин Петрович (1824 – 1871) – видатний російський педагог, основоположник педагогічної науки і народної школи в Росії. "Рідне слово" – книжка для читання, одна з основних праць Ушинського. Петровичем він названий у тексті коментаря до тому, складеному комуністами-невігласами. Насправді від Дмитрович. Помер він 22.12.1870 р. (за юліанським стилем), що відповідає 3.01.1871 р. (за григоріанським стилем). Тому деякі довідники заокруглюють дату до 1870 р.
Паульсон Йосиф Іванович (1828 – 1898) – російський педагог, засновник педагогічного журн. "Учитель", автор популярної "Книги для чтения".
"Посредник" – російське просвітительське видавництво (1884 – 1935). Засноване за ініціативою Л. М. Толстого з метою видання літератури для народу. Видавались також серії: "Деревенская жизнь и крестьянское хозяйство", "Библиотека для детей и юношества", "Всемирное братство" та інші.
"Комитет грамотности" – громадська просвітительська організація в Росії, що ставила за мету сприяння початковій народній освіті, була своєрідним центром педагогічної діяльності, пройнятої демократичними тенденціями.