Його коні й тепер витягнуть. Він з ними й тепер вийде переможцем із весняної сівби.
…В стайні темніє. На Брисі насуваються весняні присмерки. Коні одноманітно хрумкають, а під стріхами цвірінькають горобці. В стайню зазирає клаптик синього неба. Петро Сергійович схиляється на бильце, що поділяє коней, і раптом згадує розмову з сусідом. Був сусід на базарі в Лохвиці і каже, що середній кінь коштує тепер 1200 карб.
"Це добре, що він так багато коштує, — думає Охрицький. — Значить, люди беруться за розум. В тім році такий кінь коштував 20 карбованців, а що з того толку? Не цінили коня, значить, не цінили й землю. А хіба до знеціненої землі хтось буде прикладати працю?"
На тім краю стайні хтось черкнув сірника.
— Гляди там, обережніш!
Петро Сергійович знову похилився на бильце. Тоді раптом перед його очима постає його могутня попеляста, і йому приємно лоскоче серце. Ще б пак: він же й тут перший! Це ж він перший серед брисівських колгоспників примусив свою корову працювати на користь колективу. Це ж він! Раніш за нього ніхто цього не зробив!
Але на дворі вже зовсім стемніло. Охрицький підложив крайньому коневі сіна й вийшов з стайні. На заході жевріла ледве помітна рожева смужка. Петро Сергійович поправив на голові шапку і заступав до управи колгоспу.
Брисі, Лохвицького району
Початок квітня