Мала лопату й чорного півня, а в торбинку збирала якесь зерня, схоже на просо. Власне, вона й оповіла нам усе те, що ви щойно почули. Змусила тільки поклястися, що раніше, як за п'ятдесят літ від того дня, нікому не розкажемо, що бачили її на Могилі. Потім пішла до села, сіла верхи на лопату і об'їхала довкола наше село, сіючи зерно обабіч себе і тиснучи півня, аби щоразу кричав. Тільки дві хати, що були за рікою, зосталися за межами кола.
І от настав той час, коли чума стала збирати покоси у всіх селах на довкіл. Тоді ж біла карета з'явилася, запряжена шестіркою білих жеребців, з фірманами та лакеями у білому вбранні. Карета прилетіла учвал від Журбинець,[23] та заледве наблизилася до Сукуришиного кола,[24] то стала, наче вкопана. Потім карета щезла, а на її місці з'явився бугай, за ним вершник і нарешті біла дівиця – сама пані Чума. Та й вона не могла переступити кола, тільки регіт чортячий розливався довкруж. В цілому селі ніхто від чуми не вмер, а дві хати, які зосталися за рікою, вимерли до ноги.
Оце нині якраз п'ятдесят літ і проминуло, закляття скінчилося, – завершив оповідь старий Левко, а троє його слухачів сіли на коней і повернулися до села.
Небавом отець Павло Немоловський[25] поховав останки Левка. А Могила як стояла, так і стоїть, а люди переказують одні одним оповідь дідову. Минуть роки й віки, а в Галчинцю говоритимуть про Могилу трьох сестер, про чари Сукурихи, як про вчорашній випадок, бо поголос людський, наче світ, великий, і, мов душа, безсмертний.
Примітки
[14] Галчинець – село неподалік Бердичева.
[15] Балабайка – інструмент з чотирма струнами, формою подібний до торбана.
[16] Хорт – "Народ український має велику симпатію до полювання з хортами. Рідко можна побачити діда, який у себе не тримає хорта". (Примітка автора.)
[17] Богдан Ружинський – гетьман козацький, прозваний у народі "лицарем у чорному оксамиті" через своє жалобне вбрання, яке постійно носив у пам'ять про сестру й матір, полонених татарами.
[18] Коденька – "річечка, що пливе через Галчинець". (Примітка автора.)
[19] Чапля на блакитному полі – герб родини Топчевських.
[20] Рушили в поле – давній вираз, тотожний "рушити до бою".
[21] Солотвин – "село за півмилі від Галчинця". (Примітка автора.)
[22] Царина – "рівчак, що відмежовує лани один від одного або від дороги чи сіножаті. Сільська громада повинна була завше стежити за тим, щоб такі рівчаки не заростали й не осипалися". (Примітка автора.)
[23] Журбинці – село поблизу Галчинця.
[24] Сукуриха – "Та легенда настільки вкоренилася у народній вірі, що всі галчинецькі мешканці переконані були в тому, що їх ніколи жодна зараза не сягне. Цікаво, навіть, коли в 1830 році холера ґрасувала по всім околі, у Галчинцях не вмерла жодна особа. Воістину – віра творить чудеса". (Примітка автора.)
[25] Священик Павло Немоловський – "90-кількалітній дідусь, уніат, був священиком на Запоріжжі. Після зруйнування Січі став парохом у Галчинцях. Це була ходяча хроніка історії козацької, скарбниця легенд і пісень українського народу. Мав спомини, писані власноручно, і книжку, церковним характером видрукувану, під назвою "Чорне Море", де були описані всі походи козацькі та житія кошових отаманів". (Примітка автора.) Очевидно, тут йдеться про книжку, писану церковним шрифтом від руки, бо такого друкованого видання нема ніде зафіксованого.